ОСОБЛИВА ДУМКА

Вівторок,
17 липня
2018 року
   Ірина Геращенко, перший віце-спікер Верховної Ради України - Страх дочасних виборів блокує у ВР оновлення Центрвиборчкому

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:


   
    Ірина Геращенко - перший віце-спікер парламенту та одна з найвпливовіших жінок української політики. Вона завжди належала до націонал-демократичного табору та брала участь у найдраматичніших періодах української історії, працюючи прес- секретарем Віктора Ющенка, й зараз, у команді чинного Президента, як його Уповноважений з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі.

   Ритм її робочого графіка, відвідувачі та дзвінки приймальні першого віце-спікера нагадують  про наше дуже жорстке сьогодні. В кабінеті Ірини ми зустріли Анжелу Сущенко, дружину нашого колеги Романа, ув'язненого в РФ. Анжела дарує Ірині картину Романа, намальовану в тюрмі буряком, лушпинням цибулі. Вона переглядає всі малюнки Романа, зроблені ним в Лефортово, на яких стоять штампи СІЗО. «Це Київ... він скучає, - вдивляється Ірина у  малюнок. - А це наша рідна Черкащина».
   «А це малюнок для малого, він щоразу сину підписує якось інакше», - розповідає  Анжела. Вони ще кілька хвилин говорять про зустріч Романа Сущенка з дружиною. Ірина бере в подарунок кілька віддрукованих, як листівки, картин Романа - збирається дарувати  їх європейським політикам, як нагадування про українських політв'язнів .
   А ми продовжуємо розмову...

   САМЕ ПАРЛАМЕНТ БЛОКУЄ ФОРМУВАННЯ ЦВК

   - Ірино, як ви оцінюєте підсумки сесії?
   - Вона була менш емоційною, більш інтелігентною та коректною у ставленні депутатів одне до одного. Обійшлося без бійок, ламання мікрофонів, блокувань трибун, дронів, плакатів. Для  мене, як для першого віце-спікера, це важливо. Безумовним успіхом є прийнятий блок законів, які стосуються створення Вищого антикорупційного суду. Хочеться присоромити традиційних критиків та передвісників апокаліпсису, які передрікали, що закон ніколи не буде прийнятий. Президентський законопроект ухвалено конституційною більшістю. При цьому нагадаю, що в президентському законопроекті якраз було прописано, що всі справи, які стосуються топ- корупції, автоматично передаються в підсудність АКС, але під час підготовки змін  до другого читання саме депутати внесли норму, щоб, мовляв, не перевантажувати новий суд старими справами, передати туди тільки ті, які з'являться після старту  роботи суду. Критики знову заголосили про зраду, звинувачуючи чомусь президента в депутатських поправках. В останній день сесійного тижня й ця скандальна правка була скасована. Таким чином, всі раніше відкриті справи, які стосуються підсудності Антикорупційного суду,  будуть передані саме туди. Важливим є прийняття Закону про дипломатичну службу. Українська дипломатія, яка знаходиться на передовій інформаційно-дипломатичного фронту, тепер модернізується, посилюються соціальні гарантії дипломатів.
   Президентський Закон про національну безпеку, який традиційно критикували опоненти,  отримав високу оцінку наших міжнародних партнерів і в спеціальній заяві Держдепу США, й на саміті Україна - ЄС, й на саміті НАТО. Тепер наші партнери очікують реформування законодавства щодо роботи спеціальних служб.
   Варто згадати Закон про реінтеграцію Донбасу, який вступив в дію з 30 квітня цього року, що дозволило організувати єдине управління на Донбасі, тісну координацію всіх силових структур в рамках Штабу ООС.
   Тепер про втрачені можливості. На жаль, парламент накрило цунамі популізму і фальстарт виборчої кампанії. Там - суцільні кандидати в президенти і канцлери, які обіцяють все хороше, боряться проти всього поганого, місяцями прогулюють сесію, не голосуючи навіть за визнання РФ країною-агресором. Є питання й до депутатів коаліції, які також нехтують сесійними тижнями, й спікеру доводиться буквально заганяти колег в залу на важливі голосування. Також хотілося б, щоб уряд більше займався реальною економікою.
   Що з важливого не прийнято цієї сесії і що тривожить? Кадрові питання. Це не нормально, що маємо уряд в.о., що коаліція не може домовитися, прем'єр не може подати кандидатури на міністрів. Міністр - це політична посада, й саме він, а не в.о. мають нести відповідальність за ввірений сектор. Ми так і не створили міністерство ветеранів, хоча наші демобілізовані воїни потребують комплексних програм реінтеграції до мирного життя, реабілітації, пошуку нового робочого місця.
   Після позитивного рішення Конституційного суду про зняття недоторканності парламент міг би вже в липні проголосувати в першому читанні зміни до Конституції щодо зняття депутатської недоторканності. Ця обіцянка звучала в програмах усіх партій, які представлені в парламенті. Я хочу нагадати, що в жовтні у нас взагалі було заблоковано парламент, і дві опозиційні партії тероризували Київ, влаштували наметове містечко на Грушевського, начебто ж вимагаючи  зняття недоторканності. Але тепер, коли для цього створені законодавчі передумови, про недоторканість забули. Її не згадують на погоджувальних, під час виступів, мовчать єврооптимісти і опозиціонери. Я двічі вимагала на погоджувальній поставити це питання в порядок денний, підтримуючи вимогу БПП. Всі інші промовчали.
   Це свідчення, що часто часто якась проблематика піднімається тільки заради створення  емоційного фону і інформаційної хвилі. А не для того, щоб змінити законодавство.
   Ганебно виглядає історія з ЦВК, бо саме парламент вже два роки блокує оновлення Центральної виборчої комісії часів Януковича. Президент України двічі вносив подання на членів ЦВК. Один раз спливли всі терміни, а тепер щодня вигадувалися непереконливі  приводи, аби тільки не ставити це питання на голосування .
   - Ну, у опонентів президента теж є логіка, коли вони кажуть, що пропонований склад за чисельністю більш лояльний до президента...
   - Президент подав ті пропозиції, які йому запропонували фракції. В поданні Президента, враховані позиції «Батьківщини», «Самопомочі», партії Ляшка, НФ, депутатських груп. Вони хочуть сказати, що подали президентові залежні кандидатури? Так нехай подадуть незалежних! Чи ви підозрюєте всіх своїх людей? Чи ви сплановано всіх принижуєте?
   Кого ви називаєте залежними? Сотника Майдану пана Радченка, професора-правника? Причина в іншому. Або ж деякі фракції самі себе лякають привидом дочасних виборів і відтягують голосування по ЦВК на осінь. Або ж ці самі фракції шушукаються по всіх передвиборчих штабах про нові політичні альянси і їх влаштовує ЦВК часів Януковича. Тільки для всіх очевидно, що саме ті партії і фракції, які не підтримали оновлення ЦВК, несуть за це повну відповідальність. А щодо страху дочасних виборів, то я жодного разу не чула від президента жодних сигналів про їх можливість.

   ТРИВАЄ ВІЙНА РЕЙТИНГІВ, ОБМІН СОЦІОЛОГІЯМИ, ОПОЗИЦІЙНИХ РИТОРИК, АЛЕ ДАВАЙТЕ ДОЧЕКАЄМОСЯ ВИБОРІВ

   - Я, поки сиділа у вас в приймальні, по телевізору від позафракційних чула, пишуть, що Президент про це міркує.
   - Що значить, Президент міркує чи не міркує. Для цього або є передумови, або немає. Якщо коаліція є і працює, то передумов не буде, якщо парламент буде недієздатним, то це створює конституційні передумови для дочасних виборів. Але я впевнена, що і президентські, і парламентські вибори відбудуться у визначені Конституцією терміни, й остуджувала гарячі голови, які марили виборами під час «редутів», «наметових містечок», інших розкачок і прокачок - що ніяких довчасних виборів не буде. Треба працювати, а не постійно марити виборами.
   - Тобто, дочасні вибори, про які багато кажуть - це фольклор?
   - Для дочасних президентських виборів немає жодних підстав. Парламентські дочасні вибори можуть виникнути з кількох передумов. Одна з них, наприклад, якщо парламент буде недієздатний, якщо не буде коаліції. Якщо парламент працює і коаліція є...
   - А коаліція є?
   - Ця сесія довела, що хитка й не ідеальна, але є. Вона існує в форматі двох фракцій, які виконують свої обіцянки перед виборцями: БПП і «Народний фронт», також в коаліції присутні  позафракційні депутати. Три фракції, які просто зрозуміли, що в важкі часи стагнації економіки, війни, серйозних внутрішніх і зовнішніх загроз працювати і брати на себе відповідальність за країну набагато важче, ніж говорити. Вискочили і тепер стоять осторонь, безкінечно критикуючи, передрікаючи, що «безвізу не буде», «Антикорупційного суду не буде», «санкцій не буде». Але прийде час, і їм треба буде пояснити виборцям і країні, чому в найскладніший час вони умили руки, стали збоку і зосередилися на критиці, а не на роботі.
   У той же час треба зазначити і подякувати й цим фракціям опозиції, що є ті закони, за які вони віддають свої голоси, тим самим підтверджуючи правоту і лідерство Президента Порошенка в проведенні реформ. Примітний був момент, коли Юлія Володимирівна присвятила свій спіч тому, що їх фракція не буде голосувати за Закон про нацбезпеку, він не такий, не сякий… І коли під час голосування по табло стало видно, що закон набирає необхідну кількість голосів, «Батьківщина» усвідомила, що не знайде потім пояснень за неголосування, й дружно й одноголосно натиснула кнопку «за». Така ж ситуація була з Законом про реінтеграцію чи Антикорупційний суд, які опозиція нещадно критикувала, тільки тому, що автор - Президент. Потім голосувала, бо закони правильні і вони вже працюють. Ці всі закони, до речі, отримали  високу оцінку наших міжнародних партнерів. І тепер і «Батьківщина», й « Самопоміч» і інші, хто їх підтримав, можуть розцінювати ці позитивні відгуки і на свою адресу.
   - Нинішній склад парламенту відрізняється від попередніх тим, що до ВР зайшло багато нових людей, були високі очікування суспільства від його роботи, але зараз рівень підтримки парламенту нижчий, аніж уряду і президента. Чому?
    - У нас на жаль, є певні депутати або громадські організації, які самі себе призначили авторитетами, вони святіші за всіх святих, і визначають, хто «староє ліцо», хто «среднєє ліцо», хто «новоє ліцо», хто чесний, а хто не чесний.  Для цього, по-перше, є суд. По-друге, виборці самі все це визначать. По-третє, це дискримінація, певна, за віком. Давайте оцінювати всіх по їх справах. У парламенті є, наприклад, Рефат  Чубаров, Мустафа Джемілєв. Вони може не «новиє ліца», але Особистості, Люди з великої літери. Й саме їх досвід, життєвий шлях і позиція є безцінними і важливими в формуванні авторитету парламенту. Тому ідеальний парламент, це все ж мікс досвіду і молодості. Тому що очевидно, що має бути нова кров, зміна поколінь, новий досвід, конкуренція, краща освіта, завзяття і навіть максималізм для руйнування старого, але викреслювати всіх людей, тільки за віком, зморшками, непростим і різним життєвим досвідом - ні. В нас навпаки, величезна проблема професіоналізму, відповідальності, довіри, досвіду, працездатності, бо два дні попрацювали, перевтомились, десь зникли на місяць, лови їх, бігай. Й саме безвідповідальність і прогули, популізм і непрофесіоналізм найбільше б'ють по репутації ВР.

