ОСОБЛИВА ДУМКА

Вівторок,
22 січня
2019 року
   За п'ять років товарообіг між Україною та Ізраїлем досягне $1 мільярда - посол

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   У наступні п'ять років товарообіг між Україною та Ізраїлем збільшиться на 15% і досягне близько мільярда доларів.
   Про це повідомив Надзвичайний і Повноважний Посол Ізраїлю в Україні Йоель Ліон в інтерв'ю Укрінформу, коментуючи підписану 21 січня 2019 року Угоду про вільну торгівлю між Україною й Ізраїлем.
   За словами посла, згідно з експертними дослідженнями, протягом наступних п’яти років сторони збільшать обсяг торгівлі на 15%. "Це означає, що ми матимемо товарообіг близько мільярда доларів між Україною та Ізраїлем", - сказав дипломат.
   Ліон зазначив, що "основним напрямом збуту для України залишатиметься сільське господарство, бо 63% українського експорту до Ізраїлю – це товари сільськогосподарського призначення. Це дуже важливо для нас – мати саме такий імпорт з України".
   Крім того, зазначив посол, "важливим елементом цієї угоди є збільшення експорту з України саме в цій галузі. Наприклад, якщо взяти соняшник, що використовується для виготовлення олії, то його експорт до нас, до Ізраїлю допоможе зменшити вартість життя, тому що чим більше соняшників прибуде, тим нижчою буде ціна на олію, і тим більше у людей залишиться грошей. Водночас для України, якщо узяти фрукти та овочі, що експортуються із Ізраїлю, та створити конкурентну атмосферу з іншими країнами, зменшивши ціни (бо ж товари надходитимуть без податку або ж по дешевшій ціні), з’явиться конкуренція. І врешті-решт, зміни відчуватимуться не тільки на макроекономічному рівні – це й так зрозуміло, адже іноземна валюта наповнюватиме економіку обох держав, – звичайні громадяни також відчують ці якісні зміни, адже зменшиться ціна на товари".
   "Попри те, що ми є країною, яка може вирощувати усе сама, наша територія настільки мала, що ми не в змозі дати ізраїльському населенню те, чого воно потребує. Якщо ми маємо дружню країну, яка готова дати нам пшеницю, що потрібна нам, кукурудзу, якої ми конче потребуємо, надати нут, який нам треба... Ви ж знаєте, хумус – це те, що ми любимо в Ізраїлі. Тож якщо ми отримуватимемо нут з України, це допоможе Ізраїлю, і це те, у чому ми зацікавлені. З іншого боку, ми зацікавлені у тому, щоб допомогти Україні виробляти більше. Коли ізраїльські аграрні технології прийдуть до України, ви зможете збільшити об’єм виробництва на меншій ділянці землі", - зауважив посол Ізраїлю в Україні.
   Як повідомлялося, Кабінет міністрів України 21 листопада 2018 року схвалив проект Угоди про вільну торгівлю між Україною та Ізраїлем.
   За підрахунками Мінекономрозвитку, у результаті дії угоди вже в найближчій перспективі збільшиться український експорт до Ізраїлю, а також покращиться сальдо торгівлі України з Ізраїлем.
   Дія Угоди про вільну торгівлю між Україною та Ізраїлем не буде поширюватися на території тимчасово окупованих внаслідок збройної агресії Російської Федерації Криму, міста Севастополя та окремих районів Донецької та Луганської областей до повного відновлення конституційного ладу держави Україна на них.
   Відповідно до Експортної стратегії України, зокрема Дорожньої карти стратегічного розвитку торгівлі на 2017-2021 роки, Ізраїль входить до ТОП-20 перспективних ринків для експорту української продукції, а також є одним з головних торговельних партнерів України в регіоні Близького Сходу. Найбільш перспективними для співпраці вважаються сфери агровиробництва, туризму, переробки вуглеводнів, зв’язку, медицини, енергоефективності та екології.

   
З посиланням на укрінформ
Понеділок,
21 січня
2019 року
   Горбулін каже, що цей рік буде схожий на 2004-й

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Росія чинитиме безпрецедентні зусилля із втручання у виборчі кампанії 2019 року в Україні, тому західні партнери не ризикують формувати плани двосторонньої співпраці з Українською державою до завершення виборів.
   Про це написав перший віце-президент Національної академії наук України Володимир Горбулін у своїй статті, опублікованій у "Дзеркалі тижня. Україна."
   «Втручання Москви в перебіг виборчих кампаній загрожує бути безпрецедентним. На кону стоїть занадто багато. Невипадково деякі наші західні партнери не ризикують формувати плани двосторонньої співпраці до завершення виборів. 2019-й може виявитися для країни таким самим складним, як і 2004-й (хоча, ймовірно, і не таким, як 2014-й). Успішність завтрашньої України залежить від того, чи здатні будуть еліти після виборів сформувати якісний образ майбутнього, піднятися над містечковою оцінкою реальності й зазирнути за горизонт», - вважає Горбулін.
   На його думку, головне завдання, яке стоїть перед новими Президентом, парламентом і урядом, - консолідація професіоналів для повноцінного відновлення "хребта" держави.
   «Це необхідно для розробки та втілення повновагих проектів майбутнього, з урахуванням усіх викликів і загроз. Саме це може ліквідувати дефіцит довіри громадян до влади, мобілізувати найбільш затребуваний ресурс - єдність і згуртованість. Такий необхідний на тлі дедалі агресивнішої Росії та дедалі більш розгубленої Європи», - наголосив Горбулін.

   
З посиланням на укрінформ
Четвер,
17 січня
2019 року
   Посол Франції назвала головні досягнення і провали України в 2018 році

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Запущені в Україні фундаментальні реформи освіти та медицини розраховані на тривалий період. Їхня реалізація завжди довша, ніж очікування людей.
   Про це в інтерв'ю журналу "Новое время" заявила посол Франції в Україні Ізабель Дюмон. "Не думаю, що саме ці реформи викликають головне розчарування в суспільстві. Кажучи відверто, найважче реформувати глибинні основи суспільства, а тому найбільший опір зустрічає антикорупційна боротьба", - зазначає дипломат.
   Крім цього, серед головних досягнень в Україні за останній рік посол назвала ухвалений влітку закон про Антикорупційний суд. Серед розчарувань - розслідування справи Катерини Гандзюк, - безапеляційно заявляє Дюмон. "Для французького суспільства загибель сміливої молодої дівчини, яка боролася за свою країну, стала справжнім шоком. Постраждав і імідж держави. Досі Україна сприймалася як країна, яка хоче мінятися, в тому числі завдяки своєму громадянському суспільству. Але цей трагічний інцидент змусив в цьому засумніватися", - зазначає Дюмон.
   Посол підкреслює, що для західних партнерів України розслідування справи Гандзюк, нападів на інших громадських активістів і покарання реальних винних - один з фокусів уваги.
   При цьому вона відзначає, що ще один фокус уваги - доля захоплених у Чорному морі українських моряків. "Франція робить все можливе, щоб домогтися їхнього звільнення, але всім нам необхідно уникнути втягування у ще один тривалий переговорний процес на цю тему, - розмірковує дипломат, - і якщо питання можна вирішити в нормандському форматі, ми до цього готові".
   Крім того, французький дипломат поділилася враженням від своєї роботи в Україні: "Я вражена особливою енергетикою вашої молоді! Я багато подорожувала по Україні і бачила людей, яким складно жити, деяким дуже складно, але вони все одно рухаються вперед. Така заповзятливість дорогого коштує", - емоційно реагує Дюмон.

