ОСОБЛИВА ДУМКА

П'ятниця,
16 листопада
2018 року
   Турчинов порівняв дії РФ на Донбасі зі спробою сховати “слона за граблями”

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Москва за допомогою фейкових виборів на Донбасі намагається приховати окупацію частини території України, при цьому єдиним шляхом виконання Мінських угод є припинення Росією військової агресії на Донбасі.
   На цьому наголосив секретар Ради національної безпеки й оборони України Олександр Турчинов, інформує прес-служба РНБО.
   "Москва намагається бездарно приховати окупацію частини українського Донбасу за організованими нею фейковими виборами. Це все одно, що намагатися сховати слона за граблями, які щойно вдарили йому по хоботу", - зазначив він.
   Турчинов підкреслив: виходячи з того, що фейкові вибори на окупованій території проводило військово-політичне керівництво РФ із заздалегідь відомим результатом, "то з тим саме успіхом вони могли б обрати очільниками фейкових республік двох дворняг з Підмосков'я". "Причому для окупованих територій це був би не найгірший формат, адже вони могли б голосно гавкати, але принаймні не грабували б українців, які перебувають під російською окупацією", - вважає секретар РНБО.
   За словами Турчинова, заява президента РФ Володимира Путіна про необхідність ведення Україною переговорів з кремлівськими маріонетками, яких призначили "керувати" квазіреспубліками - "це його нав'язлива та схиблена ідея, яку він безрезультатно намагається проштовхувати ще з 2014 року і яку ніколи не сприйме наша держава та весь цивілізований світ".
   "Є тільки один шлях виконання Мінських угод, про які постійно згадує Путін, - припинення військової агресії та звільнення української території від окупаційних військ та російської зброї", - сказав Турчинов.
   Як повідомлялося, бойовики на окупованих територіях Донецької та Луганської областей провели 11 листопада "вибори", на яких обирали ватажків терористичних "ЛНР" і "ДНР" та "депутатів".
   Країни світу засудили проведення цих фейкових виборів на окупованій Росією території Донбасу.
   Українська сторона в Тристоронній контактній групі і Міністерство закордонних справ України виступили із заявами, в яких зазначається, що результати нелегітимних "виборів" на окупованих територіях України не будуть визнані ні Україною, ні міжнародним співтовариством.

   
З посиланням на укрінформ
Четвер,
15 листопада
2018 року
   Украина готовит "мощный пакет" санкций из-за псевдовыборов на Донбассе

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Украина готовит санкции против вдохновителей «выборов» в "Л/ДНР" и украинских предприятий, которые сотрудничают с российским оборонным комплексом.
   Об этом заявил секретарь Совета национальной безопасности и обороны Украины Александр Турчинов во время визита в Киевский бронетанковый завод.
   «Сейчас готовится новый пакет санкций Советом безопасности и обороны, готовят предложения Кабинет министров, Служба безопасности. Верховная Рада внесла свои предложения. И я убежден, что это будет мощный пакет разноплановых санкций, в том числе и против тех, кто был руководителем, вдохновителем и организатором проведения фейковых так называемых «выборов» на оккупированной территории, и против широкого спектра украинских предприятий, которые сотрудничают с оборонным комплексом и усиливают сферу безопасности и обороны Российской Федерации», - заявил он.
   Турчинов не исключает, что в этом списке будут также представители отдельных европейских стран, которые «по провокационным соображениям делали вид, что они наблюдают за фейковыми антизаконными выборами на оккупированной территории».
   Вместе с тем, секретарь СНБО подчеркнул, что для Украины противодействие российской агрессии - не только на поле боя.
   «Это - и, безусловно, технология санкций, технология ограничения какой-либо поддержки российской промышленности, не только оборонной промышленности», - сказал Турчинов.

   
З посиланням на уніан
Середа,
14 листопада
2018 року
   У кого "горітиме під ногами земля" за псевдовибори в "Л/ДНР"

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   В Європейському союзі та Сполучених Штатах Америки, зокрема, в Конгресі, вже порушене питання про новий кейс антиросійських санкцій за організацію і проведення Російською Федерацією незаконних виборів на окупованих територіях на Донбасі. Тобто ініціатива щодо такого покарання Росії вже була озвучена і вже обговорюється. Тому не виключаю, що новий кейс антиросійських санкцій справді згодом з’явиться.
   Проте не варто переоцінювати значення і ефективність цього пакету санкцій, тому що у Росії ще є певний запас міцності. Санкції, не дивлячись на те, що вони працюють в обмеженому варіанті, все-таки не руйнують економіку Російської Федерації в силу обмеженості інструментарію і тому, що Росія має запас міцності.
   Але, звичайно, санкції створюють некомфортну ситуацію для вищого політичного класу Росії. Адже першою зустрічною вимогою росіян на переговорах із європейцями та в особистих розмовах між дипломатами є прохання зняти персональні санкції з цілого списку російських представників. Тож насправді росіян дуже хвилюють персональні санкції. Для них важливо, щоб припинилася прискіплива увага і фінансовий моніторинг російських транзакцій у європейських та американських банках. Для них важливе збереження SWIFT.
   Крім того, Росія через санкції втрачає можливості залучати інвестиції, отримувати підтримку чи фінансування проектів подвійного призначення і таке інше.
   Тобто для Росії санкції все-таки є інструментом тиску і примусу до якоїсь переговорної позиції. Але на даний момент немає політичної волі і є небажання Кремля враховувати інтереси тих, хто постраждав від цих санкцій. Та з часом, я думаю, російську верхівку будуть дотискати, і у них буде залишатися все менше і менше поля для відступу та можливостей для маневру.
   Якого роду можуть бути санкції через «вибори» в ОРДЛО? Це мають бути персональні санкції проти тих, хто брав участь в організації, так званих виборів в «ДНР» і «ЛНР»: куратори, безпосереднє керівництво військових підрозділів, «політтехнологи», російські спецслужби, які забезпечували «громадський порядок».
   Але до цього списку мають потрапити не лише ці люди, але й українські громадяни, які безпосередньо брали участь в організації «виборчого процесу» в ОРДЛО. СБУ говорить про те, що вже виявлено 6,5 тисяч осіб, які так чи інакше були дотичні до «виборчого процесу» – від членів «виборчих комісій» до організаторів самого електорального дійства. Стосовно них має бути не лише рішення суду і заочне винесення підозри, але й вони мають бути оголошені в розшук – не лише український, але й міжнародний – як ті, що здійснили тяжкий злочин проти української держави. Активи цих людей мають бути заблоковані в Україні та світі – під ними має «горіти земля».
   Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства
Вівторок,
13 листопада
2018 року
   Олександр Щерба, Посол України в Австрії - Правда ставить Європу посередині війни, а брехня – над цією війною

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Посол України в Австрії Олександр Щерба, певно, один із найбільш медійно активних та відкритих українських дипломатів – періодичні коментарі та дописи в австрійських ЗМІ, фактично щоденні дописи в соцмережах, за посередництвом яких з ним можна легко й скомунікувати.
   Але головна активність відбувається не в соціальних мережах. Важлива для України в різних планах Австрія має унікальний нейтральний статус, будучи членом ЄС і знаходячись поза НАТО, та зберігає достатньо хороші зв’язки, паралельно з загальноєвропейськими санкціями, з Росією. Нову реальність в австрійській політиці створено й входженням у грудні 2017 року до складу коаліційного уряду правопопулістської "Австрійської партії свободи" (FPO), відомої своїми проросійськими сентиментами. Зберегти Україну в фокусі Відня як жертву агресії Кремля та не допустити послаблення позиції щодо РФ, на тлі потужного тиску та численних "морквинок" з боку Москви – саме довкола цього й сфокусована головна увага українського посольства.
   Про нинішній розвиток двосторонніх австрійсько-українських відносин, впливи FPO та Росії, австрійське бачення ситуації в Україні, життя української громади в країні та її проблеми, а також низку багатьох інших тем, – читайте в інтерв’ю Укрінформу Олександра Щерби.

   ПОЧЕСНІ КОНСУЛЬСТВА ЯК МЕРЕЖА "ДРУЗІВ УКРАЇНИ"

   - Після відомих подій в австрійсько-українсько-російському політичному трикутнику – не хочу їх учергове переказувати – ви заявили, що серпень завершився дещо сумно, однак вересень розпочався добре. Як проходить листопад, і який "прогноз погоди" на наступний рік?
   - Ви забулися ще про жовтень, і він пройшов чудово. Ми відкрили почесне консульство у Клагенфурті, пройшла дуже тепла зустріч з бургомістром Зальцбурга, мали досить цікаву конференцію щодо України в Дипломатичній академії Відня, провели українсько-австрійський концерт на головному віденському культурному майданчику, наробили шуму красивим українським стендом на місцевому книжковому ярмарку. Двостороння торгівля зростає, головування Австрії в Європейському Союзі проходить добре, рік української культури проголосили. Тому, в принципі, настрій у нас позитивний.
   - Візити українських високопосадовців в Австрію найближчим часом плануються?
   - Так, але поки що про це зарано говорити. Оголосимо відразу, як буде прийнято рішення.
   - Може Президент Порошенко знову завітає на Віденський бал?
   - Запрошення на Віденський бал як почесного гостя президента Австрії, – це подія, яка відбувається раз у житті. Прецедентів, щоб такої честі людина удостоювалася кілька разів, здається, не існує.
   - Під час відкриття почесного консульства у Клагенфурті ви анонсували відкриття ще одного – вже шостого. Коли і де відбудеться його відкриття? Що, власне, дає Україні ця вже мережа почесних консульств в Австрії?
   - Плануємо консульство у місті Айзенштадт на сході Австрії. Почесним консулом буде підприємець Фрідріх Унгер, давній друг України. Відкриття може бути десь навесні наступного року.
    Наявність почесного консульства дає можливість українцю, який потрапляє в халепу, одразу звертатися по допомогу на місці, до почесного консульства. Це – як мінімум.
   А як максимум – розширювати мережу "друзів України". У нас почесними консулами призначаються представники бізнесу. Тому логічно очікувати бізнес-активність. Наприклад, цього року наші почесні консули в Граці та Іннсбруку привезли делегації австрійського бізнесу в Київ та Львів. Ще одне очікування – реалізація гуманітарних проектів, як, наприклад, відпочинок українських дітей, і культурних проектів.