   УКРАЇНА МАЄ ЗАХИСТИТИ СЕБЕ ВІД ВПЛИВУ РФ НА МАЙБУТНІХ ВИБОРАХ

   - Я сканувала Інтернет на найбільш резонансний законопроект. Вся кіберіндустрія, Кіберальянс, представники всієї сфери критикують 6688.
   - У парламенті зареєстровано майже три тисячі законопроектів. Всі депутати у нас не обмежені у авторстві, тому вони можуть реєструвати та подавати ті закони, які вважають за необхідне. На сьогодні проект цього закону не стоїть в порядку денному. Тому обговорювати законопроект, який навіть не включено до порядку  денного, не думаю, що варто на це витрачати час. Водночас, у мене, наприклад, на столі лежить французький закон про боротьбу з фейками, який був прийнятий нещодавно Національною Асамблеєю.
   - Французький закон - про боротьбу зі словами та неправдами, я також підтримую, але 6688 про повне перекриття Інтернету, якщо вірити фахівцям.
   - Давайте повернемося до французького закону. Він дуже дискутувався у самій Франції,  мав полярні оцінки експертів, медійного середовища, серед політиків. До речі, серед  його авторів - Валері Формі-Мунтян, голова міжпарламентської групи друзів «Україна-Франція». Закон про боротьбу з фейками прийнято, і він виник, як відповідь, в тому числі, партії Макрона на брутальне втручання Російської Федерації у вибори у Франції, коли Росія відверто підігрувала своїм улюбленцям, партії Лє Пен.
   Тема втручання у вибори через соцмережі, через фейкові новини, через розгон апокаліптичних настроїв буде дуже актуальною для України в цій виборчій кампанії, яка стартує, по суті, восени. Наголошу, що йдеться про чергові вибори, але кампанія восени вже увійде в активну фазу. І Україна має від цього захиститися. І мені б хотілося серйозної дискусії на цю тему, як нам захистити країну і не дати можливості зовнішнім впливам вирішувати долю країни через фейкові новини, через бруд і спотворення суспільних настроїв. От я собі взяла на літо - вивчити французький закон, мені це цікаво. І мене, наприклад, тривожить ситуація, коли, ОБСЄ проводить в Україні конференції про, начебто, правильні речі, про захист свободи слова, але там робляться провокації проти Олега Сенцова. Коли наші професійні спілки підіграють опонентам не влади, а України, в тому числі підписуючи якісь прокламації, разом зі спілкою пропагандистів Росії. Тому що я не вважаю, що у нас з Росією: «Дві країни - одна професія». У мене з російськими пропагандистами різні уяви про журналістику і свободу слова, оце мене теж турбує.
   І я не вважаю, що моя публічна оцінка таких дій голови спілки журналістів є політичним тиском. Це моя громадянська позиція. Тому я вітаю дискусії в журналістському середовищі щодо будь-якого законопроекту. Є профільний комітет, я як віце-спікер, дуже відкрита до будь-якої професійної дискусії, в т. ч. з ГО, щодо законопроектів, це всі знають, і ми багато працюємо з неурядовими організаціям над вдосконаленням законодавства. Але ми не можемо не помічати тих серйозних викликів, які стоять в сфері інформаційної безпеки держави. Й коли проблема  свободи слова підміняється вимогою безкарності за фейкові новини, брехливу інформацію, спотворення суспільної думки, в тому числі, й на догоду нашому зовнішньому ворогу, я не вважаю, що ми можемо цим легковажити.

   СМІШНО, КОЛИ ЛЮДИНА З РЕЙТИНГОМ В 6% МІРКУЄ ПРО КОГОСЬ, РАДІЮЧИ РЕЙТНГУ В 5%

   - Є чутки про нібито кризу в команді Президента. Що члени Стратегічної сімки йдуть з наради, мало не по-англійськи.
   - Я ж не член сімки, - сміється.
   - Кажуть, що олігархи відвернулися і шукають на кого поставити ще. По-вашому, чи почувається Президент сильним, чи існує єдність в його команді? Бо це все супроводжують дані про його рейтинг...
   - Мені завжди смішно, коли люди с рейтингом 6% радіють, що в когось рейтинг 5%. Я нікого поки що не бачу з рейтингом бодай в 30% чи 70%, аби бути такими самовпевненими. До речі, може це й добре, бо знаємо в Путіна 70%, чи 80% - так це ж диктаторська країна. Ми - демократична країна, у нас завжди критикують і не люблять владу, й завжди маємо цікаві і непередбачувані вибори.
   Мій прогноз, що в нас буде з півсотні кандидатів у президенти. Тільки серед нардепів уже нарахувала 17 тих, хто заявив про президентські амбіції. Цікаво, що в президенти масово збираються ті, хто і депутатами толком не вміють працювати. Враження, що серед кандидатів одиниці розуміють, яка це відповідальність і навантаження, яких це вимагає сил, досвіду. Але більшість з них хоче мати свою партію, свою телепрограму, й галочку  в біографії, що балотувався в президенти.
   Друге. У нас зараз йде війна рейтингів, бомбардування соціологією. До опитувань, як інструмент політтехнологій і маніпуляцій, включають назви партій, яких не існує  в природі. Або кандидатів, які ніколи не заявляли про свої президентські амбіції, й мають популярність акторів чи коміків, але не політичну. Тому найкраще продемонструють рейтинг самі вибори. Й прогнози можна давати ближче до зими, коли стане зрозумілою палітра реальних учасників перегонів, а не те шоу, яке сьогодні триває в опитуваннях.
  Третє. Зараз в нас загострення опозиційної риторики: хто дошкульніше покритикує владу. Але перед виборами треба буде сказати, що ти зробив. І тут дуже багато опозиціонерів і критиків не зможуть пред'явити виборцям жодної справи, жодної виконаної обіцянки, не зможуть пояснити, чому в найскладніші для країни часи банально втекли, а не закатали рукава до роботи. Й виборці десять разів подумають, кого обрати: балакунів-обіцяльників, чи тих, хто взяв на себе відповідальність й зробив що міг, аби Україна вистояла .
   Ще один момент. Петра Олексійовича часто критикують, що він багата людина. Хочу нагадати, що він зайшов на Банкову, став Президентом, декларуючи дуже великі статки. Свої статки він заробив не на російському газі і не на нафтовій трубі. Він дійсно багато вкладає в добродійність, підтримку армії і гуманітарних проектів. Всім іншим кандидатам в президенти також прийдеться пояснити суспільству і свої декларації, й звідки в них кошти на кампанію, й чи не стоять за ними олігархи, які прагнуть реваншу й свого, керованого і лояльного президента.
    Є рейтинги симпатій, а є лідерство в реформах. Всі ключові закони, що були прийняті парламентом цієї сесії - авторства Президента. Беззаперечним є його великий внесок в надання Україні безвізу, в реформі децентралізації, в реформуванні і посиленні нашої армії і дипломатії, в ратифікації Угоди про асоціацію, в інших важливих питаннях. Й у збереженні санкцій ЄС і США проти РФ.
   Президент і його команда провели  дуже багато тих речей, за які інші навіть боялися братися.   Путін вважає Президента Порошенка своїм головним опонентом в Україні, бо це Порошенко, а не хтось інший, працював з ЄС і США, аби включилися санкції проти РФ, домовився-таки за зброю Україні, виборював безвіз. Це Президент створив антипутінську коаліцію. Очевидно, що Путін би хотів змінити Порошенка на більш лояльного до Кремля. Та й українські олігархи, чиї статки зароблені на російських енергоносіях, прагнули б більш лояльного до них і до Кремля президента. Тому виборча кампанія точно буде непростою.
Понеділок,
16 липня
2018 року
   Аваков озвучив "червоні лінії" у стратегії деокупації Донбасу

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Сьогодні, 16 липня, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков представив так звані "червоні лінії" у запропонованій ним Стратегії деокупації Донбасу "Механізм малих кроків".
   Це, як йдеться у повідомленні на сайті МВД, - принципові положення, які визначають ті інтереси України, щодо яких компроміси неприпустимі, а суперечки недоцільні.
   Так, Аваков наголосив, що не можуть бути предметом дискусії наступні положення:
    - зміна державного устрою України, у тому числі не можна ставити питання про перехід до федеративного устрою;
    - державний кордон України має бути повністю підконтрольний Державній прикордонній службі України уздовж всієї лінії. "Блакитні шоломи" (миротворці ООН) міжнародної миротворчої місії є лише гарантією забезпечення такого контролю і спостерігачами, які моніторять відсутність провокацій зі сторони РФ;
    - мешканці деокупованих територій Донбасу є громадянами України, що перебувають у сфері юрисдикції Української юстиції та підпорядковуються законам України. Згідно з Конституцією України, "в Україні існує єдине громадянство". Закон "Про громадянство" визначає: "якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових стосунках з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових стосунках з Україною він визнається лише громадянином України";
     - не може бути предметом дискусії стратегічне прагнення України стати членом ЄС і НАТО.
   Глава МВС також наголосив, що легітимізація анексії Криму також не має бути предметом обговорення.
   "Ми вам повернемо окуповані території Донбасу в обмін на легітимізацію анексії Криму" – неприйнятно! Тут не може бути жодних поступок! Нема про що розмовляти!", - зауважив Аваков.
   Також він додав, що амністія не може бути застосована до осіб, що вчинили тяжкі злочини, передбачені Кримінальним кодексом України.
   Нагадаємо, у МВС представили Стратегію відновлення цілісності України і деокупації Донбасу "Механізм малих кроків", вона передбачає поетапну реінтеграцію окупованих територій.

П´ятниця,
13 липня
2018 року
  НАТО визнало Росію ворогом, проте не збирається їй протистояти

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   НАТО офіційно звинуватило Росію у збитті авіарейсу МН-17, хіматаці у Солсбері, збройній агресії проти України, однак Альянс не запропонував інструментів покарання злочинної російської влади.
   Про це заявив заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань (ЦДАКР) Михайло Самусь, коментуючи заключну Декларацію Брюссельського самміту НАТО.
   “Терпець толерантних та дуже виважених натівських дипломатів урвався. Речі названо своїми іменами, крапки над “і” поставлені, “футбольна дипломатія” провалилась. Росія – ворог для НАТО, і Альянс більше не збирається терпіти “многоходовочкі” Путіна”, - заявив експерт.
   Він зазначив, що в заключній декларації саміту НАТО Росія називається головною загрозою Альянсу та світовому порядку.
   Також НАТО нарешті “конкретно озвучило ключові злочини Росії”, серед яких - анексія Криму, "яку НАТО не визнає і не буде визнавати”, військова інтервенція в Донецькій та Луганській областях шляхом введення військ, озброєнь та найманців, а також політичної, фінансової, військової підтримки бойовиків, незаконне розміщення військ на території України, Грузії та Молдови.
   Крім того, НАТО засудило визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії, а також їх мілітаризацію, втручання у виборчі процеси та суверенітет країн НАТО (зокрема, Чорногорії), дискримінацію кримських татар, застосування тортур та переміщення українських громадян до в’язниць у Росію, а також поширення Кремлем дезінформації та здійснення кібератак.
   Самусь звернув увагу на те, що Росію офіційно на рівні НАТО звинуватили в атаці з використанням військової нервово-паралітичної речовини у Солсбері: “НАТО солідарне з оцінкою Великобританії щодо відповідальності Росії за цю атаку”.
   “Росію офіційно на рівні НАТО звинуватили у вбивстві пасажирів Боїнга рейсу MH-17. У Декларації саміту Росії пояснюють, що “щиросердне зізнання пом`якшує покарання”: “Ми закликаємо Російську Федерацію взяти на себе відповідальність та співробітничати усіма можливими способами для встановлення істини, справедливості та винних”, - заявив експерт.
   Між тим, він звернув увагу на те, що в рішеннях саміту нічого не говориться про інструменти покарання російських злочинців.
   “Найбільш вагомий крок – початок реалізації Ініціативи НАТО щодо посилення готовності (NATO Readiness Initiative), яка передбачає підготовку в країнах Альянсу для застосування в рамках НАТО 30 батальйонів, 30 ескадрилей та 30 бойових кораблів з готовністю 30 днів і менше. Хоча, ця ініціатива більше виглядає як піарний хід, а не продумана військова концепція і створення інструменту покарання Росії. Чому визначається саме 30 кораблів і 30 батальйонів, а не 35 і 50? І чому 30 днів? Чи не забагато це в умовах, коли 1-а танкова армія ЗС РФ вже за 4-5 днів після початку операції буде стояти на білорусько-польському кордоні в готовності наступати на Варшаву?” - зазначив заступник директора ЦДАКР.
   На його переконання, ключовою фразою, яка говорить про неготовність НАТО розпочати практичні кроки з протидії агресивним діям Росії, є “НАТО не хоче протистояння з Росією і не становить загрози для Росії”.
   “Цю фразу важко пояснити з точки зору звичайної логіки: якщо НАТО звинувачує Росію у конкретних злочинах, то Альянс повинен активно й цілеспрямовано йти на протистояння з РФ для того, щоб примусити її покаятися у скоєнні злочинів і повернутися в русло міжнародного права. Однак, Альянс діє навпаки – уникає протистояння, демонструючи Кремлю свою слабкість і неготовність до реального покарання російських злочинців”, - заявив Самусь.
Четвер,
12 липня
2018 року
   Наскільки поганою насправді є ситуація з корупцією в Україні? — інтерв'ю Директора НАБУ виданню BILD