   
З посиланням на уніан
Середа,
16 січня
2019 року
   Роздача російських паспортів жителям "ЛНР" і "ДНР": що замислила Росія

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   За повідомленням «Інформаційного спротиву», Путін готує указ, згідно з яким, жителі ОРДЛО, які мають паспорти «ДНР» і «ЛНР», зможуть отримати паспорт громадянина Російської Федерації. Проте не зовсім зрозуміло, навіщо потрібен даний указ, адже в Росії вже є відповідне законодавство, яке передбачає спрощену процедуру отримання російського громадянства іноземцями, зокрема, є пункт, яким передбачена спрощена процедура отримання паспортів РФ «українцями, які постраждали від київської хунти». Напевно, на підставі цього закону і буде виписаний указ президента Російської Федерації. Хоча його призначення все одно не зрозуміле, бо ж вже є згаданий закон РФ, підписаний тим же Путіним…
   Поява такого роду указу може переслідувати кілька цілей. Перша – можливо, ним будуть надані додаткові повноваження та важелі впливу міграційним службам.
   Друге – указ може бути суто декларативним політичним документом, який буде підкреслювати, що Путін непокоїться про долю російськомовного населення Донбасу, яке хотіло б отримати російські паспорти, що він прагне захистити «громадян Росії, які проживають поза територією Росії». Таке пояснення чітко лягає в канву ідеологічного дискурсу, який використовує Кремль стосовно Донбасу.
   Хай там як, але даний указ стане ще однією фіксацією непорушності позицій Москви: вона не збирається йти з Донбасу, не планує зменшувати там свою військову присутність. Відповідно, всі розмови Москви про врегулювання ситуації – це не більше, ніж гра на західну публіку, зокрема, Сполучені Штати Америки та Європейський Союз. А насправді Москва ніяк не збирається пом’якшувати або іншим чином переглядати свої позиції щодо окупованих українських територій та виводити війська з Донбасу.
   В такому випадку наступним кроком після роздачі паспортів (паспортизації) жителям «ДНР» і «ЛНР» стане фактична «повзуча інтеграція», як це відбувалося в Абхазії та Південній Осетії – ці території не визнані ніким, крім РФ. А в ситуації з Донбасом навіть Москва його може не визнавати, але відбуватиметься встановлення горизонтальних, більш тісних відносин з регіонами Російської Федерації. Зокрема, це відкриє можливості для прикордонного режиму, для функціонування подвійної юрисдикції, і Росія буде визнавати громадян на окупованих територіях як своїх.
   Проте самим мешканцям Донбасу це нічого не дасть. А от для Росії це відчутно спростить внутрішні процедури та для глядача російських телеканалів засвідчить, що кремлівська влада дуже піклується про долю жителів Донбасу.
   Протягом останнього часу у соціальних мережах з’являлося чимало публікацій про те, що Москва створює додаткові обмеження для вихідців із Донбасу та людей, які проживають на окупованих територіях – мовляв, Кремль «зливає» Донбас, Путін «здав» «Новоросію»… Всі ці тренди піднімаються російськими «зрадофілами», тим же Гіркіним та іншими, які критикують Кремль за таку позицію.
   Тому цілком очевидною видається мотивація: цим указом російська влада прагне «вимити» цю риторику критиків Кремля і показати, що «Путин помнит о каждом». Насправді ж, як Росія зводила стіну навколо Донбасу, так і буде це робити надалі.
   Які проблеми в майбутньому можуть створити для України люди з російськими паспортами на Донбасі? У випадку реінтеграції Донбасу це створить додаткові виклики національній безпеці України, оскільки ці люди стануть громадянами країни-агресора, і країна-агресор буде вимагати забезпечення їхніх прав.
   Крім того, наявність двох паспортів у людей поставить питання про зобов’язання цих людей перед українською державою у випадку реінтеграції: служба в армії, сплата податків тощо.
   Тому, з моєї точки зору, вкрай важливо переглянути українське законодавство про надання і позбавлення людей українського громадянства. Це має бути не сучасна практика (по народженню, по крові чи ще чомусь). Громадянство має надаватися після складання відповідних тестів. Тобто має бути реалізована «концепція відповідального громадянства». Але поки це стане нормою і буде підтримано суспільством, пройде ще чимало часу…

Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства, політичний експерт

   
З посиланням на уніан
Вівторок,
15 січня
2019 року
   Ярош о вероятности третьего Майдана в Украине: шины уже не будут жечь, есть более эффективные средства

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Командующий "Украинской добровольческой армии", экс-руководитель "Правого сектора", народный депутат Дмитрий Ярош считает новый Майдан нежелательным развитием событий, которым может воспользоваться Россия, но не исключает никаких вариантов.
   Об этом он рассказал в интервью "Украинской правде". На вопрос, может ли он через пять лет после революции сказать, что Майдан победил, Ярош отметил: "Ту цель, которую мы ставили – ликвидация режима Януковича – мы достигли. В этом есть безусловная победа. Я удивляюсь, считаю Божьим чудом, что после Майдана мы не потеряли Юг и Восток. Что Путин не реализовал проект "Новороссия".
   По словам Яроша, лучшие черты украинцев были мобилизованы именно Майданом.
   "В Одессе, Николаеве, Харькове, Запорожье, Днепре... Но конечной победой Майдана будет утверждение собственного государства. Полноценной, цветущей. Где люди будут себя достойно чувствовать. Пока что, к большому сожалению, мы этого не достигли", – говорит лидер УДА.
   На вопрос, при каких условиях он может выдвинуться из Каменского и повести людей на Киев, на третий Майдан, Ярош ответил:
   "В случае капитуляции. Если государство сдадут России на их условиях: в языковой политике, культурной, экономической. В таком случае шины, конечно, уже никто не будет жечь. У людей на руках достаточно всего, чтобы более эффективно действовать. Но это нежелательный вариант, потому что Россия этим снова воспользуется".
   По словам политика, существует целый комплекс легальных, демократических процедур, которые можно задействовать при желании.
   "Этим никто не хочет заниматься, даже из политиков оппозиционных. Есть зона комфорта, из которой они не хотят выходить", - считает Ярош.

   
З посиланням на уніан
Понеділок,
14 січня
2019 року
   Путин вернет Донбасс Украине - Леонид Кравчук

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Первый президент Украины Леонид Кравчук рассказал, почему Российская Федерация вернет Донбасс и почему глава Кремля Владимир Путин не способен на полномасштабное наступление на наше государство. Об этом сообщает «Daily.com.ua».
   По мнению экс-главы Украины, российский лидер не пойдет на подобное, потому как не сможет заставить жителей страны заставить жить по своим законам.
   «Они аннексировали Крым, но не могут с ним справиться. Представьте, что, не дай бог, «збожеволіють» и оккупируют всю Украину. Их военной мощи на это, может, и хватит. Но ведь потом надо будет заставить украинский народ жить так, как хочет Путин. То есть перевести сюда органы принуждения, потратить огромную часть своего бюджета, чтобы удержать Украину в повиновении. Мы будем биться до последнего», - подчеркнул Кравчук.
   Он отметил, что Путин понимает последствия таких действий и потому угрожает Украине.
   «Устроил в Керченском проливе провокацию, увидел, как мир реагирует. Слава Богу, реакция была очень острая. Это означает, что цивилизованный мир с нами, о чем свидетельствует принятая резолюция ООН», - сказал Кравчук.
   Бывший украинский лидер отметил, что РФ никогда не пойдет широкомасштабной войной против нашей страны.
   «Вы знаете, сколько тратит Россия на армию? $60 миллиардов в год. А НАТО – один триллион. Разные цифры и разные возможности!», - подчеркнул он.
   Кравчук также отметил, что не стоит боятся скопления войск России около украинской границы, потому как они стоят там вот уже как 4 года, просто раньше этот вопрос не обсуждался с таким страхом.
   Что касается захваченного Россией Донбасса, Кравчук считает, страна-агрессор вернет Украине из-за ненадобности.
   Вопрос по оккупированному Крыму решать придется «сидя за столом с Кремлем» и при «прессинге Запада».

   
З посиланням на Судебно-юридическая газета
П'ятниця,
11 січня
2019 року
   На останній зустрічі в Брюсселі всі казали про необхідність вступу України до НАТО – Полторак

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Міністр оборони України Степан Полторак заявляє про зміну настроїв членів Північноатлантичного альянсу останнім часом щодо можливого членства України.
   Про це він сказав в інтерв’ю «Урядовому кур’єру», відповідаючи на запитання, як еволюціонують відносини з НАТО. «Уже понад чотири роки спостерігаю за настроями у штаб-квартирі НАТО щодо України. Спершу нас сприймали не надто серйозно. Згодом не розуміли, як це можна зробити (вступ до Альянсу – ред.), а вже під час останньої зустрічі у Брюсселі фактично всі казали про необхідність нашого прискореного вступу в НАТО. Ми за всіма напрямами отримуємо від них допомогу. Особливо це стало відчутно недавно — після акту відкритої агресії Росії», – розповів Полторак.
   За словами Полторака, зокрема, за останні півроку з очільником оборонного відомства Великої Британії Гевіном Вільямсоном він зустрічався п’ять разів. «Існували певні труднощі, коли Угорщина заблокувала формат зустрічей у штаб-квартирі НАТО на рівні міністрів оборони, але ми, однак, значно активізували двосторонні зустрічі з колегами із країн Альянсу», - додав Полторак.
   Він зазначив, що обсяг завдань, які слід виконати на шляху до НАТО, значний. Зокрема, у найближчий рік потрібно завершити реформу Міноборони та органів військового управління. «Це одна з найскладніших реформ — тут треба підходити дуже обережно, щоб не порушити управління військами», - прокоментував він.
   Востаннє Полторак відвідав саміт НАТО у Брюселі в липні 2018 року. Також протягом 2018 року він кілька разів зустрічався з Державним секретарем з питань оборони Великої Британії Гевіном Вільямсоном у Києві й Лондоні.