   "НАПОЛЕОНІВСЬКІ" ПЛАНИ НА РІК КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

   - Наступний 2019-й рік оголошено роком культури України в Австрії. Вже готуєте програму, можете поділитись деякими її деталями?
   - Маємо попередню програму, яка складається з понад 40 пунктів, тому плани у нас – "наполеонівські". Однак все залежить від обсягів фінансування, які отримають чи не отримають Український інститут та МЗС на культурні проекти. Планується черговий приїзд Dakh Daughters, участь України в Брукнерівському фестивалі в Лінці, міжнародна конференція, присвячена ролі Василя Вишиваного в українсько-австрійських контактах та багато іншого. На днях до Австрії прибуває Влад Троїцький, ми зведемо його з ключовими фестивалями країни. Сподіваюся, буде результат.
   Закликаю Мінфін та парламент не фінансувати зовнішню політику загалом та культурну дипломатію зокрема за залишковим принципом.
   - На які цифри фінансування сподіваєтесь?
   - Якщо ми хочемо пристойний рік культури, то має бути і пристойне фінансування. Наскільки я знаю, жодна інша країна в Європі не планує в 2019 році рік української культури. Тому логічно, що Австрія мала б бути пріоритетом.

   ПОЛІТИЧНІ РИЗИКИ ЯК ПЕРЕШКОДА ЕКОНОМІЦІ

   - Яка динаміка розвитку двосторонньої економічної співпраці, про який обсяг товарообігу зараз йде мова?
   - Торгівля зростає третій рік. Минулого року було особливо помітно: наш експорт товарів виріс на 48%, а загальний товарообіг зріс на 18,5% і досяг 1,2 млрд доларів. Ми навіть мали плюсове сальдо.
   У 2018 році товарообіг зростає дещо повільнішими темпами. Зате спостерігається помітне зростання за товарними позиціями з більш високою часткою доданої вартості: іграшки (+29%), меблі (+88%), вироби з чорних металів (+136%), продукти переробки овочів (+161%).
   - Австрія цікава для України у тому числі як інвестор. Відомо, що під час того ж вересневого візиту канцлера Себастіана Курца до України його супроводжувала і бізнес-делегація. Що на цьому напрямі: чи є нові домовленості, чи зацікавлені австрійські інвестори працювати в Україні, і, з іншого боку, чи часто приходять з проблемами-скаргами?
   - Є велика зацікавленість і розуміння, що підходить момент, коли треба дати Україні другий шанс. Також є розуміння, що зараз інвестор в Україні – певно, найважливіша людина, голос якої завжди почують.
   У нас є великі флагмани-інвестори: Raiffeisen Bank – один із найбільших іноземних банків в Україні. До його правління, до речі, в березні увійшов відомий український банкір Андрій Степаненко. UNIQA і Vienna Insurance Group залишаються лідерами страхового ринку. Fischer Sports у Мукачеві – найбільший виробник лиж в Європі, два заводи AGRANA у Вінниці виробляють біосоки для європейського ринку. Тобто є багато, але потрібно більше.
   Можу сказати, наприклад, що є зацікавленість у такому питанні, як вироблення протеїнів в Україні. Розглядається можливість будівництва заводу в одній з областей. Але поставте себе на місце інвестора: він готовий вже зараз прийти, але запитує себе, що буде після виборів. І чекає. Або і зовсім починає дивитися в іншому напрямі. Як було б добре, якби над економікою не нависали ці постійні політичні ризики!
   - Із запуском безвізу спостерігається зростання кількості українців, які бажають випити філіжанку кави в австрійській столиці, відвідати Віденську оперу?
   - Минулого року відбулося зростання обсягів туризму з України на 13,8%. За зимовий сезон 2017-2018 кількість туристів зросла на 23% порівняно з попередньою зимою. Ось і думайте, праві ті, хто жартують над тезою про філіжанку кави, чи ні.

   УКРАЇНЦІ АВСТРІЇ НЕ ЗРІКАЮТЬСЯ СВОГО УКРАЇНСТВА

   - Щодо української громади в Австрії, наскільки вона велика та активна, як працюєте зі співвітчизниками?
   - Офіційно в Австрії нараховується близько 8 тис. українців. На мою думку, враховуючи велику кількість студентів, аспірантів, інших людей, які приїжджають чи від’їжджають, можна говорити про цифру десь у 15-20 тисяч.
   Спалах активності української громади відбувся під час Євромайдану, зараз люди вже більше займаються своїми справами, не такі активні. Але тут у Відні українців багато, і вони не ховаються, не зрікаються свого українства.
   У плані комунікації я намагаюся бути відкритим: будь-хто може мені написати чи подзвонити, щось запропонувати, і я можу погодитись чи ні; але сказати, що я когось не почув, думаю, ніхто не зможе.
   Якщо є якась зацікавленість в конкретних проектах з боку громади, то намагаємося реагувати. Останнім часом, правда, мова йде більше про проекти Посольства, до яких громада або долучається, або ні.
   - Існує дискусія, що в Україні потрібно створити окремий державний орган, який конкретно займався б питанням діаспори та мігрантів. Як ви дивитися на це?
   - Вважаю, що такий орган потрібний. Але, як завжди, ключовими тут будуть два аспекти: знайти компетентних і сильних виконавців-чиновників цього проекту та знайти фінансування. Поки, враховуючи фінансовий стан у країні, створювати ще одне відомство без достатнього фінансового ресурсу – буде собі ж на збиток. Краще не робити, аніж робити погано.

   ПОТРІБЕН ДІАЛОГ ЩОДО ПОДВІЙНОГО ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ

   - З якими проблемами українці найбільше звертаються до Посольства?
   - Найчастіше звертаються люди, які загубили, або нібито загубили свої документи і хочуть повернутися додому за посвідченням особи на повернення в Україну. Всім допомагаємо.
   Інколи звертаються з питанням виходу з українського громадянства, щоб отримати австрійське громадянство. Коли починаєш із людьми говорити, то чуєш, що от, коли б Україна та Австрія допускали подвійне громадянство, то, мовляв, ніколи б ми з українського громадянства не виходили. І в цьому плані я хотів підтримати ту дискусію, яку розпочав міністр Павло Клімкін, що нам потрібен якийсь новий підхід до питання подвійного громадянства. Людей не треба ставити перед вибором або-або. За винятком однієї країни, про яку ми всі знаємо. Думаю, треба розпочинати діалог щодо подвійного громадянства в Україні.
   - З іншого боку, окрім Росії у нас ще є дуже багато осіб з подвійним громадянством на Закарпатті, угорців, яких може бути близько 100 тис. Чи не нестиме це багатотисячне подвійне громадянство в місцях компактного проживання у подальшому певні проблеми для нацбезпеки країни, особливо, зважаючи на те, що ці люди зовсім не інтегровані в українське суспільство і не хочуть цього робити?
   - Тому і треба інтегрувати цих громадян – у цьому проблема, а не в тому, чи є подвійне громадянство чи немає. А по-друге, за моїми відчуттями, з країнами ЄС, які зараз згадуються як проблемні для нас, ми зможемо домовитися, і вони нас почують. Це зовсім інша ситуація, ніж та, що утворилася з Росією. Знак рівності тут недоречний.
   - У нинішній суперечці щодо подвійного громадянства на Закарпатті офіційний Будапешт заявляє про те, що множинне громадянство є поширеною європейською практикою і що Україна, мовляв, позбавляє угорську меншину права на подвійне громадянство. В Австрії, як і в Україні, подвійне громадянство заборонено. Як у Відні дивляться на цю суперечку між Києвом та Будапештом, чи розуміють українську позицію та ситуацію?
   - Австрійці, по-перше, нейтральні, а, по-друге – дипломатичні. І тому вони в такі питання не втручаються. Іноді дуже обережно скажуть: ну ось ще й проблем з Угорщиною нам не вистачало, може, помиритеся? Але не більше.

   ОЧІКУВАТИ ВІД АВСТРІЇ ОБГОВОРЕННЯ ВІЙНИ В УКРАЇНІ НЕ ТРЕБА

   - На початку розмови ви вже згадали про австрійське головування в Раді ЄС, яке "проходить добре". Наприкінці року воно завершується. Як ви оцінюєте це головування з української точки зору, що воно нам принесло?
   Відразу уточню, чому запитую: у Відні наприкінці серпня пройшли неформальні засідання очільників оборонних та закордонних відомств країн-членів ЄС без жодної згадки про війну в Україні. Обговорювалось все – від перспектив приєднання країн Західних Балкан і важливої для європейців теми міграції до низки міжнародних питань – Сирія, Ємен, Іран, Північна Корея. Пізніше у вересні пройшов неформальний саміт лідерів країн-членів ЄС. Знову жодного обговорення триваючої агресії РФ проти України. "Брексіт", міграція, кібербезпека...