   З посиланням на НАБУ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Україна бореться сьогодні на двох фронтах одночасно: на Донбасі — проти прокремлівських військових формувань та по всій країні — проти нестримної процвітаючої корупції. Людина, яка займається боротьбою з корупцією, Артем Ситник, з 2015 року керівник незалежної антикорупційної установи — НАБУ. В інтерв’ю він відверто розповідає про те, як провідні політики країни «встромляють палиці в колеса».
   BILD: У пошуку світлин щодо успішності Вашої установи цього року на очі мені потрапляли новини про проблеми та суперечності з українським урядом. Навіть були спроби Вас звільнити. Чи можете Ви за таких обставин взагалі працювати?
   Артем Ситник: Всі, хто стежив за протестами на Майдані 2013–2014 років міг бачити, що найбільша проблема України — корупція. Корупція виникла не під час правління колишнього президента Януковича, але в часи його правління вона досягла найвищої точки. Це спричинило протести та революцію. Лякає те, що вже після Революції політична еліта грає за тими самими правилами, що і її попередники. Під тиском громадянського та міжнародного суспільства утворено нашу установу, Національне антикорупційне бюро України. Тоді еліта не відчувала ніякої загрози у тому, що створення цієї установи може за собою потягнути. Але після перших арештів політиків, всі, так би мовити, прокинулись то почали здійснювати проти нас супротив.
   BILD: І цей супротив полягає у тому, що у Вас знову хочуть відібрати частину повноважень та змінити вашу незалежність?
   Артем Ситник: Так, такі спроби були від самого початку. Найбільший наступ на нас було здійснено у грудні 2017 року, коли внесли законопроект до парламенту, яким передбачалось спростити процедуру мого звільнення з посади Директора. Ця спроба була марною, адже суспільство не дозволило цього зробити.
   BILD: Тим не менш складається враження, що тиск на Вас зростає.
   Артем Ситник: (з глибоким подихом) Це складно порівняти. Сьогодні посадовці-корупціонери бояться нас. Вони, так би  мовити, вийшли зі своєї зони комфорту. Але цей страх приводить посадовців до того, щоб «згрібати» все, що тільки можна. Це як ускладнення хвороби.
   BILD: Але чи виправданий цей страх перед Вами і чи будуть в майбутньому ще блискавичні обвинувачення?
   Артем Ситник: Ми активно працюємо над розслідуванням корупційних кримінальних злочинів, вчинених топ-посадовцями. Виключенням є лише чинний Президент, який не підслідний нам. Ми гарненько поворушили касту VIP-персон. Але це лише тактична перемога. Стратегічна перемога буде тоді, коли ми зможемо передати до суду усі розпочаті справи і отримати вироки. На жаль, нинішня судова система цього не дозволяє.
   BILD: Саме тому Ви вимагаєте створення Антикорупційного суду, в якому судді можливо не будуть заполітизованими. Чи можна взагалі побороти корупцію з нинішньою судовою системою?
   Артем Ситник: Якби чинні суди були спроможні до цього, тоді це не було б дискусійним питання останніх двох років, коли вони врешті прийдуть до рішення (вироку). Остання надія — створення Антикорупційного суду. Поки що всі справи, які передано на розгляд нинішнім судам, показали нам, що у нас погані карти в діючій системі. Офіційно судова реформа триватиме 5 років, але стільки ми не можемо чекати! В Україні немає проблем з тим, щоб засудити сільського чиновника. Але це ні до чого не призведе, імпульс йде зверху.
   BILD: У 2019 році відбудуться вибори в Україні. Чи буде до того часу засуджено хоча б одного народного депутата, корупційні діяння якого Ви довели?
   Артем Ситник: Я не можу давати такі прогнози. Розслідування тривають, але чи зможемо ми перед виборами відправити за грати народного депутата, сказати я не можу. Остаточні рішення — вироки — у наших справах все ж виносить суд.
  BILD: Звучить це не оптимістично. Чи погоджуєтесь Ви з думкою, що Україна настільки ж корумпована, як і Росія?
   Артем Ситник: Я погоджуюся з критикою, що Україна недостатньо протидіє корупції. Але під час правління проросійського президента Януковича неможливо було уявити ситуацію, в якій би високопосадовця поставили перед судом, як ми це зробили з головою ДФС, заступником міністра оборони або сином заступника міністра внутрішніх справ. На жаль, корупція настільки глибоко засіла, що цілком її побороти ми поки що не можемо. Оскільки влада контролює медіа та має інші ресурси, які часом може використовувати для тиску на нас. Російській пропаганді це на руку — показувати нас, як країну, в якій нічого не працює і не розвивається. Тому ще дуже багато чого треба зробити. Ми свою роботу продовжуємо.

Середа,
11 липня
2018 року
   Євген Головаха, соціолог, член-кореспондент НАН України - Наш вектор руху можна назвати «Чим подалі від Росії»

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Кожна розмова з соціологом, членом-кореспондентом Академії наук Євгеном Головахою допомагає українському суспільству відкривати себе. Він професійно вивчає настрої українців вже десятиліття, проводячи соціологічні дослідження по всій країні. Вступаючи в п'ятий рік війни, ми вирішили поговорити з ним про те, чи змінюють нас усі ці драматичні події. І якщо змінюють, то як.

   "ШТРАФИ ЗА МОВУ ЗАРАЗ НЕ МОЖНА ВВОДИТИ КАТЕГОРИЧНО"

   - Євгене Івановичу, чи стало у нас в Україні більше національного самовизначення? Єдності? Менше точок розлому?
   - Єдність українців обумовлена дуже простим фактором. Коли з боку йде зовнішний тиск, то відбуваються певні інтеграційні процеси. Це характерно і в нашій ситуації. Незважаючи на всі труднощі, в українському суспільстві зберігається більшість, орієнтована на рух до Європи. Умовно кажучи, в Європу. Адже Європа теж відчуває зараз певні загрози. Але якщо говорити про наш вектор руху, то його можна назвати: «Чим подалі від Росії».
   Одного разу мене запросив до Австралії один діяч з діаспори. Я поцікавився, як він опинився в Австралії. Він розповів, що його батьки-українці були на роботі у Німеччині під час війни і після війни їм дали право виїхати. І він сказав мені: «Батько був дуже мудрий, він заявив: треба їхати подалі від Росії». А куди «подалі»? - В Австралію.
   Фактор зовнішнього тиску та загрози як і раніше відштовхує від Росії та формує відповідний рух у протилежному від неї напрямку - на Захід. Певний ступінь консолідації в суспільстві є і він значно вищий, ніж був до Майдану. Але враховуючи песимістичні настрої, які теж є, це не є абсолютно усталеним фактом, і якщо не складуться відповідні умови, якщо, наприклад, нас кине Захід...
   - Це практично неможливо. Адже нам вдалося пояснити і Європі, і Америці, що ми - жертва агресії.
   - Так. Але й момент не надто хороший. Наші проблеми припали на період кризи Європейського Союзу, посилення праворадикальных сил, відцентрових тенденцій у політиці багатьох держав, пов'язаних з міграцією. Якби Європа не мала таких викликів, то, безперечно, наша проблема була б центральною. Але ЄС розуміє, що ми на кордоні, і дивлячись на нас, можна зрозуміти, що у світі буде далі. Чи зуміємо ми подолати внутрішні труднощі та долучитися до цивілізованого світу, чи не зуміємо і залишимося маргінальною державою під впливом Росії. Поки українці витримують обрану лінію. Але в регіонах ситуаціях є складнішою, тому тут потрібна інтегруюча регіони політика.
   - Чи правий був Порошенко, що не запустив закон про мову?
   - Дивлячись про яку редакції йде мова.
   - Особисто я проти розпливчатого закону, який і вашим, і нашим. Якщо вже приймати мовний закон, то щоб були норми відповідальності за ігнорування державної мови, як в 5670.
   - А я зараз вважаю, що закон з нормами про "мовних" інспекторів був би зараз шкідливий, він призвів би до поглиблення регіональних протистоянь. Штрафи за мову зараз не можна вводити категорично. Очевидно, необхідна всеукраїнська мережа безкоштовних курсів української мови. Волонтери з цим не впораються. І люди на них ходитимуть, бо дійсно люди люблять вчитися. Уточню: люблять безкоштовно вчитися. Люблять розширювати коло знайомих, пізнавати новий світ і, зрештою, хочуть опанувати мову, щоб не соромитися свого українського. Знаєте, у чому ще проблема невикористання української мови? 40% людей наділені такою якістю, як сором'язливість. Це ті, у кого виникають проблеми зі спілкуванням, особливо в нових ситуаціях. А є ще така група, як перфекціоністи, які все хочуть зробити ідеально. За психотипом є багато груп людей, які не можуть робити те, що у них погано виходить. Таких людей дуже багато. Є люди, які із задоволенням заходяться робити те, чого не вміють, але вони, загалом, йдуть в політику, це те саме необхідне нахабство, хоча його носії не особливо підходять для цієї ролі (сміється - ред), - але, повертаючись до української мови... Більшість людей може говорити українською, більшість вчила її в школі, але вони не можуть наважитися, оскільки не хочуть говорити погано. Треба врахувати, що люди, які свідомі того, що вони говорять погано українською, втрачають самоповагу. А ще врахувати, що поки вони не навчаться говорити вільно, вони не заговорять. Такі люди підуть вчитися на курси і їм треба дати можливість підтягнути мову. Не підуть туди 10-15% літніх людей, які не претендують на позиції в суспільстві, що вимагають знання мови.