   
З посиланням на уніан
Четвер,
10 січня
2019 року
   Партнери України розглядають відключення Росії від SWIFT як останній з можливих санкційних заходів - Клімкін

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявляє, що міжнародні партнери України розглядають можливість відключення Росії від міжнародної міжбанківської системи передачі інформації та здійснення платежів (SWIFT) як останній серед можливих санкційних заходів.
   Про це глава МЗС сказав під час відкриття виставки копій старовинних карт України.
   "Що стосується SWIFT, ви знаєте, що це наші друзі розглядають як один з останніх заходів. Щось приблизно, як Курт Волкер сказав, щось таке на кшталт ядерної зброї", - заявив Клімкін.
   "І звісно, SWIFT, коли він буде застосований, має бути скоординований між всіма нашими партнерами, але дуже важливо розуміти, що SWIFT - це не єдиний захід. Є ідеї щодо подальших санкцій проти російських компаній, щодо подальшого обмеження виходу Росії до фінансових ринків, є ідеї щодо подальших санкцій в енергетичній сфері", - наголосив він.
   "Тобто є речі, які за своїм впливом будуть ніяк не меншими, ніж SWIFT, тому не потрібно концентруватися тільки на цьому", - вважає Клімкін.

   
З посиланням на уніан
Середа,
09 січня
2019 року
   Андрій Шевченко, Посол України в Канаді - Україна цьогоріч отримає канадську зброю, зокрема снайперські гвинтівки

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Якби було складено рейтинг держав світу за рівнем підтримки України, Канада впевнено зайняла б одну з перших позицій. Економіка, політика, культура, безпека, оборона, медицина, навіть спорт – перелік сфер, у яких між нашими країнами відбувається активна співпраця, дуже довгий. Все ж 2018-й рік був особливо плідним для канадсько-українських відносин, наповнивши їх новими сенсами та суттєво зміцнивши. У розмові з послом України в Канаді Андрієм Шевченком Укрінформ підбив підсумки минулого року для канадсько-українських відносин, обговоривши також і перспективи багатого на вибори 2019-го.

   РИНОК КАНАДИ ДУЖЕ ПЕРСПЕКТИВНИЙ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ КОМПАНІЙ

   - Минулий рік був багатим на події для обох наших держав. Як ви оцінюєте чинні відносини між Канадою й Україною?
   - Ми – і друзі, й партнери, і часом є відчуття, що майже родичі. У нас є значна довіра, досвід спільних справ і велика взаємна підтримка. При цьому, саме взаємна, тому що ми в Україні не лише розраховуємо на допомогу Канади, а й відчуваємо, що маємо моральне зобов’язання іноді підтримувати Канаду в її починаннях. Взагалі, минулого року у відносинах між Канадою й Україною багато чого відбулося уперше. Вперше Україна була запрошена на планову зустріч міністрів закордонних справ G7, вперше було відкрито Генеральне консульство України в Едмонтоні, вперше “МАУ” запустили прямий авіарейс Київ-Торонто, що стало символічним підтвердженням зближення наших країн.
   - Угода про вільну торгівлю діє вже півтора року. Чи виправдала вона ті сподівання, які на неї покладалися у Києві?
   - Вже виправдала і продовжує виправдовувати. Ілюстрацією цього є бодай те, що за перші 9 місяців минулого року експорт українських товарів до Канади зріс на 48,5%. Особливо приємно, що зони росту з’являються у тих секторах, де ми особливо й не могли їх спрогнозувати. Скажімо, минулого року Україна стала одним із ключових продавців яблучного соку Канаді. Це – цікавий ринок із високою конкуренцією, на якому українці знайшли для себе нішу. Я свідомо наводжу саме цей приклад, аби заохотити українців шукати такі нові зони росту, тому що Угода про вільну торгівлю прибрала абсолютну більшість адміністративних бар’єрів та зняла тарифи, суттєво спростивши процес торгівлі між державами.
   - Якщо говорити про нашу економічну співпрацю, то в яких галузях є найбільший потенціал зростання?
   - Перш за все у тих, де Україна вже сильна: продукти харчування, одяг, взуття й інші види продукції із високою часткою заробітної плати у собівартості. Кон’юнктура ринку робить зараз саме цей аспект нашою конкурентною перевагою. Також не можна не згадати про ІТ. Це не просто ниточка, а величезний автобан співпраці, який у найближчому майбутньому демонструватиме бурхливе зростання.
   Переконаний, українським компаніям прийшов час дуже уважно подивитися на канадський ринок. Він є досить великим, маючи 37 млн споживачів, у яких є гроші й які вміють їх витрачати. Утім, українським фірмам необхідно виконати “домашню роботу”, оскільки канадці – вимогливі, для них важливе дотримання екологічних та інших стандартів. У країні діє серйозна система сертифікації. Тобто українцям треба розуміти, що для того, аби зайняти гідне місце на цьому ринку, доведеться працювати, але зусилля варті того, бо це споживач платоспроможний, відданий, вдячний і за нього варто боротися.

   УКРАЇНА ТА КАНАДА РОЗШИРЯТЬ УГОДУ ПРО ВІЛЬНУ ТОРГІВЛЮ

   - Протягом року посольство проводило заходи у різних регіонах країни, що покликані заохотити канадських інвесторів вкладати кошти в Україні. Чи виріс протягом останніх років інтерес канадського бізнесу до України?
   - Так, і у нас уже є практичні приклади такого інтересу, конвертовані у результат. Скажімо, канадська компанія “Refraction Asset Management” збудувала сонячну електростанцію під Нікополем і на цей момент має вже два заводи в Україні. Це – перша канадська інвестиція, яка зайшла в Україну після набуття чинності Угодою про вільну торгівлю, а також найбільша іноземна інвестиція у Нікополь за час ведення статистики. Цей проект цікавий ще й тим, що є грою у довгу, адже, роблячи таку інвестицію, канадський бізнес думає на десятиліття уперед.
   - Угодою передбачена можливість її перегляду вже протягом перших років чинності. Чи зможе Україна отримати вигідніші умови?
   - Текстом Угоди про вільну торгівлю між Україною та Канадою дійсно передбачено, що через два роки після набуття нею чинності ми її переглянемо і подивимося, як її можна змінити або розширити. У нас уже є політична домовленість, що дія цієї Угоди буде розширена на сфери інвестицій та послуг. У першу чергу, це хороша новина для українських айтішників, але також – і для всіх інших представників української сфери послуг, оскільки в такому разі вони зможуть на кращих умовах працювати із Канадою. Два роки Угоді виповниться у серпні 2019-го і у нас є всі шанси цього року вийти на розширення сфери її дії.
   - Канада має величезні запаси енергетичних ресурсів і досвід їх видобутку, але при цьому співпраця в енергетичній сфері між нашими державами досить слабка. Чи є можливості змінити це?
   - Нині ми перебуваємо на стадії вибудовування практичних контактів між українським і канадським нафтогазовими секторами. Нам приємно було бачити, як ці контакти набували конкретніших обрисів, коли минулого року в нас тут потужно працювали представники “Нафтогазу” і “Укргазвидобування”. Я дуже сподіваюся, що ми незабаром побачимо практичні результати їхніх контактів із нафтовиками й газовиками канадської провінції Альберта. Такі питання, як обмін технологіями, залучення інвестицій та закупівля обладнання, – вже є предметом дуже практичних розмов. Мені здається, нам вдалося пояснити канадському бізнесу унікальність того моменту, який зараз проходить Україна, коли ми відмовляємося від російських енергоносіїв, коли стоїть завдання досягти енергетичної незалежності, коли ми свіжим оком дивимося на власні енергетичні ресурси, шукаючи ефективніші способи їх видобутку. Ми змогли показати канадському бізнесу, що зараз вдалий час для виходу на довгострокові вигідні домовленості.

