ЦІКАВІ ФАКТИ

П´ятниця,
22 червня
2018 року
   Объявлены новые тарифы на электричество и отопление в Киеве

   Со ссылкой на Судебно-юридическая газета информационно-правовой журнал "СПЕЦИАЛЬНЫЙ КОММЕНТАРИЙ" сообщает:



   Национальная комиссия, осуществляющая государственное регулирование в сферах энергетики и коммунальных услуг (НКРЭКУ), одобрила постановление о тарифах на производство тепловой энергии КП «Киевтеплоэнерго» и отпуск электрической энергии и для ТЭЦ-5 и ТЭЦ-6. Об этом сообщила пресс-служба КГГА, передает «Сегодня».
   «Указанное постановление устанавливает тарифы для «Киевтеплоэнерго» на производство тепловой энергии на ТЭЦ-5 и ТЭЦ-6», — говорится в сообщении.
   Планируется, что с 1 августа 2018 для «Киевтеплоэнерго» вступят в силу следующие тарифы:
   - на отпуск электрической энергии — 182,91 коп./КВт∙ч;
   - на производство тепловой энергии для предоставления населению услуг по централизованному отоплению и централизованному снабжению горячей воды — 784,58 грн/Гкал;
   - на производство тепловой энергии для предоставления религиозным организациям услуг по централизованному отоплению и централизованному снабжению горячей воды — 477,19 грн/Гкал;
   - на производство тепловой энергии для предоставления услуг по централизованному отоплению и централизованному снабжению горячей воды учреждениям, финансируемым за счет государственного и местных бюджетов — 1187,2 грн/Гкал;
   - на производство тепловой энергии для нужд других потребителей — 1186,56 грн/Гкал.

   При этом ПАО «Киевэнерго» призывает жителей столицы погасить долги за тепло и горячее водоснабжение до 1 августа.
   «Потребители централизованных услуг теплоснабжения столицы должны оплатить долги за горячую воду и отопление до 1 августа 2018 года. Средства, которые поступят в качестве оплаты долгов за теплоснабжение на счета «Киевэнерго», автоматически перечисляются на спецсчета в Ощадбанке для оплаты долгов за газ», — отметили в компании.
   В «Киевэнерго» напомнили, что с 1 мая тепловые сети и котельные столицы переданы в управление коммунального предприятия «Киевтеплоэнерго», а с 1 августа к этой компании перейдут и столичные ТЭЦ-5, ТЭЦ-6, мусоросжигательный завод «Энергия».
   «В связи с отказом НАК «Нафтогаз Украины» подписывать контракт с «Киевтеплоэнерго» из-за нерешенной ситуации с долгами за газ погашение существующих долгов в течение ближайших двух месяцев является залогом стабильности энергоснабжения Киева», – резюмируют в «Киевэнерго».
   По данным компании, сейчас долг потребителей Киева за тепло и горячую воду составляет около 4,8 млрд грн. Наибольшую задолженность за тепло, отопление и горячую воду имеют население и ЖЭО столицы — 3,2 млрд грн. Долги государственного и местного бюджета составляют 190 млн грн, других потребителей — 349 млн грн. Долги государственного бюджета по компенсации льгот и субсидий, а также разнице в тарифах составляют почти 1 млрд грн. При этом свою задолженность перед «Нафтогазом» за потребленный газ в «Киевэнерго» оценивают в 3,8 млрд грн.

Четвер,
21 червня
2018 року
   "Шабля" у Гетьманській столиці дивуватиме насиченою програмою

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   В останні вихідні червня  Батурин, що на Чернігівщині, перетвориться на фестивальний майданчик.
Про це повідомляє прес-служба Батуринської міськради.
   "Запрошуємо на головну подію літа -  триденний БатуринФест "Шабля", який відбудеться  28, 29, 30 червня до Дня Конституції України в Батурині, столиці України-Гетьманщини. На теренах унікальних пам’яток в історії українського державотворення по-особливому прозвучить головна ідея фесту "Же през шаблю маєм право", проголошена гетьманом Іваном Мазепою в Батурині 300 років тому, але актуальна й сьогодні", - йдеться в повідомленні.
   Також зазначається, що триденний фестиваль з організацією окремих локацій просвітницького, вишкільного, навчального та розважального характеру стане продовжувачем найкращих традицій козацького свята.
   Програма заходу пропонує безліч активностей, концертів і розваг як для дорослих, так і для дітей.
   Так, у день відкриття, 28 червня, на гостей чекатимуть літературно-поетичні галявини, виступи та презентації відомих українських поетів та художників, кобзарсько-лірницькі сцени, молодіжні дебати "Конституція, право та державотворення", концерт гурту "Хорея Козацька" на території палацу К. Розумовського, вуличні вистави театрів тощо.
  У п’ятницю, 29 червня, біля Цитаделі Батуринської фортеці відбуватимуться вишколи для молоді з різних регіонів України, турнір зі спортивного орієнтування, військово-історична реконструкція, кобзарські та бардівські сцени, квест "Стежками Конституції", виступи гуртів "Тінь Сонця" та "КораЛЛі", презентація фільму "Міф".
   Центральною локацією суботи, 30 червня, стане Співоче поле в парку"Кочубеївський". Розпочнуться заходи з панахиди біля пам’ятника жертвам Батуринської трагедії 1708 року. Також у програмі дня – відкриття виставки "В’язні сумління", виступ ансамблю "Сіверські Клейноди", показові козацькі змаги із залученням гостей та учасників фестивалю, концерт на великій рок-сцені за участю Kozak System, "Варйон", "Телері", українська дискотека DJ-UA, вулична вистава театру, нічний кінозал з фестивалем "Відкрита ніч" – Дубль 21 – 2018.
   Упродовж трьох днів фесту тут представлять різноманітні виставки, як-от: майстрів українського традиційного декоративно-ужиткового мистецтва, національно-патріотичної літератури, сучасної військової техніки та стрілецького озброєння, світлин воїнів – учасників бойових дій.
   Окрім основної програми, кожного дня працюватимуть майстер-класи, атракціони для дітей, ярмарок сувенірів та видавництв. Охочі матимуть змогу здійснити політ на повітряній кулі та відправитися на екскурсії унікальними локаціями НІКЗ "Гетьманська столиця". Також діятиме зона з українським стравами.

Вівторок,
19 червня
2018 року
   НБУ подав до суду позовів на 4 мільярди щодо повернення кредитів рефінансу

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Нацбанк за останні півроку подав 35 нових судових позовів для повернення кредитів рефінансування, наданих неплатоспроможним банкам, за рахунок коштів та майна поручителів.
   Про це повідомляє прес-служба регулятора.
   "Національний банк України вживає відповідні заходи для повернення наданих неплатоспроможним банкам кредитів рефінансування. Зокрема, тільки за останніх півроку НБУ подав до судів 35 нових позовів щодо звернення стягнення на майно майнових поручителів неплатоспроможних банків на загальну суму позовних вимог 4 млрд грн", - ідеться у повідомленні НБУ.
   Зазначається, що загалом упродовж 2014-2018 років Нацбанк ініціював 110 судових розглядів з метою повернення заборгованості по кредитах за рахунок коштів фінансових поручителів та заставленого майна майнових поручителів.
   Сьогодні на розгляді у судах різних інстанцій перебуває 89 справ із загальною сумою позовних вимог у розмірі 25 млрд грн.  Однак, як зазначає директор департаменту управління ризиками НБУ Ігор Будник, процес погашення заборгованості за рахунок коштів та майна поручителів неплатоспроможних банків "важко назвати швидким через те, що поручителі, зловживаючи своїми правами, постійно намагаються уникнути виконання своїх зобов'язань та затягують розгляд справ в судах".
   Наразі в межах примусового виконання за вже отриманими рішеннями судів за рахунок заставленого майна задоволено вимоги НБУ на суму майже півмільярда гривень.
   Як уже повідомлялося, у 2017 році Національний банк отримав 2,1 млрд грн від погашення заборгованості за кредитами рефінансування неплатоспроможних банків.
Понеділок,
18 червня
2018 року
   «Грузинська мрія» вперлася в реальність

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Проблеми в силовому блоці державного управління — як фактор ризику для влади. Або чому грузини вигнали свого прем’єра
   Отже, маємо попередній принциповий підсумок протестної активності, що збурювала вулиці Тбілісі останні два тижні - у відставку пішов голова уряду Георгій Квірікашвілі. Він оголосив, що вирішив залишити посаду та надати голові парламенту Іраклію Кобахідзе можливість сформувати новий склад уряду в актуальних умовах. Криза влади у закавказькій республіці, що отримала розвиток у вигляді відставки уряду країни, окрім контексту пошуку нового сенсу політичного розвитку має і ще один: якщо реформи були початі – то вони мають продовжуватися, незалежно від того, хто там при владі.