   - Можете навіть не сподіватися, що міністр оборони нейтральної країни буде на засіданні ЄС говорити про нашу війну. Для австрійців нейтралітет – це святиня. Очікувати, щоб Австрія, нейтральна країна, виносила українське питання як тему обговорення перед міністрами оборони або ж внутрішніх справ – нереалістично. Тим більше, що і те, й інше міністерство – у квоті Партії Свободи.
   Реалістично інше: зробити так, щоб проблематика зняття санкцій ЄС із Росії, перегляду європейського курсу щодо агресивної Росії на порядку денному не стояла. Цього нема і, за австрійського головування, сподіваюся не буде (попри скажений тиск Москви і деяких австрійських підприємців). Це ми маємо належним чином оцінити.
   - Добре, Австрія нейтральна і не піднімала тему війни в Україні, але, з іншого боку, й інші європейські країни не підняли цю тему під час зустрічей у верхах в Австрії. Як би ви це пояснили? Європейці втомилися від України, в них значно більше "своїх" проблем, українська "криза" вже не така пріоритетна й важлива?
   - У європейців достатньо своїх неприємних тем, з якими вони стикаються щоденно. Говорити на ще одну неприємну тему їм не хочеться. З одного боку, більшість прекрасно розуміє: те, що відбувається в Україні – це агресія та війна. А з іншого – вголос не кажуть. Не та кон’юнктура. Всі дивляться, насамперед, на те, що Україна сама робить, які зміни відбуваються.
   Поки діє наступна політика: закон є закон і те, що зробила РФ у Криму та Донбасі – це незаконно. Крапка. Але що робити з цим – як кажуть американці, під цей камінь не всі наважуються заглянути.

   ЧЛЕНИ FPO ПЕРЕСТАЛИ ЇЗДИТИ В КРИМ ПІСЛЯ ВХОДЖЕННЯ ПАРТІЇ ДО УРЯДУ

   - Відомо, що Кремль прикладає величезні зусилля в європейських країнах для виправдання своєї агресії, зняття санкцій, а також для розколу єдності всередині Союзу. Це не лише подача гібридної інформації, а й робота з політиками, праворадикалами, популістами, ГО. Наскільки сильно Москва "працює", скажімо так, по Австрії?
   - Я виходжу з того, що в цьому питанні головний аспект – фінансовий. Москва активно інвестує і в Австрії, й в інших європейських країнах. Нещодавно Путін заявляв, що Росія займає друге місце серед країн-інвесторів в Австрію. Це пояснює багато речей, чи не так?
   Росія дуже активна, але я б не зводив все до того, що вона така сильна. Це не стільки російська сила, скільки європейська слабкість. Європа втрачає віру в себе – Росія це вправно використовує.
   - Членом коаліційного федерального уряду Австрії є правопулістська "Австрійська партія свободи" (FPO), яка має договір про співпрацю з кремлівською "Єдиною Росією". Деякі представники партії відомі висловлюваннями про російським Крим, дехто його й відвідував з росіянами. Чи відчули якийсь вплив на українсько-австрійські відносини з огляду на входження цієї партії до уряду і те, що її представники очолили низку ключових міністерств – МЗС, МО, МВС та інші?
   - Щодо МЗС я б не хотів коментувати. Там складно. А щодо інших міністерств – ні, не відчуваю якогось впливу на нашу двосторонню співпрацю. Наведу один факт для роздумів: після того, як Партія Свободи увійшла до уряду, члени її фракції перестали їздити в Крим.
   - А щодо співпраці на міжпарламентському рівні? Головою групи дружби з Україною в австрійському парламенті знову обраний саме представник від FPO. Наприкінці серпня нардеп Віктор Вовк навіть заявив про відставку з посади співголови групи ВРУ з міжпарламентських зв’язків з Австрією, висловлюючи невдоволення запрошенням Путіна на весілля Кнайссль і "загальною тенденцією неповаги до України", що останніми роками демонструє FPO.
   - На міжпарламентському рівні якраз спостерігається позитивна тенденція. Нарешті Україну відвідала делегація депутатів із групи дружби з Україною, яка поїхала до Києва та Одеси. Візит пройшов позитивно, незважаючи на те, що перед цим були досить неприємні серпневі події. Сподіваюся, це – не останній візит.
   Також зараз серйозно обговорюється візит голови Національної ради Австрії Вольфганга Соботки в Україну. Тому на парламентському напрямі бачу позитивні зрушення.
   - Австрія висловила готовність стати одним із контрибуторів можливої миротворчої місії ООН на Донбасі. Чи обговорювалося це питання більш конкретно з австрійською стороною, у тому числі з міністром оборони, політиком від тієї ж FPO?
   - Питання Донбасу та миротворців обговорюється на кожних переговорах високого рівня з Австрією. І на кожних переговорах звучить дві речі: зацікавленість з українського боку та готовність з австрійського боку. Щодо умов, кількості – це питання буде обговорюватися, коли вже буде конкретне рішення РБ ООН про започаткування миротворчої місії.
   - На нещодавньому засіданні депутати від FPO цікавилися у глави МЗС Карін Кнайссль, як там із роботою в ЄС у напрямі скасування санкцій проти РФ, які так шкодять австрійському бізнесу. Як ви гадаєте, чи стане Австрія однією з тих, хто внесе розкол у досі єдину позицію країн-членів ЄС щодо продовження санкцій проти російського агресора?
   - Поки я не бачу такої небезпеки. У питання санкцій Австрія йде у мейнстрімі європейської політики.

   В АВСТРІЇ ВСЕ ВИРІШУЄТЬСЯ КОМПРОМІСОМ

   - На тому ж засіданні Нацради одна з депутаток поцікавилася у глави МЗС питанням староавстрійської меншини в Україні і, зокрема, тим, що робить міністерство для її захисту та підтримки. При цьому, для прикладу наводилося те, як активно Росія захищає свою меншину на Сході України. Чи справді в Україні є проблема з австрійською меншиною і потребою в її захисті? Як багато "староавстрійців" в Україні?
   - На Закарпатті є кілька сіл, де проживають нащадки австрійців. З проблемними питаннями до мене ніхто не звертався. Також мені не відомо, щоб із проблемними питання стосовно австрійської меншини в Україні хтось звертався до уряду Австрії.
   Нічого ненормального не бачу в тому, що в момент, коли до регіону прикута особлива увага, австрійські депутати цікавляться: а як же там наша меншина?
   - Я намагався знайти цифри про австрійське меншину в Україні на сайті МЗС Австрії. Але безуспішно. Натомість наткнувся на іншу інформацію. В розділі про Україну МЗС Австрії застерігає від поїздок в район "контактної лінії" між підконтрольними урядом районами та "сепаратистськими районами".
   В інших згадування знову йдеться мова про "контрольовані сепаратистами райони Донецької та Луганської областей", "сепаратистські райони". Жодної згадки про Росію – лише Україна і якісь сепаратисти… Хоча, як ми знаємо, коли канцлер Курц приїжджав в Україну, то він чітко говорив про російську агресію.
   - На сайті МЗС Австрії у розділі України чітко написано: в Крим та на Донбас їздити не рекомендується. Це головне, і це треба помічати.
   Хотів би ще раз нагадати: Австрія – нейтральна країна з хорошими історичними відносинами з Росією, країна, де у владі партія, яка має 5-річний контракт про співпрацю з "Єдиною Росією". Побудувати тут політичну реальність, яка б повністю відповідала нашим уявленням та прагненням – не можливо. Тут все є компромісом.

   ПРОЩЕННЯ ЯК КЛЮЧ І ДЛЯ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН

   - Ще одним питанням нацбезпеки для України є питання будівництва Росією газогону "Північний потік-2" в обхід України. Київ, ряд європейських столиць виступають проти, але проект триває. Австрійська OMV є одним з інвесторів газогону, вклавши вже понад 500 млн євро. Ведете спілкування з австрійською стороною з цього приводу, доносите їм нашу позицію, як вони реагують?
   - Так, доносимо, пояснюємо. Відповідь, як правило така: ви знаєте нашу позицію, будь-ласка, поважайте її. Це принаймні чесно. І у світлі того, що австрійський нафтогазовий концерн OMV є, по суті, стратегічним партнером "Газпрому" – зрозуміло. До речі, російська преса повідомляє, що голові концерну OMV Путін збирається вручити орден. Авансом там ордени не вручають. Ось така реальність.
   - Україна та Польща мають складні сторінки у своїй історії, якими час від часу маніпулюють різні політичні сили. Наразі спостерігаємо черговий виток загострення, спровокований польськими націоналістичними колами. Втім, здається, на українсько-польських відносинах у Відні це не відобразилось: українці та поляки спільно покладають квіти до пам'ятників своїм героям, як це було під час відзначення річниці Віденської відсічі, спільно моляться та вшановують жертв, як це було нещодавно у Маутхаузені. Як українцям та поляками не спотикатися на історії?
   - Між українським та польським посольствами, як і нашими громадами у Відні, встановилася взаємна повага і навіть дружба. Велику роль відіграє особистісний фактор: і лідери польської громади у Відні, і польські дипломати приязно ставляться до України. Вони не ставлять нас перед некомфортними питаннями, а ми не ставимо перед такими питаннями їх. Об’єднуємося навколо того, що нас дійсно об’єднує: спільний біль, спільне минуле. Частково – це велике минуле, якщо, наприклад, згадувати участь поляків і українців у Віденській відсічі 335 років тому, яка стала переломним моментом для Європи та всього християнського світу.
   Вважаю, що нам треба пам’ятати заповідь, яку нам залишив Іван Павло ІІ: не має іншого шляху до мирної Європи, як просити прощення і прощати. Це має бути ключ і для наших відносин із Польщею.