   "НАВІТЬ БОКАССА, ЯКБИ ВІН ОТРИМУВАВ МІЛЬЯРДНІ ДОТАЦІЇ, СТАВ БИ ЄВРОПЕЙЦЕМ"

   - Багато істориків на різний лад повторюють, що війна з Росією сформувала українську націю. Чи є у нас проблеми з ідентичністю?
   - Проблеми є. Таких проблем не було тільки у Радянського Союзу, коли в 70-ті роки було проголошено, що сформована нова історична спільність «радянський народ». Ви знаєте, чим ця спільність закінчила?
   - Не витримала спокуси джинсами і кока-колою.
   - І нам така спільність не потрібна. Але з ідентичністю є проблеми, вони будуть завжди і скрізь. Нещодавно говорили з європейськими колегами, обговорюючи, як поєднати європейську ідентичність з національною. Це завжди конфліктна ситуація. Поєднання ідентичностей - дуже складна річ. У людини безліч різних ідентичностей, які часто конфліктують. Як примирити ідентичності чоловіка і коханця?
   І не всі її ідентичності позитивні. Якщо людина ідентифікує себе з мафією, наприклад. Що таке ідентифікувати? Це означає визнати себе частиною соціальної групи, що вона твоя. Конфлікт ідентичностей - це вивчена річ, і іноді європейська та національна ідентичність вступають в конфлікт.
   Однак проект об'єднаної Європи витримає. Навіть якщо з ЄС вийдуть ще якісь країни, це не стане трагедією. Головне, щоб збереглось ядро ЄС, Північна і Центральна Європа, де переважають постматериальні цінності: свобода, самореалізація, взаємодопомога, толерантність. Об'єднана Європа витримає, оскільки цей проект поки є єдиним перспективним з точки зору подальшого розвитку цивілізації. Зрозуміло, що комуністичний експеримент з його обіцянками рівності та братерства провалився, а проект Європи, який пропонує світову інтеграцію, може бути реалізований. Все ж цінності, пропаговані ЄС, у дуже багатьох країнах стали реальністю, а не просто декларацією. У нас поки інші цінності: замість свободи - безпека, замість толерантності - ізоляціонізм, замість самореалізації - кар'єризм. Це все цінності постсоціалістичного суспільства. Це, до речі, властиво не тільки нам, але і країнам Центрально-Східної Європи, які вийшли з нами з одного соціалістичного табору. У них з цінностями краще, ніж у нас (історичний досвід незалежності більший), але з цінностей постсоціалістичного суспільства вони не вийшли: коли дотації отримати, вони перші європейці, а коли прийняти мігрантів - вибачте, нам не треба. У нас та сама ситуація. Я думаю, що і Бокасса, якби він отримував мільярдні дотації, став би європейцем.
   Ось це ключова проблема. Включення пострадянських анклавів і спричинило кризу Європи. Цю проблему і їм, і нам доведеться вирішувати досить довго. Всі ми вийшли з табору...
   - Радянсько-концентраційного?
   - Так. Тому не хочеться. А що робити на волі - не знаємо. Хтось починає займатися розбоєм і корупцією. Хтось намагається долучитися до Європи. І повернення, на мою думку, бути не повинно. Повертатися в табір (при тому, що там безкоштовна роба і баланда) не хочуть. Закінчуючи про українську ідентичність... .її єдиної не буде, як немає ніде. В Ізраїлі є кілька сотень тисяч ортодоксальних євреїв, які (за релігійними мотивами) не визнають ізраїльську державу і б'ють тих, хто служить в їзраїльській армії. У нас теж буде якась частка справжніх комуністів, радикальних націоналістів, які будуть виступати проти цивілізованого світу і ходити зі смолоскипами та прапорами. Будуть у нас усілякі, але склалася домінантна ідентичність - і це найголовніше. У цьому розумінні є такі позитивні зміни. У нас є питання в опитуванні: ким ви себе у першу чергу вважаєте: мешканцем свого міста, району, села, історичного регіону, громадянином України чи Європи. Так от, тих, хто вважає себе громадянином України, завжди була меншість. Цифра у діапазоні від 35 до 52% була тільки один раз - на початку 2005 року після Помаранчевого майдану. Але вже на початку 2006-ого все відступило до попередніх подій. Останні чотири роки ми чітко фіксуємо: більшість у діапазоні від 53 до 57%у першу чергу  вважає себе громадянами України. А інші вважають себе громадянами свого міста, свого регіону. І тих, хто вважає себе представником свого етносу, теж доволі небагато, багато регіональної та локальної ідентичності. Але вже чотири роки більшість вважає себе громадянами України. І такої стійкої тенденції у нас ніколи не було і це гарна передумова для подальшої інтеграції країни.

   "ЦЕ НАША МЕНТАЛЬНІСТЬ - ВВАЖАТИ, ЩО МИ РУХАЄМОСЯ У НЕПРАВИЛЬНОМУ НАПРЯМКУ"

   - А є якийсь оптимізм у українців?
   - З оптимізмом не дуже. Більшість людей вважає, що Україна рухається у неправильному напрямку. І це, звичайно, використовується для трактувань "все погано, все пропало". Але я вам хочу сказати, що і коли Кравчук завершував свій термін, і Кучма, і Ющенко, і у 2013 році три чверті вважало, що Україна рухається у неправильному напрямку. Це як би наша ментальність.
   - Плаксива українська ментальність?
   - Традиційний підсумок будь-якого політичного правління. Сподіваюся, що тенденція зміниться. Але це настрій. Цей показник не є унікальним. Але що цікаво. Раніше ось такий настрій призводив до погіршення ідентичності, до зміни геополітичного вектора розвитку. А зараз - ні. Зараз настрої не визначають фундаментальних цінностей. А саме цінностей своєї незалежної держави та цінності її геополітичного шляху. Ось це ключове. А настрої дуже швидко змінюються.
   - Створення Єдиної Помісної Церкви здатне об'єднати суспільство?
   - У принципі, правильний намір. Не треба нам тут московських церков, з цим я згоден. І якщо Томос буде отримано, то добре. Але побоювання в іншому: чи не додасть нам проблем. Якщо попи почнуть агітувати проти фактично нової церкви, чи не будуть вони на Південному Сході створювати заворушень?! У нас складна етно-лінгвістична, регіональна і конфесійна структура. Тому точно спрогнозувати наслідки я не можу. Може, всі сприймуть спокійно і виважено. Але переконаний, що треба прораховувати будь-які наслідки і працювати над ними треба вже зараз. Якщо є шанс позбутися приставки та надбудови у вигляді Московського патріархату, піти від цього управління (при всіх канонічних складнощах), то необхідно скористатися ним. Цього ж хоче частина вірних УПЦ МП.
   - Як ви оцінюєте декомунізацію?
   - Загалом позитивно. Нема чого нам мати вулиці, названі іменами комуністичних діячів. Без переструктурування символічного простору ми будемо залишатися в нашому історичному минулому. Угорці перейменовували, але десять років тримали по дві таблички на вулицях. Старе перекреслено - нове стоїть. Будь-яку проблему можна вирішувати сокирою, а можна тонкими інструментами. Але ви знаєте, як це у нас робиться. Не треба під цим приводом протягати регіональних лідерів, ще й так, щоб це дратувало суспільство. Бандера і Шухевич - регіональні герої, але пропонуючи їх як єдину систему міфів та історичних діячів всій Україні ми створюємо проблеми, які має вирішувати майбутнє покоління.
   Підсумовуючи, скажу, що якщо ми будемо ходити вулицями Леніна і починати побачення під пам'ятником, наприклад, ...
   - Щорсу?
   - Зі Щорсом просто нещасний випадок стався, якщо згадувати скандал. Дуже гарний пам'ятник вийшов. А в таких випадках, коли пам'ятник - реальний витвір мистецтва, то варто їх звозити на простір для творів мистецтва, наприклад, пам'ятників минулої епохи. У музеях на них варто подивитися. Портрети лиходіїв, жахливих імператорів (Коммод, Доміціан) зберегли ж. Декомунізація - складний довгий і обережний процес зміни історичного простору, без якого важко створювати систему нових цінностей.

   "УКРАЇНА ДЕМОНСТРУЄ ПРИКЛАД ТОЛЕРАНТНОСТІ"

   - Про радикалізм. Раніше ми всі події списували на російські спецслужби. Що загалом частково правда. Але правда і те, що у нас є радикальні настрої.
   - Так. Будь-які кризи породжують правих радикалів. Раніше ще і лівих радикалів породжували. Подивіться на Америку. Прийшов Трамп - і в Бронксі (не дуже благополучний район) переміг один із найшанованіших членів палати представників, а переміг класичний лівий радикал з відповідною риторикою: «Всім дам допомогу, треба притиснути товстосумів». Тобто абсолютно комуністична риторика. Там завжди перемагала шанована людина, яку прогнозували на спікера палати представників. Держава не повинна йти на поводі у правих радикалів, якими б гаслами вони не прикривалися, якими б героями не були: вони не мають права порушувати закон. У держави є статті за розпалювання національної ворожнечі. Ніщо не виправдовує розпалювання ворожнечі. При цьому зазначу: у нас слабка держава, але при цьому у нас масове неприйняття правого радикалізму з його насильницькими методами розв'язання соціальних проблем. Україна в цьому сенсі демонструє приклад для всього світу. Країна, в якій війна і дуже важке економічне становище, не має масових радикальних настроїв. Це видно за всіма опитуваннями: радикали набирають 1-2, максиум 3%, в якому б вигляді вони не поставали. А далі проблема держави. Вона повинна застосовувати закон не тільки, коли вбивають. А тоді, коли радикалізм проявляється у словах. Ось я коли прочитав інтерв'ю Богдана Бенюка, то я просто отетерів.
   - Про що ви?
   - Колись Тягнибок сказав слова про Україну без жидів і москалів. Тему забули і заграли. А треба було відразу застосувати закон. Читаю інтерв'ю Бенюка, він говорить, що слова Тягнибока були доречні. Він же діяч мистецтв! Як можна? І що? Усі проковтнули. Звідси витоки радикалізму. Коли бачать, що проходять слова, то починаються дії.
   - Раніше я ділила політиків на комуністів і нацдемів, потім на старих і нових. Мені здається, чи ми стали ділити політиків на лібералів і консерваторів? Ліберали - сповідники цивільних релігій, які ходять по прайдам, консерватори ходять до церкви. Мені здається чи є ця лінія поділу?
   - Ну, в Україні і воцерковлених людей - лічені відсотки, і лібералів - лічені відсотки. І боротьба в масштабах всього суспільства залишається маргінальною. Лібералізм ототожнюється з екзотикою, як і консерватори, які теж досить екзотичні. А 90% населення, які вирішують долю країни, поза цієї дискусії. Не знаю, чи треба їх залучати до дискусії, але треба просвіщати. Поступово. А нетерпимості вираженої у нас не було. У нас ізоляціонізм: моя хата скраю.
   - А нові обличчя політики демонструють ознаки зрілості?
   - Вони дуже різні. Це щодо кожного конкретно можна говорити, а в принципі, вони різні. На жаль, феномен нових облич не відбувся. Не з'явилося нового руху, який би висунув нових гідних лідерів. Але те, що вони молодші, і те, що створюють конкурентне середовище, - це добре. Подивіться на розклади перед парламентськими виборами: хто визначає ситуацію. Хто на перших місцях, які партії? Вони могли б створити нову партію і працювати. Але вони всі дуже різні, напевно, тому їм важко створити загальну нову платформу. Напевно, тому вони як соціальний феномен не відбулися. У будь-якому разі, до цих парламентських виборів.