   УКРАЇНА ЦЬОГОРІЧ ОТРИМАЄ КАНАДСЬКУ ЗБРОЮ

   - А якими є перспективи розвитку відносин між країнами у військовій і військово-технічній сферах?
   - Це надзвичайно потужний напрямок. За останні кілька років ми з дуже обережної співпраці вийшли на рівень фактичного братерства по зброї між українськими й канадськими військовими. У першу чергу це відбулося завдяки розпочатій у 2015 році тренувальній місії UNIFIER. Офіційно вона завершується 31 березня цього року, і ми дуже розраховуємо, що ця місія буде не просто продовжена, а покращена й розширена у напрямку видів підготовки українських військових й географії їх тренування. UNIFIER має практичне значення не лише для України, а й для Канади, адже дає унікальний досвід протистояння другій за потужністю армії світу. Ті знання, які канадці перехоплюють в українців у рамках UNIFIER, вони одразу транслюються своїм підрозділам, дислокованим у Латвії.
   - Ще минулого літа з’явилася інформація про підготовку до підписання контракту на поставку з Канади до України стрілецької зброї. Минуло півроку, але обіцяних гвинтівок досі немає. Чи варто очікувати на них?
   - Абсолютно варто, адже ми вже отримали від канадського уряду дозвіл на закупівлю дуже якісних снайперських гвинтівок, що наразі утримують світовий рекорд із дальності прицільної стрільби. Я розраховую, що цього року їх перша партія буде доставлена в Україну. Загалом, нам слід шукати різні форми співпраці у сегменті зброї із Канадою. Ми дивимося на це, як на спільну інвестицію у безпеку та нові технології, у чому Канада теж зацікавлена. Ринок зброї любить тишу, тому не можу сказати більше, але мені здається, що у нас є всі шанси вже незабаром побачити перші практичні результати співпраці.

   НА РОСІЮ ОЧІКУЮТЬ НОВІ САНКЦІЇ

   - Цього року в Канаді пройдуть парламентські вибори. Що чекати від них Україні?
   - Для нас важливо забезпечити спадкоємність, адже Канада й Україна синхронно проходять дуже важливі виборчі цикли (парламентські вибори у Канаді призначені на 21 жовтня - ред.). Що стосується України, то вкрай вірогідним є переформатування уряду і парламенту. Це значить, що ми повинні якнайшвидше забезпечити високу якість контактів між оновленою владою в Україні та Канаді. На щастя, як в Україні є дуже потужний надпартійний консенсус щодо Канади, так само він існує у Канаді стосовно України. З огляду на це, у нас є всі шанси після виборів, не гаючи часу, вибудувати такі контакти, які підтримуватимуть той самий хороший рівень співпраці, що є зараз.
   Завершення виборчого циклу в Україні й Канаді також означає, що нам варто встигнути довести до пуття ті угоди, над якими вже певний час кипить робота, не перетягуючи їх у наступний виборчий цикл, аби потім із чистого аркуша займатися новими проектами. Одним із прикладів цього є Угода про аудіовізуальне виробництво, яка зараз знаходиться на стадії вичитки і остаточного узгодження в урядах обох держав.
   - Наскільки міцним є цей “надпартійний консенсус”, що цементує підтримку України в Канаді як владою, так і опозицією?
   - Аби проілюструвати сучасний рівень підтримки України в Канаді, я наведу всього один приклад. У вересні прем’єр-міністр Трюдо відвідав український фестиваль у Торонто, ставши першим діючим главою уряду Канади, який зробив це. Однак, цікавий не лише сам факт візиту, і навіть не те, що у своєму виступі зі сцени він зазначив: “Канада завжди буде підтримувати Україну і завжди боротися проти Росії”, – а те, що одразу після Трюдо виступав чинний лідер офіційної парламентської опозиції Ендрю Шир. Коли ми чуємо, як прем’єр-міністр і лідер опозиції змагаються у тому, хто краще, переконливіше і гучніше заявить про підтримку України, коли ми бачимо, що Україна стала фактором внутрішньополітичної конкуренції в Канаді, то розуміємо, наскільки це – особлива історія. Наскільки потужною, могутньою і консенсусною є підтримка України з боку канадського політикуму. Та й не лише політикуму, думаю, що це є відображенням настрою, що панує у канадському суспільстві загалом. Нас розуміють, за нас уболівають, за нас переживають, нас підтримують. І Канада чинить так не лише через українську громаду, а й тому, що це відповідає канадським цінностям, які об’єднують цю країну і якими вона пишається.
   - Однак, на відміну від США, Канада вже тривалий час не розширює і жодним чином не уточнює санкції проти Росії. Чи не свідчить це про бажання, так би мовити, “підігріти” трохи відносини із Москвою?
   - Ні, не свідчить. По-перше, на цей момент перелік канадських санкцій, запроваджених проти росіян і сепаратистів зі Сходу України та Криму, є досить довгим. Канада залишається одним із лідерів серед країн, які активно використовують інструмент санкцій. По-друге, ми знаємо, що наші канадські колеги серйозно думають про нові кроки у цьому напрямку. Допомогти їм повинен нещодавно ухвалений Канадою “закон Магнітського”, який дозволяє запроваджувати персональні санкції проти осіб, причетних до порушень прав людини. Ми дуже розраховуємо, що цей закон дозволить посилити тиск на тих росіян, які долучилися до незаконних кримінальних процесів проти українських політичних в’язнів, до переслідування кримських татар тощо. Думаю, є велика вірогідність, що ми побачимо більше санкційного тиску з боку Канади у цьому році. Це підтверджується і публічною позицією Канади, яка впродовж року як самостійно, так і разом зі своїми партнерами по G7 стверджувала, що санкційний тиск на Росію варто посилювати. У канадському МЗС навіть створили спеціальний підрозділ, який займається застосуванням санкцій. Ми сподіваємося, що це дозволить Канаді активно використовувати інструмент санкцій для відновлення у світі верховенства права.

   ПРОГРЕСУ В ПИТАННІ БЕЗВІЗУ НЕМАЄ

   - Гарячою темою залишається візове питання. Чи можете похвалитися прогресом?
   - На жаль, ні. У питанні скасування віз для українців ми стоїмо на місці. Більше того, немає у нас великого прогресу і в зменшенні кількості відмов. Я ще не маю остаточної статистики за 2018 рік, але, за підсумками перших трьох кварталів, кількість відмов українцям у канадських візах була на рівні 26%. Я вважаю цей показник надто високим і не бачу практичних аргументів, які могли б його обґрунтувати. Рівень відносин між державами та міжособистісних стосунків між громадянами не дозволяють вважати адекватною таку кількість відмов, і ми продовжуємо працювати по цьому із канадським урядом.
   - Який здобуток у відносинах між Канадою та Україною вважаєте головним минулого року?
   - Однозначно, головування Канади у Великій сімці. Дуже важливо, що в квітні глава МЗС України Павло Клімкін був уперше запрошений на зустріч міністрів закордонних справ G7 до Торонто. Як наслідок, ми отримали дуже консолідовану підтримку Сімкою важливих для нас питань, зокрема під час Керченської кризи, коли ми протягом лічених годин встановили контакт між Фріланд і Клімкіним, а також між Порошенком і Трюдо. Саме Канада мобілізувала тоді своїх партнерів по G7. Загалом, Канада показала реальне лідерство у дуже багатьох питаннях, і ми сподіваємося, що це буде продовжено під час французького головування.
   Ще одним здобутком 2018 року стало відкриття Генконсульства у Едмонтоні. Це подвійно важливо, адже, заснувавши постійну дипломатичну присутність у провінції Альберта, Україна нарешті виконала давню обіцянку, дану ще в ранніх 1990-х.
   Я також дуже радий, що минулого року було запущено пряме авіаційне сполучення між Києвом і Торонто. За нашими відчуттями, “Міжнародні авіалінії України” надихнулися його показниками і з ентузіазмом дивляться в майбутнє.

   КОНФЕРЕНЦІЯ З ПИТАНЬ РЕФОРМ БУДЕ МАКСИМАЛЬНО ПРАКТИЧНОЮ

   - Натомість, яка сфера двосторонніх відносин залишається найбільш проблемною?
   - Одне з проблемних питань ми вже обговорили – безвіз. Мені здається, що наш рівень відносин дозволяє вийти на хороше, спільне, довгострокове розуміння того, як ми будемо рухатися у цьому напрямку.
   Ще одна сфера, яка не є проблемною, але в якій ми точно можемо робити набагато більше – це науково-технічна співпраця. Йдеться про освіту, нові технології та науку. Ми маємо сильні позиції в авіакосмічній галузі, інформаційних та комп’ютерних технологіях. Нам є чим похвалитися і чим поділитися з Канадою, яка теж робить ставку на високі технології. Наша співпраця може бути дуже ефективною.
   - На яких питаннях збирається посольство зосередити свою роботу цього року?
   - Є два пріоритети: проведення міжнародної конференції з питань реформ в Україні й організація виборів. Що стосується конференції, яка, найвірогідніше, пройде улітку в Торонто, то нам дуже важливо розвернути її у напрямку дуже практичних домовленостей і результатів. Хто стежив за схожими подіями у Лондоні й Копенгагені, той бачить ризики, перед якими ми зараз постаємо. Якщо нічого не змінити, то є загроза перетворення торонтійської конференції на формальну, ритуальну, малоефективну подію. Натомість, ми дуже хочемо запропонувати такий формат, який дасть практичні результати і кращу співпрацю між донорами й Україною, аби “перезавантажити” ці стосунки й вивести їх на якісно новий рівень. Той факт, що саме Канада прийматиме цю конференцію і те, що Христя Фріланд, яка блискуче розуміє українську ситуацію, буде її ключовою дієвою особою, створює дуже хороші можливості для глибокої, класної розмови.
   Друге пріоритетне завдання цього року – це вибори. Нам дуже важливо належним чином організувати голосування українських громадян в Канаді й забезпечити спадкоємність контактів між парламентами й урядами по завершенні виборчих циклів. Необхідно зберегти швидкість і рухатися лише вперед та вгору.