   Причина інша, а виконавці – старі

   Здається, відставка Георгія Квірікашвілі, це такий собі демократичний політичний крок. Проте, спусковим гачком його стали протести, що охопили столицю Грузії після судового рішення у справі про бійку молоді, в якій було вбито двох підлітків. Власне вирок суду пом’якшив відповідальність винуватців, громадськості також вдалося з’ясувати, що один з підсудних – родич колишнього працівника прокуратури. От і отримали ґрунт підозри щодо заангажованості слідства. І пішло-поїхало – спочатку пішов головний прокурор, і от тепер – прем’єр. Ну, що казати – швидко. Навіть дуже показово швидко. І це виводить на світло ті протиріччя, що характерні нині для відносин грузинської влади із власними виборцями.
   Справа в тому, що та сама влада в особі коаліції «Грузинська мрія» прийшла до влади ще у 2012 році на чолі із найбільш багатою людиною Грузії Бідзіною Іванішвілі. Тоді блок сформувався на тлі нелюбові керівників дуже різних невеличких партій, що не мали жодного самостійного політичного шансу, до Міхеїла Саакашвілі та щедрого фінансування від Іванішвілі. «Останнім цвяхом» у шанси партії Саакашвілі «Єдиний національний рух» перемогти тоді стало оприлюднення записів знущання та катувань над засудженими у грузинських в’язницях та підозрюваними в СІЗО. Таким чином, одна з найбільш розрекламованих реформ батоно Міхо – поліції та пенітенціарної системи – була знищена нанівець. Більше того, стало очевидним, що побудова влади Саакашвілі теж не відрізняється прозорістю та дійсно за 8 років набридла суспільству. І Саакашвілі програв, визнавши, до речі, це одразу. Однією із перших реформ вже уряду Іванішвілі став новий «перетрус» поліції та інших силових установ. І характерно, що саме міністр поліції Іраклій Гарібашвілі через півтора роки, на зльоті 2013-го став новим головою уряду замість Іванішвілі і вже перед Новим, 2016-м роком, він був замінений на Квірікашвілі.
   І от – що ж виходить? Знову явні проблеми саме в «силовому» блоці та головною вадою знову є саме його безкарність та вибудовування замкненої від суспільства системи громадського порядку та безпеки. Тобто, якщо при Саакашвілі реформували поліцію – то вона ставала «непідкупною» одразу, сумніви у її компетеності чи моральних якостях трактувалися не інакше як «зрада». Так і за Іванішвілі-Гарібашвілі-Квірікашвілі право поліцейського чи вплив силових структур не міг бути оскаржений, скажемо так – розбудова реформ мала бути підкріпленою відповідною силою влади, що не має альтернативи.
   Але Грузія – демократична країна, хоча усі її лідери з початку 90-х й демонструють значний запит на авторитаризм. Додаємо сюди відповідні ментальні риси етнічного характеру – й очевидно, що зіткнення суспільства і влади за такихм умов – майже неминуче. Особливо, коли влада впевнена у власній силі та вірності обраного шляху реформ. І отут важливо, як ніколи, щоб громадяни не боялися – власне, це грузини й продемонстрували, використавши окремий епізод для того, щоб засвідчити: «Нам набридла ваша впевненість, що тільки ви знаєте, що потрібно для країни». Далі ж – владі вистачило розуму не заводити ситуацію у глухий кут.

   Позбутися «сірого кардинала»?

   Відставка Георгія Квірікашвілі, хоч і є наслідком вуличних протестів, але не справляє враження, що вона зроблена під тиском вулиці. Адже прем’єр стримано та загально висловився щодо обставин та перейшов до перелічення досягнень уряду, серед яких – встановлення «плаваючого курсу» національної валюти, її відв’язка від долара, початок сплати величезних державних боргів. Більше здавалося, що це – такий собі звіт перед виборцями та елітами про досягнення та підкреслення вимушеності своєї відставки під тиском обставин, що не мають до нього відношення.
   І справді, складно провести прямий зв’язок між несправедливим рішенням суду та питанням роботи усього уряду, тим більше, що вбивство підлітків – хоч й дуже погана справа, але на політичну вона ніяк «не тягне». Тому одразу у грузинських ЗМІ з’явилися інші, власне політичні, пояснення відставки Квірікашвілі.
   Не є таємницею: після перемоги «Грузинської мрії» 2012-го, президентом чи прем’єром може бути хто завгодно, але найбільш впливовою особою в країні при цьому залишається мільярдер Іванішвілі. Він виконав, як йому здавалося, свою роль у боротьбі із Саакашвілі (до речі, який також певний час отримував від олігарха фінансову та політичну підтримку), знову провів «санацію» грузинської влади – а далі система має працювати за його сценарієм, а він – спостерігати за нею із своєї вілли у гірському селищі Чорвіла. Такий собі мільярдер-філософ. Втім, не все йшло гладко, доводилося відверто втручатися в державні процеси. Заміна очільника уряду Гарібашвілі на Квірікашвілі свого часу – була саме проявом волі Іванішвілі. Дуже молодий Гарібашвілі ставав все менш контрольованим і формував власні зв’язки на Заході. Більше того – за ним стояла поліція. А майже 50-річний економіст і дипломат Квірікашвілі тоді здавався «сірому кардиналу» більш передбачуваним і спокійним. Очікувалось, що із ним буде менше проблем.
   Здається, проблем було менше, але «Грузинська мрія» почала розпадатися саме зсередини – тому що далеко не всім подобався диктаторський політичний стиль Іванішвілі: "є моя думка та стратегія, а ви їх лише забезпечуєте". Так, у підсумку першої каденції “відпав” спікер парламенту Давид Усупашвілі та його Республіканська партія. Найбільш показовим став конфлікт із президентом – висуванцем Іванішвілі – Георгієм Маргвелашвілі, який погодився на зміни конституції у вигляді звуження власних повноважень. Однак, коли процес вийшов на новий рівень – повної трансформації Грузії у парламентську республіку, де президент виключно церемоніальна особа, то й Маргвелашвілі пішов проти. Його висування на другий термін на президентських виборах восени цього року залежить виключно від Іванішвілі. Штучних ж конфліктів, непорозумінь, сварок у парламенті – теж не бракує, вони також розхитують і без того дуже різну за складом «Грузинську мрію». Скажемо так: друга каденція перебування блоку при владі (останні вибори були восени 2016-го) – це час політичної кризи всередині блоку за відсутності серйозних проривів в економіці та покращенні добробуту населення.
   А тому, є у цієї історії із Квірікашвілі та його відставкою два варіанти політичного підтексту. Або – це знову воля Іванішвілі, що хоче й далі контролювати всю владу, і тоді це – поглиблення кризи такої політичної системи, адже вона буде ставати олігархічною незалежно від формальних прізвищ на чолі уряду. Іванішвілі потрібна стабільність – і він може жонглювати прізвищами голів уряду на свій смак. Хоча це рано чи пізно приведе Грузію до повторення ситуації ще перед «революцією троянд», коли громадян обурило саме те, що влада наглухо замкнена від них. І якщо Іванішвілі не почує голосу вулиці про те, що влада не є більше «поза підозрою» - то це шлях у поганому напрямку.
   Або відставка Квірікашвілі – це саме крок проти політики Іванішвілі. Це сигнал усім реальним політичним силам Грузії (а їх, власне, окрім «Грузинської мрії», ще дві – колишні прибічники Саакашвілі з «Європейської Грузії» та вірні йому представники «Єдиного національного руху») до звільнення від впливу олігарха та спроби шляхом виборів змінити механізм утворення влади, коли вирішує не один мільярдер, якого має все влаштувати, а дійсно голос виборців. Участь усіх опозиційних партій в протестах у Грузії саме і є підтвердженням запиту на подібне «перезавантаження». Інша справа – чи готовий Квірікашвілі стати фронтменом цієї перебудови? За його спиною політична структура «Грузинської мрії», але чи знайдеться в ній достатньо політиків, готових позбутися опіки Іванішвілі? Цілком реально піти на загострення ситуації та оголосити дострокові парламентські вибори одразу із президентськими у жовтні – і далеко не факт, що Іванішвілі та Квірікашвілі будуть за такого сценарію в «одному човні».
   Хоч би як там було, важливо відмітити тенденцію: Грузія отримала та переживає саме європейську політичну кризу, коли конкретна подія стає поштовхом для помітної перебудови всієї влади. Як вийде з неї маленька республіка із окупованими територіями та з не найміцнішим на сьогодні економічним становищем? Головне, щоб без крові та з позитивним результатом. Продовження ж протестів найближчим часом доведе, що справа не у прізвищах, а у більш серйозних вадах політичної системи Грузії сьогодні.