   УКРАЇНА МАЄ БУТИ ВДЯЧНА МИТРОПОЛИТУ АРСЕНІЮ

   - Україна наразі переживає історичний момент – створення єдиної помісної православної церкви. Ключові рішення з цього приводу – в компетенції Синоду Вселенського патріархату, членом якого є і митрополит Австрійський Арсеній. Чи знайомі і спілкувалися з митрополитом Австрійським, який його погляд на українське питання?
   - Знайомий і спілкувалися. Він відвідував наше національне прийняття з нагоди Дня Незалежності. І я бував у нього в гостях.
   Моє відчуття: це – людина, яка є нашим другом і якій ми маємо бути вдячні за підтримку. Дай Бог, щоб у нас був Томос та автокефалія, вважаю, що це – історична річ. І такі люди як митрополит Арсеній, попри колосальний тиск Москви, приймають рішення не ситуативне і не мирське, а – стратегічне і у вищому розумінні християнське. Дай Бог їм сил.
   - Католицька церква в Австрії фінансується за рахунок спеціального церковного податку. Чи був би для України цікавий такий досвід, вже для нової єдиної помісної церкви?
   - Мені більше імпонує американська модель, де уряд намагається по мінімуму втручатися до суспільного життя. У США ніякого податку на церкву немає, але церква користується величезною кількість пільг, чого достатньо для того, щоб вона фінансувала себе сама.

   ПЛАТІ ЗА ТЕЛЕВІЗОР В УКРАЇНІ НЕ ЗРАДІЮТЬ

   - Суспільне мовлення в Україні наразі перебуває на етапі свого становлення та розвитку. Чи вбачаєте ви можливість запозичення чогось з австрійського досвіду в цьому напрямку. Наприклад, в Австрії суспільний мовник ORF фінансується за рахунок збору з власників теле-та радіоприймачів. В Україні це б прижилося, і чи власне є доцільним?
   - Мені здається, що це така унікальна австрійсько-німецька практика, яку важко уявити в Україні. Я працював у Німеччині, чув там критичні висловлювання щодо суспільного мовника, тут в Австрії також постійно звучить критика.
   Становлення такої системи потребує величезних фінансів. Поставити в Україні на ноги такого гіганта як ARD в Німеччині або ORF в Австрії – не думаю, що нам це нині під силу. Та й українські громадяни, переконаний, не дуже зрадіють введенню ще одного нового податку чи збору.

   УКРАЇНЦІ МОЖУТЬ ПОВЧИТИСЯ В АВСТРІЙЦІВ ВІДЧУТТЮ СПІЛЬНОЇ РОДИНИ

   - Протягом свого перебування на посаді, чи вбачаєте якусь динаміку змін, як австрійці – політики, експерти, пересічні громадяни – бачать ситуацію в Україні?
   - Коли приїхав у Відень 4 роки тому, то постійно звучала теза про "громадянську війну". Зараз більше звучить теза, що Україна нібито є заручником двох наддержав – США і Росії, які за рахунок України ведуть свою проксі-війну.
   Я ж намагаюся пояснювати, що насправді мова йде про пряму агресію з боку Росії, неоголошену війну. І та обставина, що ця війна – неоголошена, гібридна, аж ніяк не робить меншим горе людей. Ця правда – гірка і некомфортна. Вона вимагає від європейців йти на жертви, переглядати свої плани на майбутнє.
   Але є й інша модель реальності. У ній просто є така дивна країна Україна, і в ній іде така дивна громадянська війна. Можливо, ці дивні українці й ці дивні росіяни щось між собою не поділили – рано чи пізно сядуть і домовляться. Ця версія подій більш комфортна. Нічого не треба переглядати, ні на які жертви не треба йти. Просто бути посередником, взірцем. Тому я й кажу постійно: правда ставить Європу посередині цієї війни, а брехня – над цією війною. Ось і думайте, яку з двох версій реальності тут більш охоче чують.
   - За вашими спостереженнями, яку рису національного характеру австрійців варто б перейняти українцям?
   - Австрійці мають гордість і дуже неохоче говорять негативно про свою державу, спілкуючись з іноземцями. Це при тому, що в розмовах між собою вони так само схильні скаржитися, як і ми. Але з українським послом чи якимось іншим іноземцем тональність відразу змінюється. От цьому відчуттю спільної родини треба повчитися.
   - Епізод з Філіпсом прокоментуєте?
   - Що його коментувати… Все що я мав сказати, було сказано на "Фейсбуку" в перший же день. З одного боку, таким персонажам приділяти увагу не варто. А з іншого – ну не ховатися ж від нього. Мене, звичайно, тішить, що у ненависника України є список ворогів, де на першому місці Степан Бандера, а на другому Олександр Щерба (сміється). Але колегам-дипломатам не раджу з ним спілкуватися: я йому вже все передав. Поки достатньо. Тепер мають сказати своє слово юристи.
Понеділок,
12 листопада
2018 року
   Разведка боем: зачем Украине закон о расширении контроля в Черном море

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   8 ноября Верховная Рада приняла в первом чтении проект закона о правовом режиме прилегающей зоны Украины, который фактически увеличит территорию контроля в Черном море - прилегающей зоной Украины станет морской район, граничащий с территориальным морем Украины на расстоянии 24 морских миль вместо нынешних 12 миль. 
   Еще до войны на Донбассе Украина предлагала обсудить разные варианты расширения прилегающей зоны в Черном море, но это не устраивало россиян, поскольку так Украина могла получить обширную узаконенную экономическую зону. К примеру, обсуждался вариант, по которому акватория морей контролировалась бы международным морским правом, на что россияне, конечно же, не согласились. Ведь, благодаря такому подходу, Украина могла бы получить возможность разработки черноморского шельфа без согласования с Россией, запрашивая для этого международные компании. Кроме того, в этом случае в акваторию, опять-таки, без согласования с РФ, могли бы получить право заходить военные корабли других государств…
   Учитывая сложившуюся непростую ситуацию на море, ряд американских экспертов считают, что в Азовском море и Черном морях уже давно необходимо проложить некую «красную линию» и, в случае ее нарушения Россией, Украина уже вполне законно сможет перейти к военным действиям. Но это лишь взгляд со стороны. 
   Как известно, ситуация усугубилась в связи с обострением в Азовском море, потому что там использование акватории моря происходит на основании подписанного с РФ еще в 2003 году договора. Тогда позиция Украины была не самая сильная и потому договор был подписан с ущербом для нашей страны. Эти недостатки в договоре российские власти используют и сейчас, в частности, производят многочасовые остановки и досмотры кораблей, тем самым ухудшая экономическую ситуацию для украинских портов.
   Что же касается принятого в первом чтении законопроекта о правовом режиме прилегающей зоны Украины -  это один из искомых путей преодоления проблем с Россией. По моему мнению, это возможность получить контроль на 24 мили, опробовать такой сценарий на Черном море, чтобы впоследствии применить такое же разделение моря и в акватории Азовского моря. За счет этого законопроекта у Украины появится возможность нарастить корабельную мощь.
   Однозначно можно сказать, что реакция на это со стороны РФ будет негативной – например, Россия может попытаться перекрыть доступ в Азовское море для всех кораблей, кроме российских, возможно, применить очередные экономические санкции и, в конечном счете, попытаться провести эту «красную линию» самим, что только ухудшит ситуацию.
   Думаю, возможность работы такого законопроекта – 60/40%, потому что, за счет принятия документа в первом чтении, в дальнейшем мы сможем наблюдать реакцию на него не только России, но и мирового сообщества. Таким образом, вполне возможно, что этот законопроект – некая проверка, тот случай, когда важнее сама реакция на документ, а не результат.
   Игорь Романенко, военный эксперт, экс-заместитель начальника Генштаба Вооруженных Сил Украины
П'ятниця,
09 листопада
2018 року
   За крок до нової Врадіївки?

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



    Смерть Катерини Гандзюк не дарма викликала суспільне обурення. З одного боку, історія замаху на убивство активістки була максимально розкрученою і використаною певними політичними партіями у своїх інтересах. Але, з іншого боку, на її місці міг опинитися будь-який інший громадський активіст.
   Звісно, громадські активісти – публічні люди і здійснюють діяльність, яка несе ризики для їх особистої безпеки. Втім, історія Катерини Гандзюк, те, як відбувалося розслідування нападу на неї, як взагалі відбуваються розслідування відносно інших громадських активістів в Одесі, Херсоні, Дніпрі, Кривому Розі, свідчить, що поліція свідомо не доводить справи до логічного завершення. Ба більше, якщо мова йде про нетяжкі або легкі пошкодження у активістів, то поліція взагалі не розслідує ці справи. До того ж, у випадку з Гандзюк, поліція не реагувала, розслідування було не прозоре, тому не дає якихось результатів. А інколи поліція і зовсім покриває тих, хто здійснює напади на активістів.
   У справі Гандзюк досі не названі замовники, але, зважаючи, що вже починають називати їх можливі прізвища, то можна передбачити, що це, до певної міри, буде розслідувано і замовники та виконавці будуть покарані. Втім, не всі громадські активісти можуть звернути на себе стільки уваги одразу.
   Все це, звичайно, призводить до того, що люди вчиняють самосуд. Якщо немає реальних «посадок», то люди вдаються до суду Лінча. А наразі поліція зробила усе для того, аби це призвело до вибуху.
   Я не думаю, що втрата монополії на насильство для держави є адекватною відповіддю на загрозу. Тому тут потрібне системне рішення. Як на мене, має відбутися заміна керівного складу поліції у Херсоні, а розслідування вестися публічно, з поясненнями того, чому воно раніше свідомо велося по псевдонапрямках і справжні замовники злочину покривалися. МВС у цій ситуації має не прикриватися честю мундиру, а провести чистку своїх рядів. Якщо це буде зроблено, то лише тоді у суспільства може з’явитися довіра.
   Втім, сказати про те, що зараз поліція знаходиться і тій самій ситуації, яка склалася у Врадіївці за часів Януковича – неправильно. Адже зараз негативне ставлення хоч і існує до системи МВС в цілому, але саме до поліції більш лояльне – їх не сприймають як ворога апріорі, як це було при минулому режимі. Таким чином, можна констатувати, що червона лінія тут ще не перейдена. Але якщо поліція нічого не робитиме і далі, то, врешті-решт, це може статися.
   Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства
Четвер,
08 листопада
2018 року
   Навіщо Кремлю "вибори" в "Л/ДНР": сценарії, які реалізовуватиме Росія щодо Донбасу