   
З посиланням на укрінформ
Вівторок,
08 січня
2019 року
   Москва розгнівана, бо Константинополь відхилив її претензії до України — Порошенко

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Москва дуже розгнівана на Константинополь, бо він відхилив будь-які претензії Росії до України як її канонічної території.
   Про це Президент Петро Порошенко заявив у інтерв’ю грецькій газеті TаNеа, розкритикувавши заяви РФ про нібито фінансові вигоди, які Вселенський Патріархат отримав від процедури надання Томоса, повідомляє прес-служба глави держави.
   «Кремль вкладає всі зусилля в свій образ, ніби він бездоганний, непереможний і всемогутній. Це просто ще одна підробка. Тому Москва дуже розгнівана на Константинополь, бо він відхилив будь-які претензії Росії щодо України як її канонічної території», - сказав Порошенко.
   Він зазначив, що після усіх подій навіть не очікував від Москви чогось іншого. «У таких твердженнях немає нічого здорового. Вони є злом як таким. Але, чесно кажучи, після років російської агресії і нашої боротьби за відновлення суверенітету і територіальної цілісності, ми не очікували нічого іншого від Москви. Той, хто пригадує російські історії про «зелених чоловіків» у Криму, «відпочиваючих» на Донбасі, MH-17 і Солсбері, не повинен знову потрапити у пастку Кремля», - сказав Порошенко.
   Глава держави нагадав, що російське керівництво відоме своєю брехливістю та фальшивими новинами. “Багато разів вони були спіймані на гарячому, поширюючи брехню, але вони продовжують. Сама природа війни, яку Путін і його режим ведуть проти демократичного світу, передбачає дискредитацію, маркування і підробки», - додав він.
   Водночас Президент зауважив, що ця підробка, створена Кремлем, є досить показовою, оскільки показує, як Москва сприймає світ. «Вони вважають, що без фінансової винагороди нічого неможливо. Я вважаю, що коли справа стосується впевненості і віри в Бога, і особливо відновлення історичної правди, немає місця для фінансових вигод. Ті, хто думають по-іншому або пропагують такі фейки, є слугами Кремля в його прагненні проти незалежності України і вільного світу як такого», - зауважив Порошенко.
   «У світі немає грошей, які могли б купити таких людей як Його Всесвятість Варфоломій. Думаю, люди в Кремлі знають це – і таким чином намагаються фальсифікувати його мотиви. Проте Бог і історія знають правду. А ті, хто поширює брехню, в кінцевому підсумку зазнають краху. Якщо і є щось, від чого Його Всесвятість Патріарх отримав користь, то це від справжньої відданості України силі віри і силі Божій. Автокефальна Православна Церква України збагатить світове православ’я», - підкреслив Президент.
   При цьому він додав, що Кремль навіть не приховує того факту, що вважає Російську православну церкву одним із ключових інструментів утримання України в орбіті і в межах «русского мира».
   «Москва, Кремль занадто звикли використовувати церкву як один з інструментів у своїй гібридній агресії. Створення незалежної Православної Церкви України позбавляє її цих можливостей, або серйозно обмежує їх», - сказав Президент.
   «Всі претензії Москви стосуються влади і контролю над територією, а не віри і любові», - також зауважив Порошенко, нагадавши, що ситуація в українському православ'ї обговорювалася в Раді безпеки Росії під головуванням російського президента.
   Як повідомлялося, Вселенський патріарх Варфоломій у суботу, 5 січня, підписав Томос про автокефалію Православної церкви України. В неділю, 6 січня, в Патріаршому храмі Святого Георгія відбулося вручення Томоса та божественна літургія, яку спільно відправили Вселенський патріарх Варфоломій та предстоятель Православної церкви України, митрополит Київський і всієї України Епіфаній.

   
З посиланням на укрінформ
П'ятниця,
04 січня
2019 року
   Володимир Єльченко, Постійний представник України при ООН - ООН не ухвалювала б ці рішення, якби питання Криму було справді “закрите”

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Нинішній Постійний представник України при ООН, киянин Володимир Єльченко – один із найбільш досвідчених та авторитетних українських дипломатів. За три десятиліття дипслужби він працював і у Києві, й у Нью-Йорку, й у Відні, й у Москві. Звістки про розпад СРСР і незалежність України зустрів у своєму першому відрядженні до ООН. Брав участь у миротворчій місії у Хорватії. А вже окупація Криму і початок російської агресії проти України припали на його роботу послом у Росії. Тоді він був негайно відкликаний до Києва і за півтора року очолив українську делегацію в ООН.
   Ми зустрічаємося для інтерв’ю у постійному представництві України на 51-й східній вулиці Манхеттена. Природно, що левова частка нашої розмови присвячена саме дипломатичному фронту війни з Росією. Лише на тижні, що передував інтерв’ю, Генеральна асамблея ухвалила дві надважливі “кримські” резолюції. Щоправда, крім здобутків є й проблеми. Про них ми поговорили також.

   ОКУПОВАНИЙ КРИМ: НІ ЗАБУТИ, НІ ОБМІНЯТИ НЕ ВДАСТЬСЯ

   - Що вдалося і що не вдалося Україні в ООН за цей рік?
   - Рік був дуже напружений. І хоч на його початку ми вийшли з Ради Безпеки ООН, питання України у Радбезі розглядалися навіть частіше, ніж коли ми там були. Це пов’язано не з нашим членством, а лише з тим, що цього року було більше провокативних дій. І довкола Криму, й в Азовському морі, і незаконні вибори на Донбасі 11-го листопада. Все це, звісно, вимагало реакції Радбезу. Нам із нею допомагали наші партнери, яких ми завчасно про це просили. Окремо хочу відзначити делегації Польщі, Сполучених Штатів, Великої Британії, Швеції, Нідерландів та Франції. Та і, власне, всіх західних країн, які буквально відразу бралися за наші питання. У результаті конфлікт між Росією і Україною, і всі пов’язані з ним події розглядалися у Радбезі у різних форматах, щонайменше шість разів.
   Відбулися три засідання Радбезу ООН. У травні – під головуванням Польщі, у жовтні, напередодні незаконних виборів на Донбасі, – під головуванням Болівії й наприкінці листопада вже під час головування Китаю – після провокації Росії у Керченській протоці й захоплення наших кораблів і 24 моряків. На початку року, до річниці окупації Криму, відбулося спеціальне засідання за так званою “формулою Арріа”. Ще двічі тема України розглядалася під час неофіційних консультацій Радбезу. Ми не були там присутні, але знаємо, що польські колеги порушували українське питання.
   Це свідчить про те, що немає ніякої “втоми від України”, як деякі вважають.
Ще один цікавий поворот. Я прекрасно пам’ятаю, як у 2015-2016 роках нам деякі партнери дорікали, що ми багато уваги привертаємо до ситуації на Донбасі, а кримська тематика мало звучить. Мовляв, як би це не призвело до того, що Крим забутий і перетворився на таку напівіснуючу проблему, яка де-факто вже Росією вирішена. Цього року сталося протилежне. Крим стояв на порядку денному набагато частіше, ніж ситуація на окупованих територіях українського Донбасу. Думаю, це хороша тенденція. Бо саме протилежного домагалася Росія: щоби про кримське питання забули. Ну, є багато думок на цей час… Обміняти Крим на Сирію, обміняти на Донбас (тобто піти з Донбасу, але “закрити” питання Криму). Цього нічого не буде. А ще додайте кілька резолюцій Генасамблеї ООН, які присвячені суто кримському питанню. Весь світ побачив, що кримське питання дуже далеке від того, щоб бути закритим.
   - До речі, стосовно Генеральної асамблеї. Тут простору для дій більше, ніж у Радбезі?
   - У Генасамблеї нам вдалося провести у цьому році дві дуже важливі резолюції. Підготовка проектів, фактично, тривала з весни. На відміну від Радбезу, нам вдається проводити тут конкретні рішення. Причина очевидна. На жаль, право вето Росії у Радбезі не дозволяє нам, фактично, нічого там схвалити. Росія блокує хронічно, практично будь-які спроби – починаючи від миротворчої операції ООН на сході України і закінчуючи тими ж подіями в Азові.

   РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬК У КРИМУ НИНІ БІЛЬШЕ, НІЖ РАДЯНСЬКИХ У ЧАСИ СРСР

   - Чим важливі ті дві резолюції Генасамблеї, про які ви згадали?
   - Одна з них взагалі вперше схвалювалася на Генеральній асамблеї. Йдеться про резолюцію щодо проблеми мілітаризації Криму, Азовського і Чорного морів. Ми її запропонували ще навесні. Звісно, ніхто не знав і не міг передбачити події, які сталися у Керченській протоці наприкінці листопада. До речі, саме так можна виміряти ефективність дипломатів – за їхньою здатністю передбачати події. Ми саме тому і порушили це питання ще навесні, бо знали: рано чи пізно до цього призведе оця повзуча мілітаризація, яка продовжується у Криму фактично з першого дня спроби анексії Російською Федерацією. Нині увесь півострів перетворився на величезну воєнну базу. Мені здається, російських військових сил там зараз навіть більше, ніж за радянських часів. Йдеться і про новітні ракетні комплекси, і про все інше. Кількість військової техніки у Криму і довкола нині перевищує всі допустимі ліміти, у тому числі угоди, які обмежують військову присутність Росії на південному фланзі.
   Наша резолюція із самого початку була підтримана групою з двадцяти країн так званої core group (англ. “ група ключових співавторів” - ред.). З цієї миті вона вже не належала лише Україні. Це, з одного боку, перевага, бо всі ці країни працюють над текстом, і відповідно, над збільшенням підтримки. А от недолік – у тому, що Україна не може одноосібно вносити зміни у текст. З іншого боку, у нас була повна підтримка партнерів і нам вдалося зробити текст максимально жорстким. Ну, а той інцидент, та провокація 25 листопада у Керченський протоці – вона лише привернула ще більше уваги до проблеми. Важко сказати, чого домагалися росіяни цими діями. Але те, що воно мало зворотний ефект – у сенсі збільшення підтримки цієї резолюції членами Генасамблеї – це доконаний факт.
   - Цей документ справді містить цілу низку безпрецедентних, нових формулювань. Якщо виділити головне, чим саме він жорсткіший за попередні?
   - От я собі на мить уявляю цю резолюцію, яка лежить у Лаврова чи Путіна на столі, і вони читають її текст. Ну настільки ганебної мови резолюції для одного із п’яти постійних членів Радбезу ООН, думаю, за 73 роки існування організації раніше не було! Знаєте, дехто поважає, дехто просто боїться цю п’ятірку. Тому ніколи такі речення не виносяться на схвалення. Бо вважається, що постійні члени Ради Безпеки набагато сильніші за будь-яку іншу країну. У них є важелі заблокувати будь-яку небажану для них ініціативу. Й у тому числі зробити все, щоб ось така резолюція не була схвалена. А Росії це не вдалося, незважаючи на шалені зусилля. Вони тиснули на всіх, розуміючи, що кількість країн, які підтримають, приблизно відповідатиме кількості тих, хто раніше проголосував за праволюдську резолюцію. Вони намагалися радикально зменшити це число. Аж до того, щоби резолюція була провалена. Результат виявився зворотним. І це ж ми ще самі наполягли, щоб схвалювалося двома третинами від кількості голосуючих, як усі рішення, які мають важливість для міжнародного миру і безпеки.
   Більше того, проти праволюдської голосували 26, а проти резолюції щодо мілітаризації Криму – лише 19 держав-членів. Тобто Росію підтримали всього 18 країн. Це насамперед країни, які існують за її рахунок: Венесуела, Куба, Північна Корея, Південний Судан. Клієнти Росії, які або виживають за рахунок постачань російської зброї, або мають звичні для будь-якого авторитарного режиму проблеми. Серед цієї групи прикро бачити і наших колишніх партнерів по СНД – Вірменію й Білорусь.
   З іншого боку, приємно, що цього разу не пішли проти нашої резолюції Індія, Китай, Казахстан і Південна Африка. До речі, ПАР із 1 січня наступного року стає членом Радбезу разом з Індонезією, яка займає нейтральну позицію. Я думаю, ми отримаємо ще й більш сприятливу атмосферу серед членів Ради Безпеки ООН.

   ЩО КРАЩЕ – БІЛЬШЕ ГОЛОСІВ ЧИ ЖОРСТКІШІ ФОРМУЛЮВАННЯ?

   - А критики кажуть, що у березні 2014-го 100 країн підтримали Україну, а нині лише 67. Що ви могли би їм відповісти?
   - Достатньо прочитати текст резолюції 2014-го року. Вона дуже коротка, шість пунктів, у загальних словах підтверджує територіальну цілісність України. Слова “Росія” жодного разу немає. Це загальна рамкова резолюція. У той час вона мала важливе значення, оскільки схвалювалася під час пікової ситуації. Щойно відбулася спроба анексії Криму, він був повністю окупований, і була висока моральна підтримка. А оскільки там не було прямих закидів у бік Росії, це дозволило багатьом країнам, які у подальшому почали утримуватися чи не голосувати, тоді піти проти Росії. Але головне – це текст.
   На жаль, у нас багато експертів, які коментують все – від футболу до збору врожаю – не читаючи, що вони коментують. Резолюції ж короткі, зазвичай всього одна-дві сторінки, і текст кожної говорить сам за себе. Раджу всім уважно їх читати.
   Можна запитати, до речі, думку стосовно останніх резолюцій будь-якого адвоката з тих десятків юристів, які нині захищають Україну у міжнародних судах.. Будь-який із них підтвердить: це дуже сильні докази, схвалені найвищим органом ООН. Маючи такі документи на руках, будь-який адвокат сміливо піде в суд, бо знатиме, що виграє його.