   Лана Самохвалова, Оксана Климончук. Київ.
Вівторок,
10 липня
2018 року
    Інтерв’ю Директора НАБУ Артема Ситника виданню «Deutsche Welle»

   З посиланням на НАБУ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Із директором Національного антикорупційного бюро (НАБУ) ми зустрілися у Кельні, де він взяв участь у дискусії «Україна між корупцією і реформами», організованій Форумом Лева Копелева. В інтерв’ю DW Артем Ситник розповів про непрості стосунки НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, коли в Україні запрацює Антикорупційний суд та чи задоволений він аудиторами НАБУ.
   Deutsche Welle: 26 липня відбудеться засідання кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, на якому мають винести рішення щодо Назара Холодницького, голови Спеціалізованої  антикорупційної прокуратури. Але вже зараз інтернетом ширяться висновки комісії, про те, що варто лише винести догану пану Холодницькому, але не звільняти, як цього вимагали ви і громадські активісти. Це стало для Вас сюрпризом?
   Артем Ситник: Звичайно, що не очікували. Я читав те, що було у публічному просторі, саме: висновок члена-доповідача комісії. З 53 аркушів висновку на 52 вони дійсно роблять аналіз того, що відбулося, і робиться висновок про те, що скарга повністю обґрунтована, всі доводи в ній підтверджені, ці порушення мають характер грубих порушень, які є підставою для звільнення. Але останні півсторінки — це якраз спроба певної юридичної оцінки норм закону «Про прокуратуру» з тим, щоб це все ж таки було не звільненням, а доганою. Насправді, якщо проаналізувати закон про прокуратуру, цей висновок не відповідає нормам закону, і я сподіваюсь, що комісія прийме об’єктивне і законне рішення.
   DW: А чому, на вашу думку, саме догана, а не звільнення?
   А.С: Якщо прочитати висновок, там написано, що підлягає звільненню, але є норма така-то, і вона не дозволяє звільнити. Насправді це маніпуляція, бо якщо взяти і проаналізувати норми в комплексі, то там якраз такого немає. Це тільки пропозиція члена комісії, який проводив розслідування, розглядав ці матеріали, що прийме комісія — ніхто іще не знає.
   DW: Ви чи хтось інший може оскаржити це рішення?
   А.С: Якщо буде догана, то ні.
   DW: Коли ви опублікували записи, ви фактично пішли ва-банк. Ви заявили, що боротись з корупцією з таким головою САП неможливо. Припустимо, що пана Холодницького не звільняють, як співпрацювати далі, ви підете у відставку?
   А.С: Якщо буде рішення таке, що залишать на посаді, наслідки будуть більш глобальні. Прокурор, який вибирає, притягувати чи не притягувати в залежності від політичної ситуації. Прокурор, який здійснює тиск на суддів, прокурор, який здійснює на своїх підлеглих тиск певний незаконний — усі ці дії освячуються, і тому наслідки для правоохоронної системи будуть дуже серйозні.
   DW: Якщо говорити не про правоохоронну систему загалом, а виключно про вас. Які будуть ваші дії - знову прослуховувати? Яким чином ви зробите так, що ваш опонент піде?
   А.С: Давайте почекаємо рішення. Є фактаж, і той фактаж, який зазначений у скарзі, він вже підтверджений. Потрібна тільки реакція від компетентного органу, в даному випадку — комісії прокуратури. Тому я вважаю, що потрібно дочекатись, а потім робити якісь висновки.
   DW: Минуло кілька місяців з моменту публікації записів, якою протягом цього часу була співпраця між САП і НАБУ? Чи стали проти ваших детективів відкривати більше справ?
   А.С: Тут важко прослідкувати. Тому що справ насправді відкривається дуже багато, тому ми таку динаміку ніколи не досліджували. Позитивним моментом є те, що в антикорупційній прокуратурі є прокурори, з якими ми співпрацювали, працювали і будемо працювати в майбутньому, сподіваюсь. Тому принцип такий, що співпраця є, але є проблема з керівником. Сподіваюсь, вона буде найближчим часом вирішена.
   DW: З керівником ви не спілкуєтесь протягом цього часу?
   А.С: Робочих контактів зараз немає.
   DW: У себе в кабінеті жучків не знаходили?
   А.С: Поки ні.
   DW: Але ви розумієте, що такою ж може бути помста з іншого боку?
   А.С: Звичайно. Насправді, якщо ми говоримо про внутрішню безпеку, у нас в НАБУ є Управління внутрішньої безпеки, яке займається дослідженням корупційних ризиків в самому НАБУ. На рахунок себе я не переживаю, мене моніторять всі служби України — і прослуховують, і спостереження, повністю комплекс всіх заходів. Я усвідомлюю, що це є, з самого початку мого призначення, тому я живу і працюю з усвідомленням того, що це може бути.
   DW: Ви, здається, єдиний, хто вірить словам Президента про те, що Антикорупційний суд запрацює до кінця цього року. Громадські активісти мають, схоже, більше сумнівів. Ви оптиміст, чи є дійсно підстави для цього?
   А.С: Коли запитують, наскільки можливе і коли створення Антикорупційного суду, то я завжди розділяю це питання на дві частини. Перша частина — логістична. Я не бачу нічого складного, щоб за сім місяців створити цей суд. І є політична складова, ми до неї відношення ніякого не маємо, і це вже політична воля тих людей, які відповідають за процес створення. Якщо буде політична воля його створювати, то його реально створити за 6-7 місяців. Якщо не буде, то його можна створювати декілька років.
   DW: Вас не дивує щоразу законопроект про Антикорупційний суд подавався в Раду з коментарем Президента, що він відповідає вимогам Венеціанської комісії і щоразу обов’язково щось було не так? Як, наприклад, цього разу з правкою про розгляд апеляцій в судах загальної юрисдикції?
   А.С: Насправді норма про апеляцію у проекті Президента була зовсім іншою. Це якраз вона з’явилася вже після того, як було проголосовано цей закон. Мене дивує інше. Коли мене раніше питали, які ви недоліки бачите в цьому законі, я відповідав, що головний недолік цього закону в тому, що він був прийнятий на два роки пізніше, ніж він повинен був.
  DW: Щодо резонансних справ. Рік вже пройшов у «бурштиновій справі». Чи є якийсь прогрес? Чи навпаки регрес, судячи по тому, що САП відкриває справи проти детективів НАБУ за фальсифікацію справ.
   А.С: Останні часи такі є рішення САП, вони пов’язані якраз з цією ситуацією, коли просто банальна помста іде детективам за те, що була історія з цим акваріумом, людина, мабуть, захищається і намагається помститися людям, які це все робили.
   Але якщо ми говоримо про справу бурштинову, там слідство закінчено, і зараз планується передача справи до суду.
   DW: Є скандальні гучні справи, але люди хочуть бачити корупціонерів за ґратами. Чи є гарантія того, що як тільки запрацює Антикорупційний суд, почнуться, як кажуть в народі, «посадки»?
   А.С: Якраз це і було основним аргументом для створення цього суду. Дійсно, якщо подивитись інформпростір України, то такі політикани, критикани, вони якраз використовують відсутність цих вироків, як предмет для критики антикорупційного бюро. Це величезна проблема, тому що навіть якщо ми переконаємо суспільство, що ми не маємо відношення до винесення вироків, це завдання суддів. Наша робота фактично закінчується в момент того, як детектив переконав прокурора, що достатньо доказів для передачі справи до суду.
   DW: Ви задоволені аудиторами, яких обрали для НАБУ?
   А.С: (сміється) Незалежно від персоналій, не повинен бути задоволеним той, кому призначається аудит.
   DW: Ваші аудитори вже скаржаться, що одного року їм замало, щоб перевірити діяльність НАБУ за 3,5 роки, і вимагають збільшити їхній термін роботи. Ви згодні з цим?
   А.С: Я не буду коментувати це напряму. Але якщо ми проаналізуємо закон про Національне антикорупційне бюро, який регулює процедуру проведення аудиту, дійсно там є величезна прогалина з приводу порядку проведення аудиту і методології. Є предмет аудиту, він сказадається з двох частин. Перша — це ефективність роботи бюро, і друга — це незалежність. З приводу незалежності, мабуть, на мою думку, дуже багато доказів якраз незалежності, тому що влада дійсно постійно намагається нас знищити чи приборкати, чи тиснути. І тут якраз аудит дуже простий в цій частині. Але в частині якраз ефективності, це оціночне поняття.
   DW: Ефективність оцінюється вироками чи провадженнями?
   А.С: Ніхто не знає про це. Яким чином це перевіряється, протягом якого терміну — це законом не визначено.
   DW: Тобто вони можуть сказати — вироків мало, Артем Ситник погано попрацював і НАБУ теж?
   А.С: Важко оцінити ефективність НАБУ, не оцінюючи ефективність прокурорів і не даючи оцінку роботі судів, які розглядають ці справи. Це таке дуже оціночне поняття. Як це все буде використовуватися в ході аудиту, дуже важко передбачити.

Понеділок,
9 липня
2018 року
   Артем Ситник, директор НАБУ: Перед виборами буде наростати істерика про «політичні переслідування»

   З посиланням на НАБУ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Антикорупційна боротьба в Україні перебуває в критичній фазі, яка може перейти як у посилення наступу на тих, хто має незаконні статки, так і у реванш сил, які всіма способами хочуть зберегти «звичні» умови ведення бізнесу. Перед виборами можливе різке зростання скарг на «політичні переслідування». Такі думки Артем Ситник виклав в інтерв’ю «Укрінформу». У справі голови Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького, сподівається він, точку ставити ще зарано.

   ДО ТОЧКИ НЕПОВЕРНЕННЯ УКРАЇНА НАБЛИЗИЛАСЯ, АЛЕ НЕ ПРОЙШЛА ЇЇ

   — Пане Артеме, що привело вас до Німеччини цього разу?
   — Ми мали низку зустрічей із представниками МЗС, уряду, парламенту Німеччини. Також зустрілися з громадським сектором, який має вплив на політичні процеси в країні та водночас цікавиться питаннями, пов’язаними з Україною. Це не перший наш такий візит. Для нас надзвичайно важливо співпрацювати з Німеччиною.
   — Чи відчуваєте Ви зміни у ставленні наших західних партнерів щодо зусиль у подоланні корупції? Чи посилюється критика через те, що воно відбувається повільно, чи все ж таки бачать прогрес?
   — Не маю однозначної відповіді. Тому, хто предметно займається цим питанням, дуже важко не помітити прогрес. Чи можливі були розслідування таких кримінальних справ за часів Януковича? Чи можливо було уявити собі існування такого органу, як НАБУ, якому протидіє влада, але не може нічого з ним зробити? Що людей, які завжди вважалися недоторканими, будуть притягувати до відповідальності? Звичайно, ні. Те, що сьогодні усе перелічене можливо, це — великий прогрес, але, на жаль, не такий швидкий, як хотілося б.
   Цей прогрес зараз дуже крихкий. Ми дійшли до такої критичної точки, коли у політичної еліти панує страх. Цей страх підштовхує її до певних рішень, які можуть призвести до певного колапсу реформи.
   — Тобто точка неповернення ще не пройдена...
   — Точку неповернення ми не пройшли. Наближення до цієї точки лякає тих, хто має ілюзію, що можливо жити за правилами, які існували до Революції. Питання — чи пройдемо ми цю точку — дуже складне і залежить від багатьох факторів, передусім — нашого суспільства. Думаю, найближче майбутнє покаже, наскільки ми здатні це зробити. Інакше є ризик повернутися до темних часів.

    ВИБОРЧІ ПЕРЕГОНИ МОЖУТЬ ПРИШВИДШИТИ СТВОРЕННЯ АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ

   — Чи є у вас справи, що ось-ось підуть до суду?
   — Справ у нас до суду передано багато, вони постійно передаються. Питання — чи є у нас справи, які суд готовий розглядати? На жаль, справи судами просто не розглядаються. Тут якраз і відповідь, чому ми впродовж двох років виступали за створення Вищого антикорупційного суду. Сподіваюся, що він таки буде створений найближчим часом.
   — Наскільки найближчим, за Вашими прогнозами?
   — Якщо брати логістичний бік, це питання 6-7 місяців. Якщо брати політичну складову, то все залежить від того, наскільки існує політична воля. З урахуванням виборів, а виборцям потрібно щось розповідати — то, можливо, процес буде більш активним.
   — Скільки загалом передано вже справ до судів?
   — Майже 170 справ. Вони різні, але є багато знакових для України справ стосовно людей, які завжди вважалися недоторканими. Саме до цих справ прикута увага суспільства та наших міжнародних партнерів. Саме вони фактично зупинені в судах. Голова Фіскальної служби, колишній голова комітету парламенту зі своєю групою, заступник міністра оборони, голова Рахункової палати, голова аудиторської служби, керівники великих державних підприємств... Зараз ми передаємо до суду так звану «бурштинову справу», в якій підозрюваними є двоє членів парламенту. Заради таких справ і створювалися нові антикорупційні інституції. Але судового прогресу по них, на жаль, немає. З одного боку, вони не заслуховуються. З іншого — це є підтвердженням того, наскільки необхідно створити незалежну антикорупційну судову інституцію.
   — Тобто всі надії покладаються на Вищий антикорупційний суд?
   — Ні, так не можна казати. У нас завжди прийнято покласти на когось чи щось надію і потім проклясти за те, що надія не реалізувалася. Потрібно, щоб ефективно працювали НАБУ, прокуратура і суд, тоді це буде завершений цикл антикорупційних розслідувань, який приведе до того результату, на який очікує суспільство.