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Москва навряд чи скасує «вибори» в «ЛНР» і «ДНР», призначені на 11 листопада. Тож не варто на це сподіватися.
   За словами деяких українських експертів, проведення «виборів» на окупованій території Донбасу буде порушенням Мінських угод. Але я хотів би нагадати, що перші «вибори» у квазіреспубліках відбулися ще в 2014 році після укладання перших Мінських угод. Тоді реакція Заходу була квола, як, власне, і реакція України. Крім застережень та висловлення «глибокої стурбованості», не було жодних реальних кроків щодо посилення економічного тиску на Російську Федерацію або вимог щодо скасування проведення «виборів».
   Таку саму картину ми спостерігаємо і сьогодні. Попри всі заяви Заходу про його стурбованість можливістю проведення «виборів» на окупованій території, реальні механізми тиску на Російську Федерацію з метою скасування цих «виборів» не застосовуються.
   Більше того, посол США в Україні заявив про те, що Штати не розглядають сценарій прямої конфронтації з Росією заради України, бо це не дає змоги сподіватися на якомога швидший вихід Росії з окупованих територій.
   Самі «вибори» в «Л/ДНР» будуть використані Росією як важіль тиску на Україну і країни Заходу.
   Крім того, за дивним збігом обставин, саме на 11 листопада була призначена зустріч Дональда Трампа з Володимиром Путіним, на якій, якщо вона відбудеться, скоріше за все, серед інших питань буде обговорюватися і врегулювання ситуації на сході України. І саме момент проведення «виборів» буде використаний Російською Федерацією як додатковий аргумент у моменті тиску на країни Заходу.
   Поясню – чому. Свого часу, в 2008 році, попри те, що Радбез ООН ухвалив рішення про територіальну цілісність Грузії, в серпні того ж року Росія в односторонньому порядку визнала самопроголошені республіки – Південну Осетію та Абхазію. Більше того, в Абхазії відбулися такі самі «вибори», як зараз плануються на території «ЛНР» і «ДНР», і першим кроком, який здійснив «лідер» самопроголошеної Абхазії, було укладення розширеного договору з Російською Федерацією про співпрацю і захист кордонів. Власне, йшлося про поглинання Абхазії, суверенної частини Грузії, Росією.
   Саме цей сценарій, швидше за все, відпрацьовується Сурковим і на сході України. Тому що, як в Абхазії, так і на сході України, людина, яка відповідає за втілення кремлівських планів – це пан Сурков. Скоріше за все, він діє за відпрацьованим сценарієм.
   Якщо Київ не пристане на тиск Росії щодо входження окупованих територій Донбасу в політичне, економічне й фінансове життя України на умовах Кремля (а це особливий статус, загальна амністія і проведення виборів), то, відповідно, Росія залишає за собою ще один сценарій – визнання цих територій і фактичне поглинання їх Росією.
    Говорити про те, що Росія піде з Донбасу добровільно або віддасть їх Україні під тиском міжнародних санкцій, не можна. За п’ять років в ці території Росією було вкладено приблизно 10 мільярдів доларів.
   До речі, тут варто зазначити, що цифра, озвучена представником України в ООН щодо вкладених Росією в Донбас 5 мільярдів доларів, не відповідає дійсності. Чим займаються спеціальні служби України, якщо представник України в ООН озвучує цифри, які не відповідають дійсності? Адже ці цифри є у відкритих російських джерелах, тобто Росія не заперечує факту того, що ці території є фактично дотаційними, у них вкладаються гроші, опосередковано виведені з російського бюджету через «благодійні фонди».
   Якими будуть наслідки для «Мінська» після «виборів» 11 листопада? Я думаю, що Росію посварять, і на тому все скінчиться. До того ж, усі сторони конфлікту визнають, що Мінські угоди не працюють. Постійно з’являється інформація або про необхідність зміни формату, або розширення кола переговірників.
   Наразі вже з’явилася невипадкова заява президента Білорусі Олександра Лукашенка про доцільність розширення числа переговірників за рахунок включення Сполучених Штатів. Якщо це вже пролунало з вуст Лукашенка, це означає, що така пропозиція узгоджена з Москвою, а не є самостійною грою Лукашенка. Росія продукує такі заяви через афільованих із нею осіб з інших країн, аби показати, що вона начебто дотримується Мінських угод та виступає за врегулювання ситуації на Донбасі.
   Також невипадково пролунала пропозиція Лукашенка про введення білоруських миротворців, адже вона прозвучала після візиту Порошенка в Мінськ і візиту Болтона в Москву. Себто можна казати про те, що узгоджений сценарій, що був озвучений Лукашенком – про передачу Білорусі проблемної ділянки російсько-українського кордону, про те, що Білорусь готова взяти на себе зобов’язання щодо проведення виборів в «ЛНР» і «ДНР» та підтримки життєдіяльності окупованих територій на момент існування «перехідних адміністрацій».
   Подібні заяви можна розглядати як компромісний варіант. Росія погоджується на введення миротворців, але залишає за собою право визначення держави, яка буде брати на себе основний тягар проведення миротворчих операцій.
   Отже, Захід не готовий до прямої військової конфронтації з Росією та стикнувся з тим, що Росія успішно розколює єдність США і країн Європи в моменті посилення санкцій та продовження санкційного тиску на РФ. Відповідно, США доводиться лавіювати між європейськими партнерами і захистом власних національних інтересів. І тут Україна виступає, давайте казати відверто, «розмінною монетою», як би прикро це не було.
   Зазначу ще один важливий момент. Ніяких масових заворушень на окупованих територіях через проведення «виборів» не передбачається. Російська Федерація не розглядає сценарію придушення масових заворушень в момент проведення «виборів». Так само не має і факту зростання проукраїнських настроїв на Донбасі. Тому і Пасічник, і Пушилін – це безальтернативні кандидатури, про підтримку яких заявила Москва. А деякі заяви російських політиків про необхідність визнання самопроголошених республік «ЛНР» і «ДНР» варто розглядати як елемент шантажу країн Заходу та України, аби змусити її піти на певні поступки щодо реалізації «дорожньої карти» врегулювання ситуації на сході.
   Дмитро Снєгирьов, співголова громадської ініціативи «Права справа», військовий експерт
Середа,
07 листопада
2018 року
   Україна де-факто перетворилася на східний фланг НАТО - Порошенко

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   У світі вже не заперечують, що реваншистська політика РФ проти України стала спільним викликом для євроатлантичної безпеки, і без сильної Української держави не може бути й мови про стабільний євроатлантичний простір.
   Про це заявив Президент Петро Порошенко, виступаючи на міжнародній конференції “Уроки гібридного десятиліття: що треба знати для успішного руху вперед”, повідомляє кореспондент Укрінформу.
   “Нині нема тих, хто заперечуватиме, що реваншистська політика Кремля проти України стала спільним викликом для євроатлантичної безпеки. Як і те, що без сильної України, яка уже зараз перетворилася де-факто на східний фланг НАТО, не може бути й мови про стабільний євроатлантичний простір”, - підкреслив Порошенко.
   Глава держави зазначив, що, будучи одержимою геополітичними ідеями, сьогодні на тимчасово окупованій території Донбасу та в анексованому Криму Росія “відшліфовує” технології, які, за його словами, виходять далеко за межі України і загрожують не лише Україні.
   Так, він нагадав, що окупований Крим став базою для російських крилатих ракет, які полетять “далі”, а на Донбасі “обкатується” новітнє російське озброєння і удосконалюються методи пропагандистського прикриття регулярних військ.
  Крім того, Президент наголосив, що колись мирне Азовське море, де не було жодних підстав для конфліктів, тепер активно насичується військовими кораблями, де, за його даними, РФ відпрацьовує систему блокади українських морських портів.
   Порошенко розповів, що українські спецслужби “пачками” викривають фінансованих Росією пропагандистів з їхніми закликами до повалення конституційного ладу.
   Він додав, що інформаційні атаки, спроби дестабілізації всередині країни, енергетичний шантаж, повне ембарго і закриття ринку, агресивне нав’язування свого порядку денного через агентів у політичній, культурній, суспільній сферах, розпалювання соціальних конфліктів, вплив через релігійні структури – далеко не повний інструментарій Москви, який отримав назву “гібридного”.
   Як повідомлялося, Європарламент 25 жовтня ухвалив жорстку резолюцію через перешкоджання Росією вільному мореплавству в Азовському морі, запропонувавши посилити санкції проти РФ у разі ескалації ситуації та засудивши побудову Керченського мосту.
   Упродовж останніх місяців Росія затримує судна, які прямують через Керченську протоку до портів Бердянська і Маріуполя.
   У Державному департаменті США назвали дії Росії в Азовському морі спробою дестабілізувати Україну.
   Міністр інфраструктури Володимир Омелян заявляв, що Україна проводить переговори з країнами ЄС та США щодо запровадження санкцій проти Росії у відповідь на блокаду Азовського моря.
   Тим часом Рада національної безпеки і оборони України ухвалила рішення посилити військово-морську присутність в Азовському морі, створивши там корабельно-катерне угруповання Військово-Морських Сил.
Вівторок,
06 листопада
2018 року
   Советник президента рассказал, от чего зависит дата проведения объединительного церковного собора

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Советник президента Украины, директор Национального института стратегических исследований Ростислав Павленко заявляет, что дата проведения объединительного собора зависит от позиции украинских епископов украинских православных церквей.
   Об этом Павленко сообщил на брифинге в Киеве.
   Отвечая на вопрос о сроках его проведения, он сказал, что «церкви обычно оперируют десятками лет, если не столетиями; сейчас речь идет о месяцах, неделях».
   «Сейчас все зависит от того, насколько быстро украинские епископы придут к согласию относительно того, как этот собор проводить и так далее. Созыв, как говорили об этом представители украинских церквей, зависит от позиции вселенской патриархии», - отметил советник главы государства.
   При этом он отметил, что в соглашении о сотрудничестве и взаимодействии между Украиной и Вселенским патриархатом высказана позиция о том, что будет предоставлен томос предстоятелю независимой Украинской православной церкви.
   «Следовательно, это произойдет очень быстро, и это зависит сейчас от позиции украинских епископов», - резюмировал Павленко.
   Как сообщалось, 3 ноября президент  Петр Порошенко и Вселенский патриарх Варфоломей подписали соглашение о сотрудничестве и взаимодействии между Украиной и Вселенским патриархатом.