   Олександр Севастьянов, кандидат історичних наук, Київ
П´ятниця,
15 червня
2018 року
    «Развели их, как котят»: кто ответит за подмену текста в законе об Антикоррупционном суде

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Страх украинских политиков за себя любимых на несколько лет затянул создание в стране Антикоррупционного суда. Причем, глаза у этого страха оказались настолько велики, что власть не побрезговала сфальсифицировать одну из норм соответствующего закона на глазах у всего мира.
   Всего неделю назад Верховная Рада приняла долгожданный закон об Антикоррупционном суде. Казалось бы, теперь в Украине создана полноценная цепочка – от антикоррупционных следователей и прокуроров до антикоррупционных судей, которые должны появиться в скором времени – чтобы бороться с топ-коррупцией. Но эти «мечты» разбиваются о жестокую реальность – уже после опубликования подписанного президентом закона выяснилось, что в нем «внезапно» появилась норма, которой, к моменту финального голосования за закон, не было в сравнительной таблице к документу.
   По информации Центра противодействия коррупции, речь идет об опасной лазейке. Суть ее в том, что апелляции по делам НАБУ, которые сейчас уже рассматриваются в судах, будут проходить в судах общей юрисдикции, а не в новом Антикоррупционном суде. Ранее же речь шла о том, что апелляции дел, которые сейчас находятся на рассмотрении в общих судах, должны были проходить уже в апелляционной палате Антикоррупционного суда, как только он будет создан.
   «Эта норма – это амнистия для всех топ-коррупционеров, чьи дела уже в судах. Это изменение предварительных договоренностей и текста самого законопроекта прямо перед голосованием... В сравнительной таблице, изложенной на сайте Верховной Рады, этой правки не было, и апелляция должна быть в Антикоррупционном суде», - утверждает глава правления ЦПК Виталий Шабунин.
   Кроме того, в ЦПК отмечают, что спорная поправка не была зачитана председателем комитета правовой политики и правосудия Русланом Князевичем в сессионном зале перед принятием закона и не обсуждалась на комитете. «Эта норма появилась в тексте поправок в закон, розданном в комитете за час до голосования, а сегодня – в уже опубликованном законе. Этой нормы также не было в предложенной комитетом редакции сравнительной таблицы ко второму чтению, опубликованной на сайте Верховной Рады», - заявили в ЦПК в день публикации закона об Антикоррупционном суде в «Голосе Украины» 13 июня.
   В ответ на это в комитете Верховной Рады по вопросам правовой политики и правосудия разразились оправданиями. Мол, на самом деле, действительно, в сравнительной таблице поправка звучала так, как говорят общественные активисты. Но ее редакция претерпела технико-юридическую обработку, в результате которой «были обнаружены логические и терминологические несогласованности некоторых положений УПК в редакции законопроекта». «В частности, в редакции законопроекта осталась норма, что суды апелляционной инстанции (кроме апелляционной палаты Антикоррупционного суда) прекращают принимать к рассмотрению апелляционные жалобы по уголовным производствам в отношении преступлений, отнесенных этим кодексом к подсудности Высшего антикоррупционного суда», - отметили в комитете.
   А это, мол, грозило возникновением ситуации, при которой вообще исключалась бы возможность подать апелляцию на судебные решения судов первой инстанции. «Такие формулировки положений законопроекта могли привести к грубому нарушению Конституции Украины, которая гарантирует каждому обеспечения права на апелляционный пересмотр дела», - посчитали в комитете и добавили, что это могло бы увеличить и количество исков украинцев в Европейский суд по правам человека.
   Именно поэтому, мол, «с целью недопущения таких неблагоприятных последствий» потребовалась «доработка» некоторых положений. Причем, глава комитета Руслан Князевич, мол, объявил об этом на заседании парламента еще 6 июня «под стенограмму». В общем, «оцените красоту игры», «мы развели их, как котят».
   В ответ на эти махинации, цинично произведенные на глазах у терпеливых западных партнеров, Виталий Шабунин назвал депутатов «дешевыми шулерами». Во-первых, по его словам, «приведенные в «опровержении» цитаты [Князевича] не имеют ничего общего с попаданием этой нормы в проголосованный законопроект». Во-вторых, глава правления ЦПК отмечает, что «Князевич зачитывает под стенограмму решение комитета, в котором ни слова не говорит об этой правке».
   «Уверен, что этот нюанс будет замечен всеми, и со стороны наших международных партнеров будет очень негативная реакция», - уже заявил директор НАБУ Артем Сытник.
   В свою очередь, в Европейском союзе пообещали выразить свою официальную позицию по этому вопросу в течение нескольких дней. По словам главы представительства Евросоюза в Украине Хьюга Мингарелли, европейские эксперты отдельно обратят внимание на поправку относительно апелляционного обжалования коррупционных дел: «Мы только вчера узнали об этом положении… Конечно, мы его рассмотрим».
   Шансы на то, что мы узнаем имена «гениев», придумавших столь нехитрый ход конем, к сожалению, пока не велики. Но ситуацию исправлять надо. По словам исполнительного директора Transparency International Ukrainе Ярослава Юрчишина, исправить ошибку можно, внеся соответствующие изменения в закон. «Поэтому президент Украины должен безотлагательно подать изменения к закону и исправить эту ошибку», - подчеркнул он.
   Если же этого не произойдет, приговоры против топ-коррупционеров страны украинцы увидят не раньше, чем через 2-3 года. Где-то столько же, вероятно, мы будем ждать и финансовой помощи и кредитов от Запада (где принятие закона об Антикоррупционном суде было названо одним из условий продолжения сотрудничества Украины с международными финансовыми институтами).
   «Внести эту правку можно уже на этой сессии, было бы желание, но пока шансы на это нулевые», - считает член правления Центра политико-правовых реформ, доктор юридических наук, профессор Николай Хавронюк.    По его словам, разбираться в том, как норма, которой не было, вдруг появилась в опубликованном законе, должен регламентный комитет Верховной Рады. И, по результатам детального изучения ситуации, в случае фальсификации, должен передать данные внутрипарламентского расследования в органы досудебного следствия.
   Впрочем, надеяться, что за несколько недель до длинных «летних каникул» депутаты хоть как-то напрягутся и действительно начнут такое расследование – глупо.
   По словам эксперта программы реформирования правоохранительной и судебной систем аналитического центра «Украинский институт будущего» Татьяны Ющенко, к сожалению, в Украине не существует практики, когда депутатов привлекали бы к персональной ответственности за подобные вещи. «Если у нас нет ответственности для депутата за то, что он не ходит на работу, то как можно говорить о какой-то ответственности сейчас», - отмечает она.
   «Единственный вариант, при условии того, что правку признают ошибочной, могут наказать какого-нибудь сотрудника аппарата Верховной Рады. Да и то, если найдут тех людей, которые это «нарушение» допустили», - добавила она.
   Более того, по словам Ющенко, закон об Антикоррупционном суде – не единственный, в который «закралась» подобная ошибка – норма, которой до голосования за документ не было, такие случаи «были и с другими законодательными актами».
   Вместе с тем, по мнению эксперта, это чревато двумя большими неприятностями. Во-первых, весь этот скандал и даже объяснение ошибок парламентариев не добавляет Украине репутационных баллов на международной арене. «Парламент – не тот орган, которому позволено так ошибаться. Поэтому было бы хорошо, если бы Верховная Рада исправила эту ошибку. Но это не умаляет того, что международные партнеры будут воспринимать нас как двоечников, которые не принимают ничьих советов», - говорит Татьяна Ющенко.
   Во-вторых, нарушение процедуры принятия закона может стать основанием для признания документа неконституционным. «В нынешнем виде это будет основанием для того, чтобы КСУ, пересматривая этот нормативный акт, обратил внимание на процессуальные нарушения и признал их таковыми, которые не соответствуют Конституции. Мы уже знаем, что основанием для признания неконституционным закона про референдум как раз и было нарушение процедуры принятия этого закона», - отмечает Ющенко.
   Да, вполне вероятно, что нынешний созыв парламента не станет обращаться в Конституционный суд по этому вопросу. Но нет никаких гарантий, что следующий созыв (а до выборов Верховной Рады осталось чуть больше года) не воспользуется таким правом. Тем более, что к тому моменту Антикоррупционный суд уже, по идее, должен быть создан и начнет работу. А оказаться на лавке подсудимых в этом суде не желает ни один представитель власти.
Четвер,
14 червня
2018 року
   Наказать вора: два удара по России