   ЯК РОСІЯ ХОТІЛА “ПОХОВАТИ” РЕЗОЛЮЦІЮ ЩОДО ПРАВ ЛЮДИНИ У КРИМУ

   - Буквально кілька днів тому була ухвалена вже третя з серії резолюцій щодо порушень Росією прав людини у тимчасово окупованому Криму. Що додалося у порівнянні з попередніми двома документами?
   - Дещо робить її унікальною серед такого роду документів Генасамблеї ООН. По-перше, у ній містяться прізвища конкретних людей, які були незаконно засуджені російськими судами і отримали величезні тюремні строки. Йдеться про бранців Кремля. У цій резолюції згадуються поіменно троє з них – Олег Сенцов, Омар-Усеїн Куку і Володимир Балух. Ми не могли назвати всіх, звісно, оскільки їх щонайменше сімдесят людей. Але цей пасаж буде використовуватися задля тиску на російську владу, щоб вона нарешті звільнила всіх наших політв’язнів. До цього в історії ООН у таких резолюціях згадувалися лише два імені – Нельсон Мандела і колишня лідерка м’янмарської опозиції Аун Сан Су Чжи. Більше такого я не пригадую. Це свідчить про те, що ситуація екстраординарна і така згадка необхідна.
   Був ще один принциповий момент, який пройшов здебільшого поза увагою. Ми всі знаємо, що час від часу деякі видавництва і всесвітні носії інформації, такі як Google, наприклад, малюють Крим то частиною Росії, то штрихують як спірну територію. Кожен раз виникає питання: як із цим боротися? Це ж частина повзучої окупації. Росія намагається таким чином поступово привчити світову суспільну, експертну і географічну думку до переконання, що Крим – це вже Росія, і все – питання більше не існує. У цій резолюції міститься цілий окремий параграф, який зобов’язує всю систему ООН називати Крим тимчасово окупованим Росією. Це створює нові докази і підстави тиснути на медіа-ресурси, географічні ресурси, ту ж саму Вікіпедію. Адже саме на них орієнтується багато національних видавництв. Тепер є підстави вимагати від них дотримуватися рішення Генеральної асамблеї, яке наполягає, що Крим має називатися так, як це відповідає дійсності, окупованим Російською Федерацією, і жодним чином не “спірною територією”.
   Резолюція, звісно ж, вимагає негайно звільнити наших бранців і встановлює правила поводження з ними до звільнення. Вона також повторює всі ті вимоги, які Росія не виконала раніше: скасувати заборону Меджлісу, забезпечити викладання українською мовою, відновити всі закриті та репресовані медіа-ресурси у Криму, особливо кримськотатарські.
   А реакція Росії зводиться до спроби переконувати, що “питання Криму закрите”. Якби воно було закрите, хіба ООН витрачала би час на ухвалення всіх цих рішень?
   - А що там з фінансуванням? Росіяни кажуть, що резолюція не пройшла фінансовий комітет?
   - Це розрахунок на те, що люди, які не знають внутрішньої оонівської кухні, поведуться на цю вигадку, мовляв, резолюцію не схвалив фінансовий комітет. Насправді все було по-іншому. У документі є новий елемент, який доручає Генеральному секретареві підготувати доповідь щодо виконання Росією цієї резолюції. Чи радше невиконання. Адже основною перешкодою залишається те, що Росія не пускає жодну моніторингову місію ООН чи групу експертів, які б дійсно перевірили – чи насправді у Криму все так чудово, як кажуть росіяни, і це якийсь “Wonderland” (англ. “Країна чудес” - ред.), де немає жодних проблем, і все лише стало краще. Якщо це справді так, чому не пустити місію ООН?
   Отже, для підготовки такої доповіді потрібно тимчасово найняти експерта, робота якого, включно з відрядженням, коштуватиме на рік – аж! – 70 тисяч доларів. Для порівняння, подібна резолюція про порушення прав людини у М’янмі передбачає фінансові наслідки у більш як 20 мільйонів доларів. От вам і “ціна питання”. Так от Росія заблокувала виділення цієї суми...
   - А це Росія заблокувала?
   - Так. Вони намагалися цю резолюцію взагалі “поховати” вже у фінкомітеті, аби вона навіть не була винесена на схвалення ГА ООН. Коли це не вдалося – бо це просто смішно, і таких прецедентів не було ніколи – вони почали казати: “Це ж така сума коштів, а вона буде не зрозуміло куди витрачена”. Секретаріат ООН на це відповів: “Ну, добре, ми тоді знімемо це з іншої статті. Бюджет ООН достатній, аби знайти таку суму коштів”. І коли це Росії не вдалося, єдине що вони могли зробити – це поставити цю резолюцію в один ряд з іншими рішеннями, в яких теж були спірні питання по сумі коштів. Все це було схвалено консенсусом, без голосування, хоча ми були впевнені, що навіть голосуванням наша резолюція би пройшла. Отже, вся різниця, якої домоглася російська делегація у фінансовому комітеті, – що там не написано “буде виділено 70 тисяч”, а написано “виділимо з існуючих коштів”, але від цього сума не зменшиться. От вам ще один приклад перекручення інформації.

   ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНІ КРИМ ТА ДОНБАС – НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ-2019

   - Окрім цих двох резолюцій, які ще важливі рішення щодо України були ухвалені цього року?
   - До порядку денного ООН був включений новий пункт: “Ситуація на тимчасово окупованих територіях України”. Його відсутність раніше певною мірою звужувала наші можливості. Кожного разу, коли ми хотіли порушити якесь питання у Генасамблеї, нас питали: “А з якого пункту?” Є і загальні пункти, до яких можна було прив’язатися, – підтримання миру і безпеки, мирне врегулювання конфліктів... Але вони всі необособлені. Нам дуже важливо було мати конкретний пункт, який чітко стосується окупованих територій України – Криму та Донбасу. Тепер він є.
   Це рішення ми провели через так званий Генеральний комітет Генасамблеї, який схвалює порядок денний на весь наступний рік. Без спротиву Росії не обійшлося. Було важко. Адже для росіян це додатковий подразник. Їм це дуже не подобалося.
   Спеціальні дебати з цього питання попередньо заплановані на кінець лютого 2019 року. Це саме річниця початку конфлікту. Хороша нагода зробити, у тому числі, екскурс в історію – чому власне почався конфлікт, чому почалася російська агресія, її причини і наслідки, аналіз подій, які відбулися за ці 5 років. Ми поки не думали над якимось проектом рішення. Подивимося. Можливо, спочатку послухаємо, що скажуть у залі Генасамблеї інші делегації, і потім, можливо, будемо виносити якесь рішення, у вигляді проекту.
   Не менш важливою була декларація про Голодомор. Цього року вона вже набрала майже 40 співавторів. Підтримка збільшилася на 8 країн. Може, це й небагато, але все ж таки – наша головна мета не просто згадати про цю трагічну подію, а все-таки перейти до поступового визнання її геноцидом українського народу. Це важко. Поки приблизно 20 парламентів у світі визнали Голодомор, але ці рішення – різних форм, часто це не зобов’язуючі декларації, а не лише закони чи підзаконні акти. І якщо зараз винести таке жорстке рішення на Генасамблею, то ми отримаємо ці 20 чи менше голосів підтримки. Цей шлях займе час. Ми знаємо, наскільки довго Ізраїль домагався світового визнання Голокосту геноцидом. Щонайменше, здається, 50 років. Тому для нас важливий кожен голос. Навіть ті 8 додаткових країн, які долучилися цього року. Це свідчення, що у світі поступово з’являється розуміння, що саме трапилося в Україні у 1932-1933 роках.
   Наостанок, невеличкий штрих, який також стосується Голодомору. У другому економічному комітеті ГА вже багато років щорічно схвалюється загальна резолюція про продовольчу безпеку. Нам цього року вдалося вперше туди включити короткий параграф про необхідність запобігання загибелі людей від голоду. За цим теж стоїть ідея визнання Голодомору геноцидом. Це маленький, але важливий крок. Ми і надалі плануємо знаходити такі рішення ООН, у яких можна відобразити згадку або щодо сучасної ситуації в Україні й конфлікту з Російською Федерацією, або щодо трагічних подій, таких як Голодомор.

   КРЕМЛЬ ЧЕКАЄ НА ЗГОВІРЛИВОГО НОВОГО ПРЕЗИДЕНТА В УКРАЇНІ. МАРНО?

   - Що стосується миротворців ООН. Україна ще чотири роки тому пропонувала розмістити миротворчу місію на сході. І от у вересні 2017 року, раптом, Путін визнає, що так, можливо, він погоджується, але не на таку, а на якусь іншу місію. Як гадаєте, чи взагалі розглядали росіяни цю ідею серйозно?
   - Це їхня типова поведінка. Відволікти увагу, «перевести стрілки». Я думаю, у той момент російська дипломатія зрозуміла, що питання починає визрівати, починається певний рух. Що не лише Україна порушує питання про необхідність такої операції, а вже й інші країни. Про це почали говорити США, деякі країни Європейського Союзу. Й у Кремлі вирішили зіграти на випередження. Внесли свій проект, який просто ніякий… Якісь неозброєні сили ООН, які будуть захищати спостерігачів ОБСЄ. Звісно, це не було сприйнято серйозно. Тому над російським проектом ніхто серйозно навіть і не працював. Він так сам собі й вмер.
   Тут треба розуміти головне. Для започаткування справжньої миротворчої операції потрібне рішення Радбезу ООН. Але для того, щоб він почав розглядати це питання, воно спочатку має бути хоча б приблизно означено у “нормандському” чи “мінському” форматі.
   Ми чули, що чергове засідання “Нормандії” планувалося на грудень цього року – воно не відбулося. Називалася середина січня – ну, певний час я вже не чую й про січень. Всі чудово розуміють, що, на жаль, маючи там Росію, яка проти всього буде виступати, серйозних рішень там ухвалити не вдасться. Подивіться також на трек Волкер-Сурков, який не збирався вже рік. Здається, рік тому в Об’єднаних Арабських Еміратах востаннє зустрілися – й на цьому контакти закінчилися. Тому виникає питання – а що власне починатиме розглядати Радбез ООН? Там сидить та сама Росія. Якщо вона не хоче чи не здатна домовлятися ні про що у “нормандському” форматі, то зрозуміло, що й у Радбезі не буде жодного результату.
   Тобто можна сказати, що ми у Нью-Йорку чекаємо – все залежить від політичної волі.  Путін вже декілька разів сказав, що не бачить ані сенсу, ані можливості домовлятися із нинішньою українською владою. Що вона, мовляв, “недоговороспособна”. Росіяни не будуть нічого робити до президентських виборів в Україні. У мене є великі сумніви, чи будуть вони щось робити і після, але побачимо…
   - Чому?
   - Тому що вони чекають якогось приходу гіпотетичного проросійського президента, який все поміняє.
   - А ви гадаєте, це неможливо?
   - Ну, я серед усіх претендентів (а зараз їх там вже майже двадцять) не бачу поки жодного проросійського кандидата. Я не можу уявити, що хтось із них готовий здати Україну. Ніхто не піде на поступки Росії, бо сьогодні ця людина вже керуватиме абсолютно іншою Україною. І ця Україна просто йому чи їй не дозволить цього зробити. Може, такі сподівання і є у Кремлі – але у них немає шансів справдитися.