    СПРАВА ХОЛОДНИЦЬКОГО: НАБУ НАПРАВИЛО СКАРГУ І «ПЕВНІ МАТЕРІАЛИ» ДО КДКП

   — Що ви думаєте про висновок доповідача у дисциплінарний справі Холодницького, в якому він просить застосувати до нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани?
   — Це пропозиція, а не рішення. Документ містить 53 аркуші, з яких 52 — це проведена робота, перевірка, під час яких зроблений висновок про те, що всі доводи, скарги є обґрунтованими. Допущені порушення дають підстави для звільнення. А ось останні півсторінки — нібито хтось інший вставив. Там якраз намагаються використати певну юридичну казуїстику в Законі «Про прокуратуру», нібито не можна застосувати звільнення. Насправді ж це не так. Сподіваюся, що така спроба маніпуляції нормами закону буде невдалою. Ми надішлемо пояснення до нашої скарги з урахуванням цього висновку та відправимо до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП). Сподіваюся, що КДКП прийме законне рішення. Адже вже зараз можна точно сказати, що в ході перевірки фактів, про які писалося, вони були підтверджені повністю, а, отже, ці порушення є підставою для звільнення.
   — Чи маєте додаткові докази провини Холодницького, які можете представити на засіданні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів 24 липня?
   — Мені про засідання саме 24-го липня не відомо. Я чув кілька дат. Знаю правило, що засідання Комісії не може відбутися швидше, ніж за 10 днів після вручення висновку особі, відносно якої проводиться розслідування. Повторюю: ми написали скаргу, до якої були долучені певні матеріали.
   — Якщо Холодницький усе ж залишається, як Ви збираєтеся працювати далі разом після «акваріумного» скандалу?
   — По-перше, тут може бути знакове рішення для всієї прокуратури. Підтверджено, що людина здійснює тиск на свідків, на судів, на прокурорів, підбурює до дачі неправдивих показань. Якщо сказати, що це нормально для прокурора, в крайньому випадку буде догана, це стане загрозою всій правоохоронній системі взагалі. Означатиме фактично крах усього, адже це неправомірні дії, які є грубим порушенням, які, можливо, тягнуть за собою кримінальну відповідальність. За такого розвитку подій нас не врятує ані суд, ані щось інше.

    «ЗАХИСТ» ВІД НАБУ: ПЕРЕД ВИБОРАМИ ПОБІЛЬШАЄ ЗАКИДІВ ПРО «ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ»

   — У державі фактично починаються виборчі перегони. Чи вважаєте Ви, що буде якесь гальмування процесів, чи навпаки — буде прогрес у розгляданні справ.
   — Що стосується нашої роботи, то процес виборів взагалі жодним чином не впливатиме, ми, як і раніше, будемо дотримуватися закону. Однак, мені здається, що може бути деяка істерика. Адже є два основних способи «захисту» від справ НАБУ: або людина одразу хвора, ковдрою накривається, або ж стверджує про політичні переслідування. Думаю, що перед виборами друга версія «захисту» буде більш актуальна. Але це ми вже проходили. Переконані, не треба банальні крадіжки бюджетних грошей підводити під політичні переслідування.
   — Як ви особисто ставитеся до питання скасування е-декларування для громадських активістів, чого вимагають, у тому числі, західні партнери?
   — Якщо подивитися на законодавство про декларування для активістів, це виглядає як банальна помста. Воно зовсім не відповідає духу закону про е-декларації, суперечить його логіці. Зараз, на жаль, ми бачимо, що в самому інституті е-декларування набагато більше загрози з іншого боку. До речі, дуже схожа ситуація з Антикорупційним судом. Був закон і було запущене декларування, це був великий крок уперед. Громадськість побачила статки чиновників, які всіх шокували не тільки в Україні; а потім, коли все відкрилося, щоби можна було розслідувати, з’явилися дії протилежного характеру — роз’яснення, які фактично блокують всі розслідування. Це великий крок назад. Сподіваюся, цей досвід не повториться з Антикорупційним судом.
П´ятниця,
6 липня
2018 року
   Вадим Пристайко, глава Місії України при НАТО - Агресія РФ – найбільша небезпека для України й Альянсу

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Наступного тижня бельгійська столиця прийматиме саміт Північноатлантичного альянсу – найпотужнішої безпекової організації у глобальному світі. На зустріч високого рівня запрошені не лише глави держав та урядів 29 країн союзників, а й партнери, включно з Україною.
   Про порядок денний саміту Альянсу 11-12 липня для України та чому від зустрічі у «верхах» Київ поки не очікує на історичний прорив, Посол Вадим Пристайко розповів в ексклюзивному інтерв’ю власному кореспонденту Укрінформу у Брюсселі.
   - Пане Посол, яким стане порядок денний саміту саме для України?
   - Згідно з офіційною програмою саміту, заплановані зустріч Президента України разом із грузинським президентом із Північноатлантичною радою на рівні глав держав та урядів, участь у зустрічі учасників місії НАТО в Афганістані «Рішуча підтримка», а також двосторонні контакти найвищого рівня.
   Наша мета – заручитися підтримкою колег із НАТО у протистоянні з Російською Федерацією та продовженні реформ оборонно-безпекового сектору. Також важливо підбити підсумки взаємодії у рамках затвердженого два роки тому у Варшаві Комплексного пакету допомоги Україні, здійснити наступний крок на шляху євроатлантичної інтеграції нашої держави.

   ЧОРНОМОРСЬКИЙ РЕГІОН: ЛІДЕРИ СКООРДИНУЮТЬ ПРОТИСТОЯННЯ ЗАГРОЗАМ

   - Які очікування та головні політичні завдання українська делегація на чолі з Президентом планує реалізувати за результатами засідань високого рівня?
   - Йдеться про консолідацію політичної підтримки України з боку глав держав та урядів країн-членів Альянсу. Адже, як відомо, до влади у деяких союзних державах прийшли нові лідери; політичне життя не стоїть на місці; загрози еволюціонують. Так само НАТО реагує і відповідає на процеси в євроатлантичному просторі та у глобальному світі. Безпосереднє обговорення цих процесів лідерами держав найпотужнішої військово-політичної організації на планеті – це можливість, яку треба використати на всі 100 відсотків.
   - Продовжуючи попереднє запитання, про що йтиметься на засіданні у форматі Україна-НАТО-Грузія?
   - Тематика засідання доволі широка. Це безпека регіону, реформа оборонної сфери та взаємодія з НАТО у цьому.
   Очевидно, що президенти України та Грузії зможуть поділитися з колегами своїм баченням безпеки Чорноморського регіону, Східної Європи та Кавказу. Висвітлити найбільші загрози, з якими стикаються наші держави, уточнити спільні кроки у протистоянні цим викликам.
   Зростаюча агресивність РФ – найбільш болюча тема як для обох країн, так і для Альянсу.
   Безумовно, у 10-річчя Бухарестського саміту лідери Грузії та України будуть говорити про перспективи членства в НАТО і кроки, які здійснені урядами та суспільствами в цьому напрямі.
   Дискусія буде багаторівнева і, впевнений, цікава.

   БУДАПЕШТ ПРАГНЕ «НА ПОВНУ» ВИКОРИСТАТИ САМІТ, ЩОБ НАВ’ЯЗАТИ КИЄВУ СВОЮ ПОЛІТИКУ

   - Як ви оцінили б позицію Угорщини щодо євроатлантичного співробітництва України, чи вдалося вже досягти прогресу у виході з цієї неконструктивної політики Будапешта відносно Києва?
   - Позицію Угорщини яскраво демонструє нещодавній лист, надісланий угорським послом в НАТО своїм колегам по Альянсу. Фактично, всього за два дні після зустрічі міністрів освіти та закордонних справ наших країн у Закарпатті 23 червня, яка, на наше переконання, була ефективною та результативною, угорська сторона заявила, що Україна не запропонувала ніяких рішень відомої мовної проблеми. І тому блокування засідань Комісії Україна-НАТО на високому політичному рівні з боку Будапешта продовжується. Всього два дні вистачило угорській стороні, щоб заявити про відсутність прогресу! І це при тому, що по завершенню переговорів у Закарпатті оголошувалось про наступні узгоджені кроки, зокрема проведення зустрічі угорської громади з Міносвіти в липні, завершення восени роботи над проектом закону про середню освіту, який покликаний вирішувати конкретні питання, що викликають занепокоєння мовних меншин.
   Підсумовуючи: угорська сторона не демонструє бажання вирішити питання. Вона усвідомлює, що саміт НАТО – це зручний привід нав’язати нам свій порядок денний і планує використати його на повну.

   АЛЬЯНС ПОКИ НЕ ГОТОВИЙ ЗАПРОСИТИ УКРАЇНУ ДО ФОРМАТУ ОСОБЛИВИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

   - Чи можна очікувати за результатами саміту на історичні прориви для Україні у процесі євроатлантичної інтеграції держави, зокрема, щодо приєднання до програми особливих можливостей для деяких партнерів?
   - Я із задоволенням слідкую в українських ЗМІ за дискусією щодо Програми особливих можливостей НАТО (EOP), а також так званого аспірантського статусу та інших питань взаємодії України з Альянсом. Приємно, що ці питання становлять інтерес для, як на диво, широких кіл експертів, журналістів та «співчуваючих».
   Іноді в ході дискусій втрачається предмет обговорення, і на перше місце виходить символізм та політична доцільність або недоцільність. Наглядний приклад – це Програма особливих можливостей. Це дійсно на сьогодні формат, який дозволяє об’єднати довкола НАТО клуб найближчих партнерів, які з різних причин не є союзниками, але готові тісно взаємодіяти, часто в технічних питаннях, в ході спільних операцій та навчань. Тобто, суто формально ця програма не є «проривом» чи навіть механізмом євроатлантичної інтеграції. І хоча Україна із готовністю бере участь в усіх форматах взаємодії, ми також маємо цінувати ту близькість із Альянсом, яку дає нам статус Особливого партнера, яким є наша держава для Альянсу. Чи цікавий для України цей черговий формат? Так. Чи є значна додаткова вартість цього формату для нас? Треба уважно вивчати наші сучасні потреби і потреби Альянсу. Чи готове НАТО зараз запросити Україну до цієї програми? Ні. Черговий трирічний огляд ефективності програми завершився півроку тому. Всі п’ять учасників, а це Австралія, Фінляндія, Грузія, Йорданія та Швеція, «перезапрошені» до участі в його роботі й надалі. Ми беремо участь в переговорах із цього питання. Не думаю, що ця робота буде завершена до саміту.
Четвер,
5 липня
2018 року
   Відсутність практики судових рішень перешкоджає притягненню до відповідальності за незаконне збагачення — Артем Ситник

   З посиланням на НАБУ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   До суду передано близько 70 справ щодо незаконного збагачення суб’єктів, підслідних Національному антикорупційному бюро України, проте у жодній із них немає вироку. Відсутність практики судових рішень, а також штучно створені перешкоди становлять ризик для попередніх здобутків та заважають притягненню топ-посадовців до відповідальності за цією статтею. На цьому наголосив Директор НАБУ Артем Ситник 2 липня 2-18 року під час круглого столу «Криміналізація незаконного збагачення — виклики та перспективи».
   «Поки справи не розглядаються у судах, ми стикаємо з перепонами, які створюють у тому числі наші ж колеги. Всі ми знаємо про рішення НАЗК (Національне агентство з питань запобігання корупції), відповідно до якого ми не маємо права реєструвати провадження, повідомляти про підозру без висновку цього органу. Виходячи з кількості декларацій, які подаються щороку, і з кількості готових висновків НАЗК, до всіх декларацій ми зможемо дійти за 500-600 років. А найголовніше, що це рішення взагалі суперечить чинному законодавству», — підкреслив Артем Ситник.
   За словами Директора Національного бюро, у той же час на рішення НАЗК часто посилаються адвокати, а судді у мотивувальній частині судових рішень сприймають ці посилання за належне обґрунтування позиції сторони захисту.
   Також Артем Ситник нагадав, що за два роки НАБУ не отримало доступу до реєстру декларацій та здійснює їхню перевірку, як журналісти-розслідувачі — фактично вручну. «Саме так ми разом із ВККС (Вища кваліфікаційна комісія суддів) перевіряли кандидатів на посади у Верховному суді», — зазначив Директор Бюро.
  Суттєву загрозу формуванню інституту незаконного збагачення, на думку Артема Ситника, становлять постійні спроби послабити законодавство, визнати його неконституційним, змінити концепцію порядку заповнення декларацій. «Без усунення перешкод, без належної оцінки роботи кожного уповноваженого органу прогрес, який був спочатку (а ми всі пам’ятаємо, наскільки важко запускався цей процес) інститут незаконного збагачення втратить свою ефективність. Тому маємо зробити висновки», — наголосив Директор.