   Со ссылкой на уніан информационно-правовой журнал "СПЕЦИАЛЬНЫЙ КОММЕНТАРИЙ" сообщает:



   Украина подала в арбитраж ООН иск против России, требуя подтвердить ее права в Черном и Азовском морях и Керченском проливе, обязать РФ прекратить хищение украинских энергоресурсов, а также выплатить компенсацию за нанесенный ущерб. Еще один иск против России подал «Нафтогаз», но уже в международный трибунал в Гааге, также с требованием возместить убытки от незаконного захвата активов компании в аннексированном Крыму. УНИАН разбирался, удастся ли нашей стране наказать вора.
   Энергетическая война Украины с Россией на стокгольмской истории не заканчивается. Дав старт процессу принудительного взыскания с «Газпрома» долга почти на 3 миллиарда долларов согласно решению шведского арбитража по транзитному контракту, наша страна активно готовится отстаивать свои интересы в трибуналах ООН. В исках против России Украина требует восстановления своих законных прав в водах Черного и Азовского морей и Керченском проливе, прекращения незаконной добычи нефти и газа на ее морском шельфе, а также возмещения нанесенных убытков.

   Суть процессов против РФ
   Сейчас идут два юридических процесса. Один ведет МИД Украины в рамках Конвенции ООН по морскому праву в Постоянном арбитражном суде в Гааге. Спор был инициирован нашей страной в сентябре 2016 года. Тогда в МИД, аргументируя свою позицию, заявили: «Дерзко нарушая международное право, Российская Федерация похищает энергетические и рыбные ресурсы, которые принадлежат Украине и ее народу, при этом, среди прочего, наносит физический вред украинским рыбакам, блокирует заход судов в украинские порты в связи с незаконным строительством Керченского моста».
   После этого был определен состав арбитража – в него входят пять судей из Южной Кореи, Алжира, Мексики, Великобритании и России. В 2017 году прошли первые слушания по делу, в результате которых были установлены процессуальные сроки. Согласно им, в феврале 2018 года Украина подала меморандум, который содержит претензии Украины к России, РФ, в свою очередь, уже представила контраргументы, на них мы должны ответить до конца июня. На сегодня идет спор о правомочии международного трибунала рассматривать этот вопрос. Если Украина добьется того, что арбитраж действует в правовом поле, то дело будет рассмотрено по существу и встанет вопрос доказательства Украиной нанесенного действиями РФ ущерба.
   По словам заместителя министра иностранных дел по вопросам европейской интеграции Елены Зеркаль, представляющей интересы Украины в суде, наша страна оставила за собой право подсчета нанесенного ущерба и это будет сделано на завершающем этапе спора.
   «Доказательство ущерба мы, в принципе, уже начали. Эта работа продолжается, так как ущерб - он не прекращается. Российская Федерация продолжает нарушать наши права. Поэтому мы заявили об ущербе, но оставили за собой право подсчитать все убытки, связанные с узурпацией прав Украины, уже на конечном этапе рассмотрения дела», - сказала Зеркаль в эфире одного из телеканалов.
   При этом она не назвала точную сумму, в которую Украина оценивает причиненные ей Россией убытки, чтобы «не спекулировать миллиардами».
   «Но, учитывая то, что мы теряем ежегодно только добычи газа около 2 миллиардов кубов, нетрудно подсчитать. Это только газ. А еще у нас могли быть доходы от тех скважин, из которых планировалось начать добычу газа. Еще планировалось заключить соглашения о распределении продукции с Exxon Mobile...», - подчеркнула Зеркаль, добавив, что в этом деле также фигурируют так называемые «вышки Бойко».
   «Мы говорим, что Россия нас лишила возможности пользоваться нашими природными ресурсами, и фактически украла наше имущество. И «вышки Бойко» так же, как и возможность физического доступа к этим платформам, являются частью нашего иска как государства, поскольку государство не получает прибыли от использования своего имущества», - сказала Зеркаль.
   В МИД Украины ожидают, что в 2019 году удастся выйти на результат по юрисдикции в отношении правовых оснований рассматривать Международным трибуналом ООН этот иск от Украины, а окончательное решение будет вынесено не ранее 2021 года.
   Второй процесс был инициирован «Нафтогазом» в октябре 2016 года в соответствии с Соглашением между Кабинетом Министров Украины и Правительством Российской Федерации о поощрении и взаимной защите инвестиций, более известным как российско-украинское двустороннее инвестиционное соглашение, которое попрано РФ. Представлять интересы «Нафтогаза» в суде будет международная юридическая компания Covington&Burling LLP. Эта же юрфирма будет сопровождать иск МИДа в международном трибунале.   
   Через год, в сентябре 2017-го, «Нафтогаз» и шесть компаний, входящих в холдинг - «Чорноморнафтогаз», «Укртрансгаз», ДП «Ликво», «Укргазвыдобування», «Укртранснафта» и «Газ Украины» - подали в трибунал при Постоянной палате Третейского суда в Гааге в соответствии с регламентом ЮНИСТРАЛ иск о возмещении убытков, причиненных незаконным захватом Россией активов холдинга в Крыму. Важная особенность этого иска – в отличие от процесса, который ведет МИД, в нем идет речь не только об экспроприации морской инфраструктуры, но и наземной. «Нафтогаз» требует возместить ему около 5 миллиардов долларов ущерба.
   НАК ожидает решение международного трибунала о юрисдикции и по сути дела в первом квартале 2019 года. И если оно будет в пользу «Натфогаза», то начнется этап оценки убытков, а за ним - окончательное решение.
   Россия уже предпринимает контрмеры. По информации российских СМИ, РФ планирует до 1 июля 2018 года прекратить добычу на крупнейшем на шельфе Черного моря Одесском газовом месторождении, обеспечивающем оккупированный Крым почти половиной собственной добычи газа и находящемся в украинских территориальных водах.
   Эксперты считают такие действия Кремля неким тактическим ходом, чтобы снять претензии Киева. Но, по их оценкам, это ситуацию для России не спасет - суд не признает законность ее действий в аннексированном Крыму. Они уверены, что дела в арбитражах Украина выиграет. Но при этом сомневаются, что компенсации будут выплачены, особенно по иску МИДа.  