   Справка. 22 апреля святой и священный синод Вселенского патриархата принял к рассмотрению обращение президента Украины о предоставлении православной церкви в Украине автокефалии.
   27 июля было обнародовано послание патриарха Варфоломея, в котором он отметил, что конечная цель первопрестольной Константинопольской церкви - даровать автокефалию Украинской поместной православной церкви.
   11 октября по результатам заседания синода Вселенского патриархата было обнародовано решение, в котором говорится, что Вселенский патриархат продолжает процедуру предоставления автокефалии церкви Украины.
   Кроме того, было отменено письмо синода от 1686 года, после которого Киевская митрополия попала под юрисдикцию Москвы, восстановлены канонические статусы предстоятеля УПЦ Киевского патриархата, патриарха Киевского и всей Руси-Украины Филарета и предстоятеля Украинской автокефальной православной церкви Макария.
Понеділок,
05 листопада
2018 року
   Френсис Фукуяма: Угроза для Украины – не только Россия, но и коррупция, слабое управление

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Американский философ, политолог, писатель, профессор Стэндфордского Университета Френсис Фукуяма рассказал, что не так в современной России, почему изменений в РФ стоит ждать только после ухода Путина, что мешает США и Европе изменить агрессивную позицию России и как в такой ситуации стоит поступать соседям РФ, над которыми она постоянно пытается доминировать.
   Американский философ, политолог, писатель, профессор Стэндфордского Университета Френсис Фукуяма прославился своей книгой «Конец истории и последний человек», выданной еще в 1992 году. В ней автор описал идею того, что распространение либеральных демократий в мире может свидетельствовать о конечной точке социокультурной эволюции человечества. И этом, пол, может стать окончательной формой человеческого правительства. С тех пор разнообразные события поставили верность этой идеи под сомнение. Однако Фукуяма по-прежнему придерживается концепции конца истории.
   В интервью для проекта грузинской телекомпании «STV» «Пограничная ZONA» Френсис Фукуяма рассказал, что не так в современной России, почему изменений в РФ стоит ждать только после ухода Путина и что они будут сопровождаться сильной турбулентностью, что мешает США и Европе изменить агрессивную позицию России и как в такой ситуации стоит поступать соседям РФ, над которыми она постоянно пытается доминировать.
   - Недавно Владимир Путин сказал, что русские попадут в рай, как мученики, в случае ядерной войны, а потенциальный агрессор, он говорил про Запад, – «просто сдохнут, потому что даже не успеют раскаяться». Эта идеология, по которой русские – мученики, которые сражаются против некоего злого запада продолжается с первой «холодной войны» и до нынешнего момента, когда мы видим ее новый виток. Как вы определяете основы постоянной конфронтации между Россией и западным миром – это некая война цивилизаций или просто комплекс неполноценности? 
   - Я не думаю, что есть какая-то война цивилизаций. Я даже не уверен, какую конкурентно цивилизацию Россия считает, что она представляет в данный момент. Я думаю, все эти события больше имеют отношение лично к Путину. Я считаю, что имеет место конфликт ценностный, потому что то, что представляет из себя сегодняшняя Россия, это не какая-то другая социальная система. Я думаю, это разновидность клептократии, основанной на личных интересах элит, окружающих президента Путина. Но я не думаю, что можно говорить о борьбе социальных систем.
   - Но в чем же основа постоянной конфронтации? Почему это продолжается все время – десятилетиями?
   - Еще раз. Я не думаю, что есть постоянная конфронтация. Я не считаю, что у российских граждан есть постоянное, скажем, недовольство американцами. Я думаю, это больше о…
   - …Может, не между людьми. Я говорю о режиме…
   - Режим - да, но это уже не так, как было во времена «холодной войны», когда советский союз формировал какие-то идеи, противоположные западным. Сейчас это все-таки больше вокруг личных интересов нынешних элит в России.
   - То есть, это просто инструмент пропаганды - говорить, что такая конфронтация постоянно идет?
   - Нет, это не пропаганда. Это столкновение ценностей. Но режим Путина не является серьезной альтернативой Западу, каким был Советский Союз, который базировался на хорошо продвигаемой идеологии марксизма и ленинизма. Путин создал свою альтернативу только в качестве инструмента оправдания его неприятия вещей, которые делает Запад, но это не цивилизационная альтернатива.
   - Но это работает, и мы поговорим об это позже. Есть теория, что Путин был готов в начале своего правления стать ответственным партнером для Запада, но западные партнеры подвели его и не относились к нему, как к равному игроку. Вы согласны, что нынешняя версия Владимира Путина была создана самим Западом?
   - 
Я не думаю, что она была создана Западом. Я думаю, что случилось - это то, что он испугался протестов в Москве во время его переизбрания президентом. Я думаю, что он был встревожен тем, что происходило, пока Медведев был президентом. Он не противостоял западной интервенции в Ливии. Я думаю, что подобные ситуации убедили Путина, что это опасно - не действовать жестко против Запада, но все связано именно с внутренней легитимностью его власти в России.
   - В вашей новой книге вы говорите о достоинстве человека, которое не учитывается в странах с диктатурой, и в результате этого режимы падут. Я русский, я из Москвы, и в России Путин сделал гениальную вещь, не хорошую, но гениальную. Он подменил личное достоинство жить в нормальной стране, достоинство человека, неким мифическим национальным достоинством уникального русского пути, особенного русского народа, ведомого величайшим российским царем Владимиром Путиным, который противостоит злому западу. Что делать в такой ситуации, когда личное достоинство подменено лживым национальным достоинством?
   - Я не думаю, что он подменил личное достоинство национальным достоинством. Я думаю, что у него есть идея величия России, которая неотделима от доминирования над соседями России - как Украина, Грузия, страны Балтии, многие страны бывшего Союза. Это - реальная проблема. Россия может иметь достоинство, как страна, на основе роста экономики, культуре, которая очень богатая и глубокая или на основе российских национальных традиций. Но пока его идея основана на доминировании над соседями России, не думаю, что у них получится жить в мире с ними или странами Европы, или США.
   - Но он убедил большое число людей в России, что это величие в виде постоянных войн с соседями гораздо важней, чем, например, уровень жизни самих граждан России. Как в такой ситуации теория достоинства человека работает?
   - Я не думаю, что его система будет работать долгосрочно. Я думаю, что русские люди хотят процветания. У них оно было какое-то время в двухтысячных, на основе растущих цен на нефть, но Путин не создал экономику, которая бы могла расти вне зависимости от цен на энергоносители. И это - большая слабость в его режиме. Да, людям понравилась аннексия Крыма, он стал тогда очень популярен, но это не может быть основой для длительной легитимации его режима.
   - Вы видите, что люди, я не хочу сказать все, но многие, не связывают такую внешнюю политику, говоря об агрессии против своих соседей, со своим собственным благополучием и уровнем жизни. Они не видят этой связи…
   - 
Я думаю, что какое-то время они не увидят эту связь, потому что ее пока нет. Доминировать над своими соседями - это не путь, чтобы стать современной страной с диверсифицированной экономикой, которая может поддерживать уровень жизни в стране.
   - Понятно. Не так давно у меня было интервью с генералом Ходжесом (Бен Ходжес – бывший командующий американскими войсками в Европе, - УНИАН), и он сказал, что всю историю России, мы, говоря о США, знали, что Россия представляет угрозу Америке. Вы верите, что, учитывая историю России, это возможно, и, более того, вообще есть спрос от общества трансформировать страну в нормальную демократию, а не суверенную. Наверное, вы знаете этот термин. С посадками людей в тюрьму за инакомыслие, возрождением понятия враг народа из советских времен и так далее. Вы верите, что вообще есть спрос на то, чтобы в России была демократия?