Середа,
4 липня
2018 року
   Навіщо Путін "окупував" назви українських міст, присвоївши їх російським військовим частинам

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Відтепер за наказом президента Російської Федерації Володимира Путіна 6-ий танковий полк російської армії отримав почесне звання «гвардійський Львівський», 68-ий танковий полк — «гвардійський Житомирсько-Берлінський», а 163-ий полк «Гвардійський Ніжинський».
   Присвоюючи російським військовим частинам назви українських міст, Путін намагається сформувати у громадян країн СНД, а передусім — громадян України, Росії й Білорусі, уявлення про те, що території всіх цих країн є єдиною зоною, де панують спільні інтереси і яка має спільну історію, особливо тісно переплетену в період Другої світової війни. А відтак Росія має право так називати військові частини, які проводили спільні операції по визволенню територій під час Другої світової війни.
   Іншими словами, це — чергове намагання Путіна підкреслити, що українці і росіяни — єдиний народ, що має спільну історію. А довести це він намагається діями, пов’язаними з чутливими історичними темами, зокрема, темою боротьби проти фашизму. Та головне — все це він намагається перекласти на сучасний лад. Господар Кремля намагається досягнути впливу хоча б на частину людей в Україні — мовляв, спільна історія може об’єднати народи.
   Тобто, оскільки Росії не вдається просуватися вглиб території України і підкорити її силою, збройним шляхом, Путін задіяв гуманітарну й інформаційну сфери, спекулюючи на спільній історії та намагаючись перенести той досвід на сьогоднішній день.
   Тож, звісно, Путін переконаний, що він абсолютно правомірно присвоює назви українських міст російським полкам та дивізіям — мовляв, усі ж разом під час Другої світової війни визволяли території Росії та України. Зрозуміло, це робиться з конкретним умислом — показати, що Україна залишається в зоні російських інтересів, а Україна і Росія є єдиним простором з єдиним народом і спільною історією.
   Чи можна сприймати ці перейменування як певну «заяву про наміри», коли окреслені певні напрямки, за якими Путін може проявляти свою агресію проти України, як про це заявив начальник Генштабу Муженко — нібито Путін таким чином «маркує територію та озвучує претензії на землі інших народів»? Я думаю, таке сприйняття рішення Путіна про присвоєння російським військовим частинам назв українських міст — це трохи примітивно. Путін більш глобально дивиться на речі. І якщо в нього є якісь плани щодо захоплення чужих територій, вони утаємничені, про них не натякатимуть, і ніхто «маркувати» ці території не буде. Наївно вважати, що Путін позначив територію і натякнув, а фактично видав, свої таємні плани.
   Його глобальний план — це вся Україна: зміна політичного устрою на проросійський, збереження України під контролем Росії, але глобально, всієї України, а не тих трьох-чотирьох точок, які згадані в процесі присвоєння назв.
   Тому ідея про «маркування територій» мало схожа на правду. А от те, що це спосіб впливу на людей, окреслення того, що Москва вважає ці території підконтрольними РФ і в минулому, і сьогодні — це більше схоже на задум Путіна. Йому потрібно розколоти українське суспільство, щоб заручитися певною підтримкою своїх дій по різних регіонах України.
    Отже, Путін вдався до «інформаційної окупації» назв українських та експлуатації окремих історичних тем для виправдання своїх дій та намірів.
   Чи потрібно Україні реагувати якимось чином на це? Так, Україна має вжити відповідних заходів, давши зрозуміти всім, що ніхто не має права, а в даному випадку — Росія і Путін, приймати рішення про присвоєння назв українських міст своїм збройним силам.
   Та й взагалі, це — абсурд: до складу збройних сил, які сьогодні ведуть активну агресивну політику проти України, входять військові частини, які названі на честь українських міст, які сьогодні протидіють Росії!

   Микола Маломуж, колишній голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії України
Вівторок,
3 липня
2018 року
   Євген Місило, польський історик українського походження - Історичну суперечку між Україною та Польщею можна вирішити у формі міждержавної угоди

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Складна історія, на жаль, продовжує гальмувати розвиток українсько-польських відносин. Упродовж останнього року символом історичних непорозумінь у відносинах між двома країнами стало руйнування (у польській версії – демонтаж) українського місця пам'яті на кладовищі в Грушовичах у квітні 2017 року.
   Нещодавно на місці пам'ятника проведено пошукові роботи, які мали відповісти на питання: чи є там останки вояків УПА? Від цього залежало, чи буде відновлено зруйнований пам'ятник або буде встановлений новий, а також можливе відновлення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні. За результатами розкопок, до яких запрошено представників України, польська сторона офіційно повідомила, що в цьому місці немає останків упівців. Із цим рішення не згодна українська сторона. “Сухої нитки” на розкопках у Грушовичах не залишив також польський історик українського походження Євген Місило, який спеціалізується в українсько-польській історії першої половини XX століття й неодноразово брав участь у такого роду розкопках.
   Історик має застереження як до форми і способу проведення розкопок, так і до оприлюднених Інститутом національної пам’яті їхніх результатів. Свою, загалом дуже критичну оцінку розкопок, він виклав у соцмережах. Власному кореспондентові Укрінформу вдалося поспілкуватися з істориком, який оцінив ситуацію і висловив свої думки з приводу можливого вирішення проблеми.

   ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ У ГРУШОВИЧАХ ЛИШЕ УПРОДОВЖ ДНЯ Є СКАНДАЛЬНОЮ СИТУАЦІЄЮ

   - Пане Євгене, ви очікували, що результати археологічних розкопок на кладовищі у Грушовичах будуть саме такими?
   - Складно однозначно сказати, що я очікував. Ніхто насправді не знав, на що натраплять під фундаментом пам’ятника. Не мав сумніву щодо одного: на цьому кладовищі є похоронені члени українського підпілля. Напевно, не очікував того, що сказали члени цієї комісії, зокрема професор Кшиштоф Швагжик (заступник голови польського ІНП) і того, що було в археологічних звітах та судово-медичному огляді, які передано українській стороні після завершення цих досліджень. Для мене все те, що там робилося, і про що публічно розповів на конференції 14 червня заступник голови ІНП Швагжик, є якимось поганим жартом, неповагою до правди.
   - Як ви згадали, 14 червня відбулася прес-конференція польської сторони, а трохи пізніше прес-конференція українців з цього приводу. Попри те, що обидві сторони були разом в одному місці, результати розкопок для них є кардинально різними. Власне, чому, на вашу думку, такі великі розбіжності у сприйнятті того, що було виявлено під час розкопок у Грушовичах?
   - На мою думку, ці розкопки проведено скандальним способом. Тобто все тривало всього три дні, з яких більшу частину часу витрачено на розбиття фундаменту під пам'ятником й очищення місця під ним. Фактично, лише останнього дня, 26 травня, тривали археологічні розкопки і так зване медичне дослідження тлінних останків. Польська сторона підкреслює, що це була не ексгумація, а лише пошукова робота або археологічне дослідження. Саме ці визначення є у звіті. Чому в ньому не йдеться про ексгумацію? Ексгумація має свої вимоги: має бути присутнім прокурор, якого там не було. Це взагалі незрозуміла ситуація: прокурор завжди повинен бути там, де, наприклад, під якимось фундаментом будинку чи пам'ятника виявлено людські останки. У випадку ексгумації, їх завжди забирають до судово-медичної лабораторії для досліджень з метою ідентифікації і встановлення причини смерті. Цього всього там не було.
   Я вважаю, що проведення досліджень у Грушовичах, що мають велике значення для нинішніх і майбутніх відносин між Україною і Польщею, упродовж лише одного дня є скандальною ситуацією.
   - Поясність, будь-ласка.
   - Із 31 виявленого в цьому місці скелету, як позначено у протоколі, досліджено лише 16. На основі дослідження, яке тривало лише один день і було зроблено на ходу одним лікарем судової медицини безпосередньо в ямі, або на примітивному столі на кладовищі, професор Швагжик за півтори години після завершення розкопок підсумував їхні результати, заявивши про те, що там не виявлено жодних останків упівців чи ознак, що їх там може бути поховано. Лише за кілька днів після цього підготовлено судово-медичну експертизу, яка підтвердила слова віце-президента ІНП. Це все є класичним зразком застосування подвійних стандартів в дослідженнях жертв польсько-українського конфлікту.
   - У звітах польської та української сторін йдеться про 16 чи 18 людських останків. Звідки взявся 31 скелет?
   - У судово-медичній експертизі за результатами пошукових робіт на кладовищі в Грушовичах чітко написано, що виявлено 31 скелет, з яких досліджено лише 16. Решту, тобто другу половину, не досліджено, тому що вони розташовувалися на межі ведення розкопок. Десь за межами місця розкопок 4 на 4,7 метра виступали із землі частини кисті руки чи черепа. Однак, було прийнято рішення, що місце розкопок не розширюватиметься. Чому? Це курйозна ситуація: археологи ІНП бачать кості, черепи у 15-ти могилах, але вони їх не торкаються, вони вже їх не цікавлять! У цій ситуації ми не знаємо, чи серед тих 15-ти скелетів не було останків вояків УПА. Українська сторона має право сказати, що вони були, або могли бути. З польської сторони виразно видно, що абсолютно не було готовності вивчити це питання. Для мене це не лише непрофесійний підхід до дослідження і не лише свідоме обмеження місця пошуків, аби не знайти доказів того, що там дійсно поховано вояків УПА. Це порушення елементарних принципів, які є необхідними у такого роду дослідженнях у кожній цивілізованій країні.
   - Під час прес-конференції заступник голови ІНП професор Швагжик заявляв, що польська сторона пропонувала українській забрати ці останки на ексгумацію до України, але українці відмовилися. Відтак, було прийнято рішення покласти їх назад до могили. Чи українська сторона повинна була взяти ці останки на ексгумацію?
   - Я думаю, що взагалі помилкою була присутність української делегації в цьому місці. Запросити когось, щоб той стояв над могилами і дивився, як хаотично й імпровізовано намагаються викопати ці останки, аби довести те, що давно вже було вирішено? Для представників України це була принизлива ситуація. Я можу їм лише поспівчувати і просити, щоб вони вже більше не приймали запрошень брати участь у такого роду “ексгумаціях”. Я вважаю, що це було не потрібно. Так польська сторона не повинна була робити, якщо хоче налагодити добрі відносини з партнером, з українською стороною, очікуючи на відновлення ексгумацій на Волині чи в інших місцях.
   По-друге, а навіщо українська сторона повинна була брати ці останки, якщо польська вже визнала, що не проводитиме ексгумації, аби встановити на базі кодів ДНК чи лабораторних досліджень, що дірка в черепі була наслідком пострілу чи, як вказується в медичному обстеженні, наслідком природної ерозії? Тобто, ця дірка якось сама там з’явилася. Однак, проблема в тому, що ця дірка в черепі кругла, рівна і розташована біля потилиці. Отже, це класичний зразок пострілу в потилицю, яким добивали поранених, а цілий череп є потрощеним.
   Якщо б члени цієї комісії взяли і прочитали протоколи ексгумації вояків УПА, які загинули у Бірчі (містечко біля Перемишля – ред.), то таких черепів – потрощених і з дірами в черепі – там була більшість. Це класичний зразок – як убивали вояків УПА, як над ними знущались, катували, били їх прикладами карабінів, а потім дострілювали. Одним із таких прикладів, на мою думку, міг бути скелет лікаря УПА Павла Ключника (псевдонім “Сірко”), якого вояки з прикордонної застави з Кальникова схопили у Грушовичах і закатували на полях недалеко від села. Не виключено, що саме його останки знайшли польські археологи на кладовищі у Грушовичах. Натомість у медичному протоколі з цього обстеження написано, що людина з розтрощеним черепом була жертвою дорожньо-транспортної пригоди. Чи можна собі уявити ситуацію, що у бідному селі Грушовичі, де навіть велосипед був чимось немисленим, якийсь українець перед війною їхав на мотоциклі й розбився на дереві? Навряд чи. Більше того, в медичному обстежені взагалі не розглядається питання, чи ця дірка в черепі могла бути наслідком пострілу. Там визначення “постріл”, “дірка від кулі” взагалі не зустрічаються. Чи це не дивно, беручи до уваги, що пошукові роботи вели судові лікарі з групи, які вже багато років працюють з професором Швагжиком під час розкопок місць поховань польських жертв комуністичних репресій у Варшаві, Вроцлаві, а деякі з них є членами комісії з ексгумації жертв Смоленської катастрофи? Тобто це хороші спеціалісти. Відтак, те, що написано у медичному протоколі з Грушовичів, є свідомою спробою приховування правди.
   - Власне ви у своєму пості у Фейсбуці висунули тезу, що археологічні розкопки на кладовищі у Грушовичах було проведено фактично під вже сформульовану тезу, що нібито жодних останків бійців УПА там немає...
   - Так. Можу це ще раз підтвердити, оскільки я брав участь у багатьох ексгумаціях на території Польщі, що здійснювалися польськими спеціалістами, знаю як проводиться справжня ексгумація і якою є її мета. Вони ведуться тижні, місяці, а не лише в період одноденних пошукових робіт. Усі скелети забираються до лабораторій і там досліджуються. Мета одна – встановлення правди: коли загинув, як загинув, ким був похований. Тут цього не зроблено, і я не розумію, чому польська сторона вважала, що немає такої потреби.
   - Але повертаючись до попереднього питання: чи українська сторона повинна була взяти ці останки на ексгумацію до України?
   - Це абсурдна пропозиція. Такі дослідження можна було б провести разом на території Польщі. Крім того, складно собі уявити перевезення тлінних останків із Польщі в Україну, адже це є також умовою виконання певних санітарних норм, яких під час розкопок ніхто не дотримувався.