   Главное еще раз показать миру - «whoiswho» Россия
   Юрист-международник Виталий Власюк считает, что перспективы двух исков в международные трибуналы очень положительные. И именно победа в спорах, а не выплата компенсаций, является главной целью нашей страны – мы в очередной раз продемонстрируем миру, что Россия является агрессором и захватчиком, а это, в свою очередь, усилит давление на Кремль со стороны международного сообщества.
   «Решение судов очень важно. Оно будет влиять на международную политику в отношении России, подтвердит факт аннексии Крыма, незаконной добычи газа, эксплуатации украденного имущества и так далее. Это лучше, чем игра в «слово против слова». Мы выйдем на уровень судебных решений очень серьезных юрисдикций. Для нас это – исключительный позитив», - сказал эксперт, добавив, что при всех плюсах, есть один минус – вряд ли Украине удастся получить от России компенсацию – особенно по иску МИДа, и нельзя сравнивать сложившуюся ситуацию с делом в Стокгольмском арбитраже.  
   «Нам нужно установить сам факт аннексии - это та цель, которую сейчас власти Украины поставили перед собой. Надеюсь, мы успешно ее достигнем. Вот только вряд ли Россия будет выполнять решения судов. Сравнивать эту ситуацию с ситуацией вокруг принудительного взыскания долга по решению Стокгольмского арбитража нельзя. «Нафтогаз» действует по решению шведского суда, куда подавал иск против «Газпрома». Он, в свою очередь, имеет активы за пределами России. Поэтому на них вполне реально наложить арест, чем сейчас очень успешно занимается «Нафтогаз». С иском МИДа совсем другое дело, он не коммерческий. Мы не сможем в одностороннем порядке с России что-либо взыскивать. По международному праву, у Украины как у «Нафтогаза», в этом случае, не выйдет. Международное право существует для того, чтобы стороны могли договариваться. Но принудительно заставить это сделать невозможно», - отметил эксперт.
   Однако, по его мнению, совсем иначе выглядит перспектива иска нефтегазового холдинга: ««Нафтогаз» в рамках регламента ЮНИСТРАЛ как теоретически, так и практически, вероятнее всего, сможет взыскать компенсацию. Но, повторюсь, для Украины более важно юридически доказать нарушения Россией международного права».   
   Президент Коллегии юристов морского права Украины Денис Рабомизо также считает, что оба иска имеют перспективу на победу, которая очень важна для Украины на мировом уровне.   
   «Положительное решение судов в пользу украинской стороны имеет очень большое значение на глобальном уровне. Это будет еще одной демонстрацией миру агрессивной политики Кремля и незаконных действий в отношении Украины. Наличие решений, в которых будет указано, что Россия незаконно использует наши активы на территории аннексированного полуострова, в условиях дипломатической войны будет важным фактом в плане продления санкций и давления международного сообщества на РФ», - подчеркнул эксперт.
   По его словам, относительно конкретных сумм компенсаций, все зависит от подготовки позиций истца – МИДа и «Нафтогаза», насколько они предоставят объективные доказательства нанесенного им ущерба. А взыскание возмещения убытков с России вполне вероятно.
   «Оба иска касаются незаконного изъятия имущества Украины в сфере энергетики, эксплуатации украинских месторождений, только в иске МИДа говорится исключительно о морской зоне, а в иске НАК речь идет и об активах на самой территории оккупированного полуострова. Оба они рассматриваются разными арбитражами, и, скорее всего, компенсация будет рассматриваться отдельно по каждому иску. И то, что дважды будет подсчитан ущерб, исключать в этой ситуации нельзя. Как и того, что арбитраж, который будет выносить более позднее решение, может принять во внимание сумму ущерба, которая будет вынесена арбитражем раньше. Считают, что это маловероятно. Думаю, перспективы принудительного взыскания - а Россия однозначно платить не будет - и первый, и второй иск имеют положительные. Хотя порядок взыскания может быть осложнен поиском наличия имущества и активов, которые есть у России за границей и подпадают под эти юридические отношения. Но, в любом случае, для Украины, в том числе и для «Нафтогаза», наличие такого решения суда очень важно», - подытожил эксперт.  
   Рассмотрение и принятие решений по искам международными трибуналами длятся долго, по несколько лет. Тем не менее, их вердикты не оспариваются и принимаются во внимание всеми подписантами конвенций о международном праве, а это практически все государства-члены ООН. В случае победы Украины в трибуналах, еще раз будет продемонстрировано миру, что Россия является нарушителем его спокойствия. И тогда в отношении агрессора будут приниматься дополнительные меры воздействия. А это, несомненно, поможет нашей стране рано или поздно очисть свои территории от оккупанта. Остается надеяться, что к процессам наша страна подготовилась по высшему разряду. Иначе их не нужно было затевать.
Середа,
13 червня
2018 року
   Кращою монетою 2017 року стала срібна пам’ятна монета "Колесо життя"

   З посиланням на НБУ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:
   Національний банк України визначив кращі пам’ятні монети 2017 року.
   За результатами завершального другого етапу щорічного конкурсу "Краща монета року України" (далі − Конкурс) серед монет, які офіційно введені в обіг Національним банком України з 01 січня до 31 грудня 2017 року, перемогу присуджено таким пам’ятним монетам:
   ●      у номінації "Краща монета року" – "Колесо життя" (срібло, номінал 10 гривень) – автори ескізів: Володимир Таран, Олександр Харук, Сергій Харук; скульптор – Володимир Дем’яненко, програмне моделювання – Віталій Андріянов;



   ●      у номінації "Унікальне ідейне рішення" – перемогу розділили:
   "Колесо життя" (срібло, номінал 10 гривень) – автори ескізів: Володимир Таран, Олександр Харук, Сергій Харук; скульптор – Володимир Дем’яненко, програмне моделювання – Віталій Андріянов;
   "До 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років" (нейзильбер, номінал 5 грн.) – автори ескізів: Володимир Таран, Олександр Харук, Сергій Харук; скульптори: Володимир Дем’яненко, Володимир Атаманчук;



   ●      у номінації "Найкраще художнє рішення" – "Косівський розпис" (срібло, номінал 10 гривень, нейзильбер, номінал 5 гривень) – автори ескізів: Володимир Таран, Олександр Харук, Сергій Харук; скульптор – Володимир Атаманчук.



   Нагадаємо, що цей Конкурс, що проводиться щорічно з 2005 року, відбувався у два етапи.
 