   - Я не могу точно сказать, что русский народ хочет с этой точки зрения, но я думаю, что они, наверное, все-таки хотят какой-то стабильности, уважения, процветания. Но я сомневаюсь, что с той политикой и, прежде всего, внешней политикой Путина, он сможет привести людей к этим целям в долгосрочной перспективе.
   - Какой выход вы видите?Россия - очень большая и очень богатая страна. Не очень, но богатая. Самая богатая в регионе, как минимум. Видите ли вы какой-то выход? Потому что ситуация там разрушает атмосферу во всем регионе, как и систему безопасности.
   - Я не вижу выхода из этой ситуации, пока Россия сама не решит изменить свою внешнюю политику, которая не будет основана на доминировании над своими соседями. Я считаю, что это минимум для начала изменений.
   - Мы говорим о России, но, в принципе, вы согласны, что весь мир, включая Запад, сейчас столкнулся с самым большим кризисом либеральной демократии в истории. Видите ли вы решение этой проблемы, если она есть? Или, возможно, система либеральной демократии просто провалилась?
   - Я не думаю, что она провалилась. Она сталкивается с вызовами. Внешними вызовами от стран, как Россия или Китай, и также внутренними из-за подъема популизма в США, Великобритании и других богатых демократиях.  Но я уверен, что в конце они преодолеют эти вызовы, потому что я не думаю, что есть жизнеспособная альтернатива современной либеральной демократии.
   - То есть, это не гигантская проблема и она будет решена?
   - Я думаю, что она будет решена.
   - Вернемся к региону. Я знаю, что вы в курсе локальной ситуации, говоря о Грузии и Украине. Вы бы сказали, что у так называемого Запада (Европы, США) нет никаких конкретных инструментов или, может, политической воли, чтобы остановить агрессию России против соседей, как Грузия или Украина? Мы сейчас в Грузии. Или других стран, которые пытаются избавиться от влияния России в настоящий момент? Некоторые такие в регионе мы знаем. Эти страны просто боятся последствий – они видели Украину, видели, что случилось в Грузии – мы потеряли территории тут. Согласны ли вы, что запад просто не готов использовать все свое влияние, чтобы разрешить эти конфликты?
   - Послушайте, мы живем сейчас в довольно странное время. Если вы посмотрите на внешнюю политику США в отношении России, с того момента, как Дональд Трамп стал президентом, политика США стала очень специфической. Потому что, с одной стороны, США ввели столько новых санкций, сколько не было никогда в истории против России. С другой стороны – мы видим, что наш президент, похоже, очень дружески относится к Путину по каким-то личным, видимо, причинам. Поэтому довольно сложно сказать, в чем вообще заключается политика США сейчас.
   - Печально это слышать. Вы считаете, что политика США в этом регионе, постсоветских странах, а не только на Южном Кавказе, не работает в данный момент?
   - Нет, я думаю, что руководство США, в общем, согласно с жесткой политикой против России. Есть только один человек, который кажется не совсем в одной лодке с остальными. Так получилось, что это президент.
   - Это интересно. Вы говорите, что он не в одной лодке, но он подписывает все санкции. Следует законам. Почему он тогда не в одной лодке? Где это видно?
   - Это сложно понять. Возможно, он просто не знает, как сделать так, чтобы правительство делало, что он хочет. Возможно, он чувствует, что просто не стоит даже пробовать повернуть эту государственную машину. Но это загадка для многих из нас, кто следит за внешней политикой США.
   - Да, мы много слышали еще до выборов. И здесь были страхи, что президент Трамп, возможно, друг Путина. Но, в результате, спустя несколько лет, мы видим все новые и новые санкции. Все больше эффективных инструментов используется. Посмотрим… Мы не видели никаких санкций из-за Грузии в 2008 году, когда началась война. Как вы знаете, вы хорошо знаете ситуацию в Украине, президент Порошенко старается продавить на западе вопрос размещения миротворцев ООН в самой зоне конфликта. Он говорит, что это - единственный путь достичь мира и остановить гибель людей. Мы правда должны поверить, что США и, к примеру, Германия, как лидер Евросоюза, у которого есть влияние на Россию экономически и другими путями, не имеют достаточного политического веса остановить войну в Украине и заставить Россию забыть о Грузии прямо сейчас, если они используют все свое влияние, или эти конфликты не настолько важны для США и Германии, как вечный диалог с президентом Путиным?
   - Не думаю, что можно склонится к одному из вариантов. Я не могу сказать, что Запад потерял волю наказать Россию за то, что они сделали. С другой стороны, я не думаю, что Россия в такой уж слабой позиции, чтобы сдаваться. Поэтому, я думаю, что эти конфликты примерно в той же форме будут продолжаться.
   - Но вы не считаете, что США, как самая большая экономика мира или Германия, как самая мощная экономика Европы, без каких-либо наказаний или войн обладают достаточным влиянием, чтобы все это прекратить, если они действительно этого хотят?
   - Если бы они правда этого хотели, возможно. Возможно. Но нет ясности, что это произойдет в ближайшем будущем, потому что это можно переоценить. Только то, что у тебя есть большая экономика, не обязательно означает, что ты можешь это конвертировать в необходимое политическое влияние. Я считаю, что, к примеру, что произошло в Украине – зависит от украинцев. Потому что их угроза — это не только Россия, но и коррупция, слабое управление. Только они могут решить эти проблемы. США, или Германия, или другие это сделать не смогут.
   - Но когда у тебя идет война на твоей территории, немного сложновато продвигаться вперед.
   - Это не непреодолимые обстоятельства. Я думаю, что они должны предпринять меры, что улучшить управление.
   - Вы считаете, что Украина не двигается вперед?
   - Я думаю, что они упустили момент после революции достоинства.
   - Да, но Владимир Путин, к примеру, только что заявил (и это было странно слышать от него конкретно), что Украина не двигается вперед, что у них внутренние конфликты и поэтому у них много проблем с экономикой, бизнесом. Но кто создает, кто инициатор всех этих конфликтов?
   - Русские абсолютно точно делали все возможное, чтобы усугубить конфликты. Но есть проблема коррупции. В России эта проблема еще более серьезная. В Украине хотя бы есть молодое поколение реформаторов, которые хотят избавиться от коррупции в Украине. Я не вижу ничего похожего в России. В этом плане, я с гораздо большей надеждой наблюдаю за Украиной.
   - Вы знаете и ситуацию в Грузии. Как бы вы оценили, скажем, последние 15 лет построения демократии в Грузии (я не буду говорить, что она здесь уже построена). На каком уровне находится Грузия с вашей точки зрения?
   - Я думаю, что Революция роз сыграла большую роль даже не в строительстве демократии, а в строительстве государства. У Грузии, в общем-то, не было государственности во время революции. Саакашвили сделал многое в этом плане. Я думаю, что он перестарался и это спровоцировало политическую реакцию, что привело к приостановке прогресса реформирования Грузии. Очень важно, чтобы Грузия продолжала этот процесс.
   - Вы говорите, что сейчас этот процесс не продолжается?
   - Я думаю, что Грузия тоже застряла в плане продвижения.
   - Понятно. Ваша всемирно известная книга «Конец истории» была воспринята с надеждой всеми последователями и сторонниками либеральной демократии. Вы до сих пор разделяете подобный оптимизм?
   - Очевидно, что сейчас совершенно другое время, чем было в 1991 году. Тогда было много возможностей для демократии. Мы были в середине того, что Самуэль Ханнингтон называл третьей волной, которая привела к масштабному процессу демократизации по всему миру. Сейчас мы находимся в ситуации обратной, в ситуации рецессии демократии. Но, я думаю, что в конце есть много причин, по которым мы можем надеяться, что демократия будет развиваться, потому что, в принципе, нет особой альтернативы.
   Россия, к примеру, - не является моделью ни для кого, как я вижу. Никто не хочет сближаться с Россией. Так что, я думаю, это дает надежду, что сейчас идет временный спад, а не глобальное отхождение от демократической системы.
   - Да, но вы работаете над этой темой много. У вас множество исследований и трудов. Вы можете себе представить, что в России когда-либо будет настоящая демократия?
   - Я думаю, что в России есть много молодых людей, которые не хотят жить в такой стране, в которой они живут сейчас. У них будет возможность выразить свое мнение, даже если оно будет отвергаться политически, я думаю, что будет серьезная борьба. Сейчас автократическая система укоренилась очень глубоко, но я не вижу, почему для новых поколений невозможно делать другой выбор на своем пути.
   - Я поясню почему спрашиваю про Россию все время. Мы в Грузии или мы в Украине, или мы в Армении пытаемся что-то сделать, чтобы хотя бы начать борьбу с коррупцией. Вы считаете, что однажды, до того, как нынешнее правительство в России уйдет, будет возможность поменять систему в России?
   - В России? Нет, я не думаю, что это возможно с этим правительством у власти.
   - Какой тогда выход? Как сменить это правительство? Когда я говорю с друзьями в России, они говорят, что невозможно устраивать митинги или действовать, потому что тебя посадят в тюрьму и люди запуганы. Где выход?
   - Я думаю, единственный путь, чтобы это случилось – это смена режима. Путин не вечен.
   - Но у него много друзей.
   - Но он не создал институтов. Это настоящая трагедия его правления. Великие лидеры создают институты, которые не зависят от правильного царя, сидящего на троне. Он этого не сделал. После того, как он уйдет, будет хаотичная борьба за власть, результаты которой очень сложно предсказать.
   - Последний вопрос. Есть ли у вас рекомендации для Грузии, что делать сейчас, чтобы достичь целей? Потому что цель Грузии сейчас, в первую очередь, вступить в НАТО для обеспечения безопасности и, конечно, вступить в Евросоюз для дальнейшего экономического роста и общего развития. Есть ли у вас рекомендации правительству и народу Грузии?
   - Я думаю, это очень просто. Грузия должна придерживаться этого курса. Придерживаться курса стать частью Запада. Не пытаться снова вернуться в российскую клептократию, российскую систему.
   - Вы сказали интересную вещь. На ваш взгляд, без нацеленности на вступление в эти западные институты, у постсоветских стран есть возможность сломать старую систему? Я спрашиваю из-за Армении, в первую очередь. Они говорят, что они не меняют внешнюю политику, оставляя ее прежней. Работая тесно с Россией, и стараясь работать параллельно с ЕС и НАТО. В тоже время, они хотят сломать систему, победить коррупцию, которая, собственно, была построена на советской и уже российской системе. 
   - Я думаю, это очень сложно - исправить внутреннюю ситуацию, не порвав с Россией.
   - Спасибо за интервью.
   - Хорошо. Спасибо большое вам.