   УКРАЇНА І ПОЛЬЩА МАЮТЬ ДОМОВИТИСЯ – ЯК СВОГО ЧАСУ ПОЛЬЩА З НІМЕЧЧИНОЮ

   - Польська сторона вважає розкопки жестом доброї волі по відношенню до українців й очікує на розблокування пошуково-ексгумаційних робіт в Україні...
   - Так. Тільки навряд чи це варто розглядати у категоріях жесту доброї волі. Я вважаю, що польська сторона зробила це виключно для того, аби виправдати знищення пам'ятника, офіційно відкинувши там наявність останків. Таким чином, з юридичної точки зору можна також буде виправдати руйнування всіх українських місць пам'яті, які було встановлено без дозволу польської влади. І це шлях у нікуди. Ще в 1995 році було створено польсько-українську комісію, де українську сторону представляла Головна управа Об’єднання українців у Польщі, членом якої я тоді був. Ще тоді було вирішено, що заради уникнення загострення конфлікту всі нелегальні українські увічнення в Польщі треба буде залишити недоторканними і паралельно знайти докази того, що там є поховання. Тоді здавалося, що все йде у правильному напрямку, але так не сталося.
   - Чому?
   - На превеликий жаль, польська і українська сторони не змогли домовитися, тобто не пішли тим шляхом, яким Польща пішла у відносинах із Німеччиною. В 1989 році був підписаний польсько-німецький договір про здійснення ексгумацій у місцях воєнних поховань. І це спрацювало: у Польщі зараз є 13 великих німецьких кладовищ, на яких ексгумовано, за неповними даними, понад 10 тисяч вояків німецької армії, зокрема СС, Вермахту й усіляких інших формацій – навіть тих, які знищували Варшаву. На окраїні Варшави на комунальному кладовищі німці мають свою частину кладовища з хрестами, прізвищами. І ніхто їх не нищить, не розкопує. Чому в Польщі можна було ексгумувати 10 тис. німецьких окупантів, які знищили і спалили Варшаву, вбили кілька мільйонів поляків, але не можуть існувати кладовища, поховання чи увічнення для кількох чи кільканадцяти українців, як у Грушовичах?
   - І ще раз повертаючись до конференції заступника голови ІНП Польщі. Тоді професор Швагжик заявив, що усі докази української сторони про наявність поховання вояків УПА під пам'ятником у Грушовичах базуються на свідченнях лише однієї особи, яка була свідком здійснення поховання. Натомість, ви твердите, що таких свідчень є більше і ви особисто знайшли їх колись у польських архівах. Якщо так, то чому польська сторона не взяла їх до уваги?
   - Якщо польська сторона захотіла б, то взяла б їх до уваги. Професор Швагжик знає мене особисто і міг би звернутися в цій справі, так як це робилося, наприклад, у питанні ексгумованих тлінних останків вояків УПА у справі генерала Кароля Свєрчевського (генерал Війська Польського, вбитий УПА в 1947 році), яких ексгумовано на військовому кладовищі “Повонзкі” у Варшаві. Я з ними співпрацював у пошуках сімей, від яких ІНП Польщі хотів отримати зразки ДНК для ідентифікації останків восьми вояків УПА, яких розстріляли у Варшаві й усіх закопали в одній ямі.
   Крім того, ці матеріали вже відомі багато років. Це так званий архів командира УПА “Закерзонського краю” Мирослава Онишкевича (“Ореста”) який зберігається в архіві ІНП у Варшаві, а тому його без проблем можна було взяти і переглянути.
   Якщо хтось хоче щось довідатися, то бере і, передусім, читає документи, адже це стосується процедур, які супроводжують такого роду ексгумації. Вони взяли до уваги лише одне свідчення чоловіка, селянина із Грушовичів, який був свідком поховань, але списане 50 років опісля, а не взяли до уваги документи, у тому числі рапорти УПА і звіти цивільної мережі ОУН, у яких є свідчення осіб, які були свідками не лише смерті членів українського підпілля, а й їхніх похоронів на кладовищі у Грушовичах, списаних, наприклад, наступного дня. Вважаю, що це непрофесійно і зроблено це свідомо.
   - За результатами розкопок сторони залишилися на своїх позиціях. Історикам складно порозумітися. Можливо, політики повинні сказати своє слово, прийняти якісь рішення?
   - Політиків треба тримати якнайдалі від історії й від істориків. Ми бачимо – скільки лиха скоїла останнім часом польська історична політика теперішньої влади у відносинах з Україною. Однак, я усвідомлюю, що це питання можна вирішити лише на міждержавному, політичному рівні. Наприклад у формі угоди, в якій визначалося б, що в Польщі буде створено кладовище, де буде поховано ексгумовані останки українців – вояків УПА, а на території України – кладовища, де буде перепоховано убитих поляків. Так як домовилися Польща та Німеччина. Це закрило б справу увічнень, нелегальних поховань та інших проблем, які сьогодні нищать польсько-українські відносини. Я це пропонував ще в 90-х роках минулого століття, коли займався справою ексгумації в Бірчі, Лішні. Тоді я 10 років шукав місця, на якому можна було б по-християнськи похоронити тлінні останки кількадесяти вояків УПА. Я пропонував створити таке кладовище у Пикуличах під Перемишлем, поруч з існуючим, на якому є могили воїнів УГА. Польська сторона тоді була згодна на компроміс, оскільки тривав конфлікт довкола кладовища Орлят у Львові, яке поляки дуже хотіли відкрити. На жаль, українська держава тоді не наполягала. Тоді представники від України казали: дайте нам 20 метрів на кладовищі в Пикуличах, адже цього буде досить на дві братські могили. Відтак, польська сторона так і зробила.
   Тому, українські політики також не без гріха. Але в їхньому випадку, я б сказав, що це гріх занедбування. Отже, замість сотий раз ставати на коліна перед польськими могилами жертв Волинської різанини, вони повинні врешті встати з колін – і почати захищати українські могили й увічнення на території Польщі.

   Юрій Банахевич, Варшава
Понеділок,
2 липня
2018 року
   Гройсман объяснил, какой должна быть цена на газ для населения

   Со ссылкой на сегодня информационно-правовой журнал "СПЕЦИАЛЬНЫЙ КОММЕНТАРИЙ" сообщает:



   Украина продолжает переговоры с Международным валютным фондом (МВФ) об изменении формулы расчета тарифа на газ для населения. Об этом рассказал премьер-министр Владимир Гройсман в интервью "Обозревателю".
   "Сейчас ведем диалог. Международные партнеры выдвигают условие, чтобы в Украине была единая цена на газ. Сейчас для промышленности она дороже, чем для населения. Мы пытаемся найти формулу, чтобы цена была, с одной стороны, справедливой, а с другой – умеренной для украинских граждан", – отметил глава правительства.
   Гройсман не стал называть ориентировочные цены, которые обсуждаются в ходе переговоров.
   "Никаких цифр пока нет – давайте немножко подождем. ... Промышленность сейчас покупает газ около 10 тыс. грн за тысячу кубометров. А для населения мы ограничили цену 7 тысяч. Международные партнеры считают, что на этом можно делать пересорт, злоупотреблять и порождать коррупцию. И вообще они правы – такие риски есть. Но 10 тысяч – для большинства граждан цена неподъемная. Я уже год сдерживаю цену на газ, и сейчас меня больше интересует, как сделать так, чтобы украинский гражданин не почувствовал на себе изменений в цене", – отметил премьер-министр.
  Он уточнил, что окончательная формула также еще не готова.
   "Мы ищем варианты с нашими партнерами", – подчеркнул Гройсман.
   Напомним, ранее Кабмин отсрочил рост цен на газ для населения. Так, правительство продлило специальные обязательства для "Нафтогаза Украины" до 1 августа. Если бы Кабмин не продлил это постановление, в Украине пришлось бы пересматривать цены на газ из-за того, что вступил бы в силу другой документ – постановление от 22 марта 2017 года. Однако в методике, предложенной в этом постановлении, не учитывается стоимость закупок газа из-за границы – тот самый "импортный паритет". И формула пересмотра еще не готова.
   Решение о том, как именно будет учитываться импортный паритет, Украина примет после консультаций с МВФ, Всемирным банком и Европейским энергосообществом. Ранее в МВФ отметили: цена на газ для населения должна равняться цене для импортеров. Этот вопрос остается под пристальным вниманием Фонда.
   Пока цена на газ для населения остается на уровне 4,942 грн за кубометр. Отметим, цена составляет только часть тарифа на газ – кроме закупочной цены, в тариф заложены также налоги и расходы на транспортировку газа.
   При этом, как сообщал экс-министр финансов Александр Данилюк, в результате разработки нового механизма расчетов тарифы на газ могут не только не вырасти, но и снизиться. А сам Гройсман надеется, что рост цены на газ для населения не будет постоянным:

©  Україна
     м.Київ
     2015 р. - 2018 р.