Вівторок,
12 червня
2018 року
   Сварка на G7: США та Європа не поділили гроші

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Інтерес Заходу до України, його готовність захищати нас від російської агресії має бути підкріплений не лише мораллю, а й матеріальним фактором
   Саміт “Великої сімки” у Канаді закінчився грандіозною сваркою: Дональд Трамп (президент США) проти решти президентів та прем’єрів. Звісно, один проти шести - зовсім не означає, що одинак неправий, або що він обов'язково програє у суперечці. Міць — політична та економічна — США цілком співвимірна з сукупною міццю шести інших членів G7, а в деяких важливих, якщо не сказати вирішальних, аспектах (приміром, військова потуга) рішуче переважає.
   Дональд Трамп має дуже “ексклюзивні” (серед інших світових лідерів) особисті якості, однак, безумовно, причина сварки зовсім не в них, її треба шукати значно глибше. Великою помилковою буде вважати, що весь цей скандал спричинений виключно “вибриками” екстравагантного президента США.
   Йдеться, звісно, про гроші, це їх не поділили. США та Євросоюз (представлений на саміті Німеччиною, Францією та Італією) не зійшлися в питанні, хто кому більше винен грошей. Трамп наголошує, що США несуть невиправдано високі витрати на оборону в рамках НАТО, тоді як Євросоюз та Канада заробляють на торгівлі зі США більше, ніж самі США. А належні 2% ВВП на спільну оборону Європа віддавати не хоче. Одним словом, суцільна несправедливість. “Ми захищаємо Європу (що добре) з великими фінансовими втратами, а потім нашу торгівлю несправедливо знищують”; “Німеччина витрачає на НАТО 1 відсоток ВВП (ледве-ледве), тоді як ми витрачаємо 4 відсотки набагато більшого ВВП” (Дональд Трамп, Twitter).
   Очевидно, що між США та Євросоюзом (і Канадою) “крутяться” величезні кошти, потрібно дуже ретельно і детально їх порахувати, щоб скласти власне уявлення, хто там і кому більше винен. Але про масштаби проблеми можна судити з того, що говорить про це президент США: “Євросоюз, маючи 151 мільярд доларів надлишку (тобто, профіцит торгівлі зі США — ред.) має платити набагато більше за оборону... Судячи з канадських даних, вони заробляють майже 100 мільярдів доларів на торгівлі зі США... Американські виробники молока платять 270-відсоткове мито для потрапляння на канадський ринок”. До речі, тут варто нагадати, що і у торгівлі з Китаєм США мають дефіцит у, за словами Трампа, 350 — 500 мільярдів доларів. Якщо це все так, то можна зрозуміти невдоволення Трампа і його намір рішуче змінити ситуацію, про що він відкрито заявляв ще під час виборчої кампанії.
   Отже, йдеться про справді великі гроші. А там, де такі гроші, завжди є геополітика. Нас, звісно, цікавить насамперед вона, тобто — як сварка між провідними країнами Заходу позначиться на Росії. Чи зуміє Кремль скористатися з неї у своїх геополітичних цілях загалом і у своєму тиску на Україну зокрема?
   Щодо торгових суперечок, то вони, врешті-решт, якось та владнаються. Не до кінця, звісно, бо ідеальної торгівлі, від якої були б однаково задоволені обидві сторони, просто не буває. “Торгові війни” на Заході і раніше спалахували, нинішня не перша і не остання. Щодо того, наскільки нинішні суперечки між США та їх європейськими союзниками по НАТО посилюють позиції Кремля - то тут однозначної відповіді не існує. Канцлер Ангела Меркель, оцінюючи саміт G7 у Канаді, серед іншого вкотре повторила: саміт не позначив кінець трансатлантичного партнерства між Європою і США, але Європа більше не може покладатися на свого союзника і має взяти свою долю в свої руки. Ось це - “взяти свою долю в свої руки” - і породжує у Кремлі надію, що відірвавшись від США Європа потрапить до рук Росії. У Кремлі твердо переконані, що Європа самотужки не зможе вистояти проти Росії, і варто лише вигнати США з Європи, як Берлін та Париж потраплять під визначальний вплив Москви.
Зрозуміло, що і Меркель, і президент Макрон зовсім не це мають на увазі, коли говорять чи мріють про незалежність від США. Вони прагнуть тісніших, насамперед — економічних, стосунків з Росією, бо це дає величезний прибуток (до речі, 2017 року товарообіг між Росією і Німеччиною зріс на 22,8% порівняно з попереднім роком, і цього року темпи росту такі самі), за рахунок якого та ж Німеччина утримує в своїй орбіті менші країни Євросоюзу (згадаймо, скільки витрачено на вирішення проблем Греції, а це ж в основному німецькі гроші). Але у політичних справах намагатимуться “тримати дистанцію” від Кремля, а тому ніколи не підуть на рішучий розрив зі США, НАТО все-таки дуже потрібне Берліну і Парижу.
   Хто більше правий у своїх геополітичних планах-розрахунках — Кремль чи Берлін з Парижем — можна розмірковувати безкінечно довго. Час, як то кажуть, покаже. А ось нам, Україні, буде важко у будь-якому випадку. Історія з “Північним потоком 2” більш, ніж переконливо показала, що наші європейські партнери не готові заради України жертвувати своєю матеріальною вигодою у багато-багато мільярдів (купляти дешевий російський газ). А нам нічого запропонувати рівноцінного, тобто, багато-багато мільярдів прибутку від роботи на українському ринку. Інвестиції в Україну з Німеччини чи Франції — такі мізерні, що можна говорити, що їх взагалі нема. Іншими словами, Берліну і Парижу нічого захищати в Україні від Росії. Вашингтону, до речі, теж — американських інвесторів у нас стільки ж, скільки і європейських. Більшу підтримку від США ми отримуємо тільки тому, що геополітичне суперництво між США та Росією куди гостріше і принциповіше, ніж між Євросоюзом і Росією.
   Сподіватися нам лиш на вірність Заходу міжнародному праву — дуже мало. Безумовно, де-юре Захід ніколи не визнає Крим російським, а ось де-факто — цілком можливо. Інтерес Заходу до України, його готовність захищати нас від російської агресії має бути підкріплений не лише мораллю, а й матеріальним фактором. На жаль (чи на щастя?), світ живе саме так — мораль живиться матеріальним інтересом.
Понеділок,
11 червня
2018 року
   Аналитики подсчитали колоссальные потери Украины от оккупации Крыма и Донбасса

   З посиланням на сегодня інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   По экономике также ударило сокращение торговли со страной-агрессором
   Украина потеряла около 100 млрд долларов из-за российской агрессии в Крыму и на Донбассе. Об этом свидетельствуют данные исследования, проведенного аналитическим центром Atlantic Council.
   В исследовании отмечено, что после аннексии Крыма Украина потеряла 1,4 млн га земли, которые оцениваются в более 1,8 млрд долларов. Кроме того, украинские банки потеряли свои активы, которые остались в банковских отделениях, сумма варьируется от 1,7 до 1,9 млрд долларов. Также Россия "конфисковала" "Крымэнерго", что оценивается в 1 млрд долларов потерь.
   На Донбассе в ходе боевых действий была разрушена инфраструктура. В исследовании эксперты оценили убытки от войны в Донбассе в 9,5 млрд долларов.
   "Мы не говорим о том, чтобы продать Крым. Крым для нас остается частью территории Украины. Мы говорим о защите инвесторов, которые незаконно потеряли свои права в Крыму. Для нас очевидно: право на собственность принадлежит Украине, и Россия просто узурпировала наше право регулировать этот вопрос. Это наша непреклонная позиция", – подчеркнула заместитель министра иностранных дел Украины по вопросам европейской интеграции Елена Зеркаль в ходе презентации результатов исследования в "Украинском кризисном медиа-центре".
   Кроме того, после сокращения торговли с Россией Украина потеряла еще 14 млрд долларов.
   Уточняется, что и Россия понесла экономические потери. В частности, Москва ежегодно тратит около 2 млрд долларов на удержание захваченного Крыма, а военные затраты России за последнее время выросли до 5,3% ВВП. В данных доклада "Россия – Украина: цена развода" аналогичная сумма фигурирует как убытки РФ из-за экономического разрыва с Украиной, без учета потерь от западных санкций. Также статьей расходов стала  аннексия и оккупация Крыма – на украинский полуостров с 2014 года "ушло" до 470 млрд рублей из бюджета РФ.
   Эксперты подчеркнули, что украинские компании и физические лица, которые потеряли свои активы в результате агрессии РФ, могут подать иски в международные суды с требованием компенсаций от Кремля.
   "У украинцев есть несколько путей, чтобы получить компенсацию за причиненный ущерб. Один из путей – двустороннее соглашение об инвестициях между Украиной и Россией, которое было подписано в 1998 году. Это соглашение предусматривает, что каждая сторона будет поощрять инвесторов другой стороны осуществлять инвестиции на своей территории и позволит такие инвестиции, уважая законодательство другой стороны", – отметил Евгений Чолий, президент Всемирного конгресса украинцев.
   Как сообщалось, Третейский суд в Гааге постановил, что Россия должна возместить ряду украинских компаний убытки за аннексию Крыма. Такое решение стало первым в истории, по которому Россия вынуждена выплатить компенсацию вследствие аннексии. Иск против России подавали 18 украинских компаний, а также одно физическое лицо. Как говорится в постановлении суда, Россия ответственна за нарушение прав украинских инвесторов, начиная с 21 марта 2014 года, когда Владимир Путин подписал указ об аннексии Крыма.
П´ятниця,
08 червня
2018 року
    Гройсман про мільйонні премії керівництву «Нафтогазу» за перемогу над «Газпромом»: це перебір