П'ятниця,
02 листопада
2018 року
   У виборах на Донбасі мають брати участь внутрішні переселенці - Меркель

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   У виборах на Донбасі повинні взяти участь внутрішні переселенці, які виїхали з тимчасово окупованих територій, вважає канцлер Німеччини Ангела Меркель.
  Про це вона заявила 1 листопада в Києві на зустрічі зі студентами Київського національного університету імені Тараса Шевченка, передає "Прямий".
   Вона зазначила, що, згідно з Мінським домовленостями, на Донбасі насамперед потрібно досягти припинення вогню.
   "Потім потрібно підготувати вільні, розумні, справедливі вибори за допомогою спостерігачів ОБСЄ. Усі партії повинні брати участь, а також у внутрішніх переселенців має бути можливість брати участь у цих виборах", – сказала канцлер.
   Вона зазначила, що спеціальна моніторингова місія ОБСЄ має дістати доступ до всього регіону, але зараз із цим є "великі проблеми".
   "На 11 листопада там (на тимчасово окупованих територіях Донбасу) якісь "вибори" запланували, але їх не можна визнавати. Згідно з Мінським домовленостями, ми розробили план. Він складний, але наразі я кращого не бачу. Його мета – щоб Україна отримала доступ до всієї території аж до кордону з Росією", – заявила політик.
   Як повідомлялося, 30 жовтня 2018 року перед засіданням Ради Безпеки вісім країн – членів Європейського союзу в ООН закликали Росію зупинити підготовку до незаконних виборів на окупованій частині Донбасу. Цього самого дня заступник генерального секретаря ООН із політичних питань Розмарі Дікарло підкреслила, що "вибори" в ОРДЛО порушують Мінські домовленості.
Четвер,
01 листопада
2018 року
   Александер Кваснєвський, екс-президент Польщі - Путін не зможе довго грати вище свого потенціалу. Це як у покері

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Нещодавно у Варшаві відбувся безпековий форум, одним із гостей якого був президент Польщі в 1995-2005 роках Александер Кваснєвський.
   У кулуарах форуму він поділився з власним кореспондентом Укрінформу своїми думками щодо розв'язання конфлікту в Азовському морі, можливостей зміни агресивної політики Росії, а також шляхів покращення українсько-польських відносин у сфері складного історичного минулого.

   ЗАГОСТРЕННЯ В АЗОВІ МОЖЕ ВПЛИВАТИ НА ВИБОРИ В УКРАЇНІ

   - Пане президенте, в Азовському морі спостерігається напружена ситуація: Росія намагається заблокувати рух українських суден, тероризує рибалок. Якими, на вашу думку, повинні бути дії Заходу, зокрема НАТО, щодо протидії агресивним діям Росії?
   - Насамперед, реакція НАТО і Заходу після анексії Криму і всього того, що зробила Росія в Донецьку та Луганську, була правильною. Всі країни ЄС та НАТО разом вирішили накласти санкції на Росію й ведуть дуже послідовну політику. Звичайно, зараз ситуація загострюється, і думаю, що настав час у рамках Нормандського чи Мінського форматів порушити це питання у переговорах із російською владою.
   Я занепокоєний, що це загострення пов'язано з політичною атмосферою перед виборами в Україні. І це також може впливати на все, що відбуватиметься під час виборів. Тому зараз настав слушний момент, щоб лідери Заходу швидко обговорили це з Путіним, оскільки без діалогу ситуація може ставати лише гіршою.
   - А є в Європі відповідний клімат для ведення діалогу з Путіним?
   - Я переконаний, що Путін робить велику помилку. Кожне загострення ситуації у контексті його політики в Україні дає аргументи тим, хто виступає за санкції проти РФ, і, відповідно, ускладнює ситуацію для тих політиків, які хотіли б вже зняти санкції з Росії. Тому, це непродуктивно з боку Путіна, але він так робить.
   Утім, питання полягає в тому, що нам необхідне вирішення цього конфлікту, адже потрібно піклуватися про людей, які зараз ризикують своїм життям. Тому, сподіваюся, що Захід швидко зробить якийсь правильний крок щодо зустрічі й діалогу з Путіним, аби сказати йому, що така ситуація не може продовжуватися.

   РОСІЯ – ДУЖЕ ДОБРИЙ СПЕЦІАЛІСТ У ЗАМОРОЖУВАННІ КОНФЛІКТІВ

   - Під час Варшавського форуму безпеки прозвучала думка, що Путін грає у гру, яка перевищує його можливості...
   - Так, це перевищує потенціал Росії.
   - Якщо брати це до уваги, то на якому етапі ця стратегія може дати збій?
   - Це дуже складне питання. Сила Путіна полягає в тому, що він має значну підтримку російського народу. Звичайно, якщо йдеться про міжнародну позицію Росії, то вона слабка, адже складно бути "super power", не маючи сильної економіки і продаючи на міжнародному ринку лише газ та нафту. Загострення ситуації в Україні можна пояснити тим, що рейтинг Путіна понизився через пенсійну реформу в РФ. І завжди, як тільки Путін розпочинав якусь війну – із Грузією, за Крим чи Донецьк, то відразу його рейтинг підвищувався. Таким є російський менталітет: потрібно підтримувати свого лідера, який бореться. Можливо, саме в цьому причина сьогоднішнього загострення.
   - Як це можна змінити?
   - Мені здається, що питання наступне: якщо Путін розумітиме, що його країні потрібна справжня модернізація, то довго грати вище свого потенціалу йому буде неможливо. Це як у покері: можна кілька разів перемогти, але наступить такий день, коли хтось скаже – "перевіряю" – і тоді це вже не буде так приємно. Думаю, настане такий момент, коли в оточенні Путіна люди скажуть: нам потрібно врешті робити модернізацію Росії, а для неї необхідне добре співробітництво із Заходом, адже потрібні гроші, технології, нормальні торговельні відносини тощо. Тоді, можливо, ця політика змінюватиметься, і буде також готовність Росії вирішити українське питання.
   Якщо росіяни не хотітимуть здійснювати велику програму модернізації, тоді побоююся: все те, що відбувається у Грузії та Україні, може стати довгостроковим замороженим конфліктом. Це дуже песимістичний сценарій, але це також може бути, адже Росія – дуже добрий спеціаліст у заморожуванні конфліктів – Нагірний Карабах, Придністров'я, Осетія, Абхазія, Донбас уже чотири роки.
   Тобто оптимістичний сценарій такий: коли прийде момент модернізації Росії, тоді буде можливість також вирішити ці проблеми.

   ВІДСУТНІСТЬ ДІАЛОГУ НА НАЙВИЩОМУ РІВНІ СПРИЯТИМЕ НАЦІОНАЛІСТАМ

   - Давайте перейдемо до українсько-польських відносин. Упродовж останніх двох років вони були далекими від ідеалу. У Варшаві відбулася зустріч глав МЗС України і Польщі й обидва міністри говорили про позитивні результати. Чи можна очікувати на реальне покращення відносин між Україною і Польщею у найближчій перспективі?
   - Я дуже хотів би, щоб вони покращилися. Коли я був президентом, ми підписували з Леонідом Кучмою дуже важливі документи про українсько-польське примирення. Ми багато зробили для цього примирення, були разом на річниці цієї страшної Волинської трагедії. Дай Бог, щоб міністри домовилися і зробили так, аби це були не лише слова, а й дії. У нас є спільний інтерес. Польський інтерес абсолютно полягає в тому, щоб допомагати Україні увійти у структури НАТО та ЄС, оскільки це також важливо для нашої безпеки, для наших економічних інтересів. Ви знаєте, що понад мільйон українців працює в Польщі й ми цим дуже задоволені.
А що стосується історичних питань, то потрібно не сваритися, а вести предметний діалог істориків: як це все було, як ми це оцінюємо. Я займався питаннями примирення і з Україною, і з Німеччиною. Це тривалий процес, який ніколи не завершується. Найголовніше – це працювати з людьми, учнями, щоб були хороші книги для шкіл, щоб працювати на рівні університетів, інтелектуалів і журналістів. І тоді це поступово йтиме вперед. Нам потрібно знати свою історію, але дивитися в майбутнє.
   Я дуже незадоволений тим, що політичний та історичний діалог між нашими країнами в останні два-три роки був такий слабкий. Якщо цього діалогу не буде на найвищому рівні, тоді ми віддаємо ці теми націоналістам з обох сторін. А між націоналістами, по-перше, жодного діалогу не буде, а по-друге, – вони нам можуть створити таку атмосферу, що буде абсолютно тоді складно вирішувати якісь питання.
   - Тобто, історія має залишатися за істориками?..
   - Не тільки. Але зрозуміло, що історичні книги мають писати історики, а не політики. Необхідною є праця істориків, але нам потрібен діалог, і потрібно про це все знати. У часи мого президентства історики Польщі й Німеччини вирішили створити книгу для учнів про польсько-німецьку історію, яка була ще більш трагічною, аніж історія Польщі з Україною. Домовленість була такою: якщо будуть різні оцінки, тоді на одній сторінці буде польська версія, а на іншій – німецька. Я з самого початку думав, що більшість сторінок буде з подвійним трактуванням істориків. Але врешті-решт у книзі було, здається, сім чи вісім сторінок, де оцінки відрізнялися. Натомість, десь на 97-98% книга була спільною для польських та німецьких істориків. І так потрібно працювати у випадку й польських та українських істориків.
   - Якщо дещо дистанціюватися від історії, як ви оцінюєте нинішній політичний діалог між Україною та Польщею?
   - Без сумніву, сильною є підтримка Польщею України в ЄС та НАТО. Нинішній польський уряд у цьому питанні робить все, що потрібно. Недолік стосується відсутності активного діалогу на найвищому рівні – президентів, прем'єр-міністрів. На цьому рівні можна зробити набагато більше.
 
©  Україна
     м.Київ
     2015 р. - 2018 р.