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Прем'єр-міністр Володимир Гройсман звернувся до наглядової ради Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з пропозицією переглянути нещодавнє рішення про виплату співробітникам компанії премій у 46,3 млн дол. В зв'язку з перемогою в Стокгольмському арбітражному суді у спорі з російським газовим монополістом «Газпромом» щодо транзитного контракту.
   Про це очільник уряду повідомив під час Години уряду у Верховній Раді.
   «Уряд не ухвалював жодного рішення про преміювання. НАК - це компанія, яка управляється незалежною наглядовою радою. Це не компетенція уряду, а незалежних рад. Я так само був стурбований таким рішенням, тому я надіслав офіційного листа незалежній наглядовій раді з тим, щоб вони переглянули своє рішення і поінформували Кабінет міністрів України», - сказав він.
   За словами прем'єра, він не підтримує виділення таких премій нині.
   «Я не підтримую такої політики високих нагород, бо вважаю, що вони не на часі, хоча потрібно визнати, що «Нафтогаз України» і його менеджмент здобув серйозну перемогу в інтересах України в розмірі 4,5 млрд доларів США», - сказав Гройсман.
   «Я наголошую, що тут моя позиція чітка - це перебір», - резюмував прем'єр-міністр.
   Як повідомлялося, наглядова рада Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» ухвалила рішення про виплату співробітникам компанії премій у 46,3 млн дол. у зв'язку з перемогою в Стокгольмському арбітражному суді у спорі з російським газовим монополістом «Газпромом» щодо транзитного контракту.
Четвер
07 червня
2018 року
   Рим і Відень говорять те, що не подобається Україні, бо Єдина Європа ніколи не була єдина

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   В історичних іграх Європи з Росією і Росії з Європою менші держави й нації, серед яких і Україна, лише втрачали, інколи дуже багато

   В Італії — новий уряд. Серед перших його заяв і та, яка українців цікавить найбільше — про ставлення до Росії. Новий прем’єр-міністр Італії Джузеппе Конте заявив у Сенаті перед голосуванням за довіру прем’єру, що його уряд обстоюватиме перегляд нинішнього режиму санкцій проти Росії.
   Хоча й раніше лідери Італії не раз висловлювали подібні думки (про бажаність скасування чи принаймні пом’якшення антиросійських санкцій ЄС), такі слова нового очільника уряду нас, безумовно, розчаровують і насторожують. Тим більше, що так само говорять і чимало інших європейських політиків, і не тільки з-поміж опозиціонерів. Приміром - віце-канцлер Австрії та лідер правої “Партії свободи” (молодший партнер у владній коаліції) Хайнц-Крістіан Штрахе закликав взагалі припинити санкцій Євросоюзу проти Росії. Та й канцлер Австрії Себастьян Курц теж не належить до принципових критиків путінської Росії. Австрійські лідери виправдовують миролюбність щодо Росії своїм статусом нейтральної держави. Мовляв, ми мусимо дружити з усіма (інакше — бути “мостом”), у тому числі з Росією.

   Приватна ініціатива? У геополітиці?
   Що це все значить? - хвилюються українці. Європа мириться з Путіним, а такий мир може бути тільки за наш рахунок? Донецьк з Луганськом і Крим тепер де-факто російські і в далекій перспективі, бо самотужки Україна не може прогнати окупанта?
   Історія з “Північним потоком 2“ підтверджує наші найгірші підозри. Німеччина, здавалося б, твердо стоїть на позиції, що до виконання Росією “мінських угод” скасування санкцій не буде. Тобто, примирення з Росією неможливе, допоки вона як мінімум не піде з українського Донбасу. Однак деякі заяви і справи німецьких політиків (і не лише опозиційних) явно розходяться з логікою такої позиції. Ось президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра запитують у Польщі про загрозу “Північного потоку 2” для європейської солідарності та безпеки, а він відповідає, що цей проект є приватною ініціативою. Ніби приватна ініціатива такого масштабу (постачання в рік 55 млрд. кубометрів газу) не може порушити європейську солідарність. Постачання такого великого обсягу енергоносіїв — це вже велика політика, а отже — прерогатива національного уряду.
   Очевидно, що найвище політичне керівництво Німеччини підтримує будівництво “Північного потоку 2” саме тому, що це аж ніяк не просто приватна ініціатива. Усім це зрозуміло, і президенту Німеччини також, тому він змушений виправдовуватися тим, що німецький уряд, коли говорить з Москвою, завжди порушує питання, що турбують Польщу та Україну. Це так ніби порушення питання на переговорах і вирішення питання — практично одне й те саме. А це не одне й те саме. Тому “Північний потік 2” будується, це доконаний факт, а щодо висловленого німецьким лідером Ангелою Меркель переконання, що новий газопровід не повинен призвести до припинення транзиту газу через територію України, то у цій частині питання Штайнмаєр каже: “Варто знайти рішення, яке дозволить утримати транзит газу через Україну”. Тобто, наразі такого рішення нема, але газопровід будується. То знайдіть спочатку таке рішення-гарантію, а потім будуйте “Північний потік 2”! Але такою очевидною логікою ні Меркель, ні Штайнмаєр чомусь не керуються.

   З “єдиною Європою” явно поспішили
   Висновок і справді напрошується невтішний: Європа шукає примирення з Росією, нинішня конфронтація з Кремлем її не влаштовує, і заради її закінчення вона готова поступитися чужими інтересами (не своїми ж!).
   Чому Європа так себе поводить? Відповідаємо ми зазвичай просто: продалися Путіну! хочуть російського “бабла”! Аморальні типи, які говорять одне, а роблять інше! І згадуємо Мюнхен 1938 року.
   Така відповідь занадто спрощена, а отже неправильна.
   Насамперед, час уже визнати: термін “єдина Європа” (крім, звісно, Росії, Білорусі, України, Молдови, Грузії, Вірменії) — як мінімум застарів, точніше — сформульований явно з поспіхом, так би мовити — бажане видано за дійсне. Міжнародна криза, спричинена агресією Росії проти України, висвітлила реальність: різні частини “єдиної Європи” мають різну геополітичну орієнтацію, про Європу як єдиний політичний організм говорити не доводиться. Є союз Німеччини і Франції, на якому нині власне тримається Євросоюз, а є Велика Британія, котра дотримується курсу на тісні союзницькі стосунки зі США, а тому залишає Євросоюз, є Східна Європа, яка усвідомлює безпосередню загрозу від Росії, і шукає захисту не в Берліні чи Парижі, а за океаном, справедливо вважаючи, що лише армія США здатна протистояти армії Росії, а німецька чи французька — не здатні.
   Є Берлін і Париж, котрі прагнуть відновитися, як було колись, у статусі одного з геополітичних полюсів світу. Звідси усі розмови-плани про єдину (і потужну!) європейську армію, без якої, виявляється, ніякого полюсу бути не може. І звідси їх прагнення миритися з Росією, аби мати противагу впливу США на Європу (а цей вплив величезний, допоки армія США є основною силою НАТО, тобто є гарантом військового захисту і Берліну, і Парижу).
   Наскільки обґрунтованими є претензії Берліну та Парижу на геополітичну незалежність і від Росії, і від США? Непросте питання. Відколи Німеччина стала єдиною (27 років тому), вона дуже додала в економічній силі, що й зумовлює німецькі амбіції позбутися нарешті неформального статусу держави, двічі переможеної у світових війнах. А Франція, боляче переживши сором нищівної поразки 1940 року, після якої їй довелося бути “молодшим партнером” США та Британії (оцініть репліку німців перед церемонією підписання акту про беззастережну капітуляцію 8 травня 1945 року: “І їм (французам) ми теж програли?!”), завжди в повоєнний час акцентовано намагалася стати абсолютно самодостатньою в геополітичному плані державою. На цій ідеї була побудована вся політика Шарля де Голля, яка свого часу привела Францію до виходу з військової організації НАТО (1965 рік). Однак неабиякі амбіції французів та німців, помножені на силу економіки Євросоюзу, досі не дали їм бажаного результату. Але спроби тривають. І один з магістральних шляхів до здобуття статусу геополітичного полюсу у Берліні та Парижі бачать у послідовному дотриманню традиційної (ще з часів наполеонівських воєн) європейської політики на використання “російського ресурсу”.
   Тож усі ці висловлювання Конте, Штрахе, Штайнмаєра та ін. — це не від «продажності Путіну», це відлуння нових й нових спроб європейців використати Росію. Інша справа, що в Кремлі все це давно і чудово розуміють, і, в свою чергу, прагнуть використати і Францію, і Німеччину, і всю Європу. Хто тут кого за два століття більше використав — окреме питання, загалом можна сказати, що нічия. Для нас найважливіше пам'ятати, що у всіх цих історичних іграх Європи з Росією і Росії з Європою менші держави і нації лише втрачали, інколи дуже багато втрачали. І знайти у цій не завжди чистій геополітиці місце, яке б гарантувало процвітання — надскладне завдання для цих менших держав, серед яких і Україна. Але його мусимо виконати, бо ми потенційно найперша жертва Кремля, якщо він зуміє використати “європейський ресурс”.
Середа,
06 червня
2018 року
   США тиснуть на європейських союзників щодо збільшення сил стримування РФ

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Сполучені Штати Америки прагнуть добитися від країн-членів Організації північноатлантичного договору (НАТО) погодження нового плану щодо збільшення сил з метою стримування дій Російської Федерації на східних рубежах Альянсу.
   Про це повідомляє Reuters з посиланням на обізнані джерела серед дипломатів та посадовців.
   "Сполучені Штати тиснуть на своїх європейських союзників з метою збільшення батальйонів НАТО, готових до бойових дій кораблів та літаків", - йдеться у повідомленні з посиланням на посадовців. Ці нові кроки покликані зміцнити підхід стримування Альянсом будь-якого можливого російського нападу.
   Зокрема, секретар департаменту оборони США Джеймс Меттіс має на меті досягнути широкої підтримки цього плану на зустрічі міністрів оборони країн-членів НАТО у Брюсселі в четвер, що створить підґрунтя для схвалення лідерами країн Альянсу на саміті у липні.
   Зазначений план отримав назву "30-30-30-30". Він передбачає, що Альянс повинен мати 30 наземних батальйонів, 30 ескадрилій повітряних винищувачів та 30 човнів, які будуть готовими впродовж 30 днів приведені в стан бойової готовності.
   Видання зауважує, що поки не йшлося про конкретну чисельність військ або встановлений термін для започаткування цієї стратегії. Чисельність батальйонів в НАТО може становити від 600 до тисячі військовослужбовців.
   При цьому сказано, що ця пропозиція створює виклик для європейських урядів, які зазнали критики від президента США Дональда Трампа за скорочення військових видатків на оборону після "холодної війни".
   "Ми маємо супротивника (Росію), який може швидко переміститися в Балтику або Польщу під час нападу суходолом", - сказав один із високопосадових дипломатів НАТО, обізнаний з планом США.
   "Ми не можемо дозволяти собі розкіш, щоб на мобілізацію йшли місяці", - додав він.
Вівторок,
05 червня
2018 року
   Швейцарські банки заблокували рахунки російського мільярдера Вексельберга

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Швейцарські банки, побоюючись санкцій з боку США, заблокували кошти на особистих рахунках російського мільярдера Віктора Вексельберга.
   "Швейцарські банки заблокували 1 млрд франків на особистих рахунках Віктора Вексельберга. Кошти блокували не лише публічні банки (UBS, Credit Suisse), але і приватні, в тому числі Julius Baer", - йдеться в повідомленні.
   Наголошується, що рахунки Вексельберга міг заблокувати навіть Bank of Cyprus, співвласником якого з часткою 9,27% є мільярдер. З 2017 року Вексельберг є громадянином Кіпру.
   Низка швейцарських банків крім блокування коштів впродовж декількох днів відмовляли Вексельбергу в доступі до великих пакетів акцій промислових компаніях Швейцарії, в числі яких - Sulzer, OC Oerlikon і Schmolz + Bickenbach.
   Раніше санкції США заморозили близько 2 млрд дол. активів Вексельберга.
Понеділок,
04 червня
2018 року
   У Литві почалися масштабні військові навчання НАТО

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Близько 18 тисяч військовослужбовців з 19 країн візьмуть участь у військових навчаннях НАТО Saber Strike ("Удар шаблі") під керівництвом США, які розпочалися в неділю, 3 червня, з урочистої церемонії у Вільнюсі.
   Навчання проводяться щорічно з 2010 року, передає dw.com. У них візьмуть участі батальйони НАТО під управлінням США, Німеччини, Великої Британії і Канади, розміщені в країнах Балтії та Польщі.
   "Вони (батальйони НАТО - ред.) спеціально будуть перевірені під час Saber Strike, це продемонструє згуртованість альянсу", - заявив у Вільнюсі бригадний генерал армії США Річард Кофман.
   Відпрацювати збираються взаємодію наземних і повітряних сил, щоб забезпечити "необхідну присутність там, де його будуть потребувати", - заявив генерал.
   Раніше повідомлялося, що через східні регіони Німеччини в напрямку Польщі та країн Балтії рухаються дві величезні колони американських бойових машин, у тому числі танків.
П´ятниця,
01 червня
2018 року
   НАТО допомагає Україні створити кіберполігон ЗСУ

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   В Україні в рамках трастового фонду Північноатлантичного Альянсу з кіберзахисту створюється кіберполігон Збройних сил України.
   Про це повідомив т.в.о.начальника Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу ЗСУ Валентин Левчик на брифінгу в Києві.
   За його словами, потужним практичним механізмом НАТО у співробітництві з Україною є трастові фонди, які використовуються для розвитку оперативних спроможностей та сприяння загальній трансформації ЗСУ.
   «Зараз працюють 8 таких фондів, 6 з яких були започатковані на виконання рішень саміту НАТО в Уельсі, у вересні 2014 року, на фоні агресії Росії проти України», - заявив він.
   Зокрема, за його словами, наразі діють трастові фонди НАТО з логістики та стандартизації ЗСУ; з модернізації системи зв’язку та автоматизації управління військами ЗСУ, з фізичної реабілітації (протезування) військовослужбовців, поранених в АТО. В рамках останнього в медичних закладах держав НАТО проведене протезування 11 учасників АТО, забезпечено медичну реабілітацію 280 та забезпечено професійну реабілітацію ще 13 військовослужбовців. В рамках програми активної реабілітації «Повернення до життя» пройшли реабілітацію 125 військовослужбовців. Крім того, надано фінансову підтримку національній команді України в міжнародних змаганнях «Ігри нескорених».
   «Трастовий фонд НАТО з кібернетичного захисту. Тут я хочу зауважити, що відповідальним органом державної влади за реалізацію проекту цього трастового фонду є СБУ, але в рамках цього трастового фонду Збройними силами реалізується пілотний проект зі створення кіберполігону ЗСУ. Цікавий проект», - зауважив Левчик.
   Крім того, додав він, діють трастові фонди НАТО зі створення системи зміни військової кар’єри на професійну цивільну (соціальна адаптація військовослужбовців, психологічної реабілітації учасників АТО); з протимінної діяльності та протидії саморобним вибуховим пристроям; з утилізації в Україні легких озброєнь, стрілецької зброї, звичайних боєприпасів і протипіхотних мін типу ПФМ-1.
   «У листопаді 2017 р. відповідно до запиту України до завдань другого етапу трастового фонду з утилізації додатково включено напрям з управління фізичною безпекою та менеджменту запасами боєприпасів», - зауважив Левчик. Також, за його словами, активно працює трастовий фонд з безпечного перезахоронення радіоактивних джерел, що утворилися внаслідок виконання військових програм колишнього СРСР в Україні.

©  Україна
     м.Київ
     2015 р. - 2018 р.