   КОЛИ СУСІД ЗАГРАВСЯ У ХОЛОДНУ ВІЙНУ

   - Я днями дивився – іноді вдаюся до такого мазохізму – повний випуск недільного Соловйова. Щоб зрозуміти рівень риторики. Таке враження, що вони справді вірять, що є, з одного боку, український народ, який начебто хоче дружити з Росією, і є, з іншого, якийсь “режим” чи влада, яка нагнітає русофобію. Як гадаєте, звідки у них такі уявлення?
   - Провівши більше трьох років у Москві, я все це бачив і чув раніше. Навіть при так званих “нормальних” стосунках із Росією. Хоча вони вже не були нормальними з 2012 року, коли почалися торговельні обмеження, тиск на Україну щодо євроінтеграції, ціни на газ і т.ін. Я мав завжди враження, що вони залишилися жити у якомусь 1988-му році. Вони просто не здатні відчувати зміни довкола своєї країни. Це ж не 1970-ті роки, не Холодна війна. Є ж інтернет, країна не закрита, можеш дивитися все, що завгодно. При всій закритості й обмеженості росіян, у порівнянні з західними країнами чи навіть Україною, все таки дефіциту інформації немає.
Є або небажання сприймати інформацію, або, дійсно, якась національна риса, яка мені не зрозуміла: слухати тільки себе, не зважати на той прогрес, який відбувається довкола країни, і не аналізувати – чому так виходить, що Росія сьогодні оточена ворогами. Вони ж так вважають. І керівництво, і російські люди. Що навколо – самі вороги. Там – Китай якийсь незрозумілий, тут – Україна, яка йде у НАТО, там – Польща, Фінляндія. Всі вороги. А може варто подумати – може, ти сам не зовсім нормальний, якщо так вважаєш? Всі ці країни, я впевнений, не вважають Росію своїм ворогом. НАТО Росію ворогом не вважає, а от Росія чомусь вважає, що НАТО – її ворог. Це ненормально. Але історія підтверджує, що так було завжди, на жаль. Ще більше шкода, що саме Україна опинилася поруч. Якщо б ми були як Соломонові Острови – десь далеко, спокійно, і можемо собі думати про Російську Федерацію. Але, на жаль, це не так.
   - Ви багато бачили в ООН й у самій Росії, до того ж, думаю, знаєте багатьох дипломатів, які досі займають високі пости у Росії. Що за трансформація із ними трапилася?
   - Не називаючи прізвищ, скажу, що у мене є кілька якщо не друзів, то добрих старих знайомих, які з МЗС Росії перейшли свого часу – хтось давно, хтось не дуже – у Секретаріат ООН, стали незалежними міжнародними чиновниками. Ну, може якась залежність від Росії залишається, але загалом вони все одно себе відчувають набагато вільнішими. Так от всі ці люди мені кажуть відверто під час зустрічей одну і ту саму річ: “Слава Богу, що я вже там не працюю!”. Це люди у віці, не молоді. Вони дійсно відверто радіють, що їх там вже нема.

   ВПЕРЕД У МИНУЛЕ?

   - Вам це подвоєння реальності не нагадує пізні радянські часи?
   - Можливо, що і так. Але мені здається, що самі росіяни тоді щиро вірили у вихід РСФСР з Радянського союзу. Ну, принаймні, еліта, яка на той час була у Росії. Але щось потім змінилося у їхньому сприйнятті реальності. Важко сказати, що саме. Я думаю, це все-таки якийсь генетичний код. Нам цього, можливо, вже не зрозуміти, бо ми все-таки ці 27 років йшли в інший бік. А вони чи стояли на місці, чи поверталися кудись у минуле. Найбільш прикро, коли нині часто – і у нас часом також, але у Росії дуже часто – все більше згадують, як добре жилося в СРСР. Ковбаса дешева, проїзд безкоштовний, квартири давали, машину раз у 10 років можна було купити. Чомусь ніхто не пригадує всього поганого. Залишилися якихось п’ять хороших спогадів: безкоштовний дитячий садочок, докторська ковбаса по 23 копійки і горілка по рублю з чимось. А про те, що країна була закрита, що нікуди поїхати не можна було, що все було у дефіциті – всі чомусь забули. Так, були пенсії. Зараз вони набагато менші. Але це проблема, можливо, для старшого покоління, а для молодого – вже ні. І говорити нині, що в СРСР жилося краще ніж сьогодні – я думаю, це, щонайменше, перекручування. А може, це й свідомо робиться.
   - Ви зустріли розпад СРСР теж тут, у Нью-Йорку. Тоді, мабуть, ніхто не міг його передбачити. Може щось настільки ж непрогнозоване статися нині з Росією?
   - Я не дуже вірю у розпад Росії. Все-таки, ця країна стає все більш тоталітарною. Я чув цифру: якщо порахувати всіх військових, поліцейських і сили спецпризначення – їх там нині вдвічі більше, ніж у колишньому СРСР. Це з удвічі меншим населенням і набагато меншою територією. Виникає питання – для чого це все? Я думаю, відповідь дуже проста. Цим шляхом йшли всі тоталітарні режими. Поступове нарощування військової міці, потім починається закриття Інтернету, обмеження соцмереж, країна замикається і стає такою собі величезною Північною Кореєю… Саме таким шляхом іде Росія.

   ТРИ СПРАВЖНІ КРОКИ ДО МИРУ, ЯКІ ВИ НЕ ПОБАЧИТЕ НА БІЛБОРДАХ

   - 2019-й – рік виборів. І нині на виборчий порядок денний виносяться, у тому числі, питання зовнішньої політики. Зокрема, серед обіцянок часто лунає швидке здобуття миру. Українські дипломати тут в ООН щодня працюють над його досягненням, тому цікавий ваш погляд. Чи реалістичні такі обіцянки?
   - Не думаю. Нам треба готуватися до… не буду казати скількох років, цього ніхто не знає. Я теж не можу сказати – п’яти, десяти чи більше. Але треба думати не про роки, а про те, що робити, аби прискорити процес. Для цього є прості три речі.
   Перше – зміцнення міжнародної коаліції, яка підтримує Україну. Вона вже фактично існує, але її потрібно підтримувати.
   Друге – продовження і посилення санкцій. Це єдине, що може вплинути на зміни у політиці Росії. Скільки б вони не розповідали, що Росія, мовляв, навіть краще себе почуває під режимом санкцій – це свідчить лише про те, що досі не залучені всі ресурси, яких ще дуже багато. Це й відключення від системи SWIFT, і персональні точкові санкції, замороження рахунків. Ми нині живемо у дуже прозорому в фінансовому сенсі світі. Кожна людина – під мікроскопом і всі чудово знають, скільки у кого лежить грошей в американських банках. Я думаю, що, якби сьогодні у пари сотень людей, які входять у верхівку Росії, заморозити їхні рахунки у США і ЄС, ми почули би абсолютно іншу розмову.
   Одна справа, коли якийсь “РУСАЛ” постраждав, чи Дерипаска загубив 6 мільярдів – це нікого не хвилює. Коли ж давитимуть по конкретних кишенях – це вже буде зовсім інша розмова. У новому пакеті американських санкцій, який нині розглядається, йдеться, зокрема, про заборону рейсів “Аерофлоту” до США. Це вже конкретний крок. Ще можна посилити візовий режим. Бо легко сидіти у Москві й розповідати про провокації України, а на вихідні літати у Париж отоварюватися, чи у Лондон. Коли не зможуть літати – залишаться Таганрог і Воронеж. Там теж є магазини. Спробують там скупитися.
   Перше – коаліція, друге – санкції, і третє, вже суто наше завдання, – це зміцнення нашої обороноздатності. Я думаю, що, попри всю критику, отой воєнний стан, який був запроваджений минулого року, дав результат. Це була тест-проба. Ми побачили, чи може наша держава існувати у такому режимі. Бо це ж не просто закриття банку якогось чи комендантський час – це набагато складніше. Просто ми звикли до комфортного існування, навіть в умовах конфлікту з Росією. Коли у Києві всі ресторани працюють, іномарки їздять такі, що у Нью-Йорку на Манхеттені ніхто не бачив ніколи – і це в умовах війни з РФ. Я дійсно щиро сподіваюся, що наші спеціалісти подивилися і побачили – що треба міняти, що треба впроваджувати. Тому що так теж не може бути – два паралельних життя: одне – на фронті, в Авдіївці, а інше – у Києві, де всі гуляють і святкують Новий Рік.

   ПРО ТОЧКИ НЕПОВЕРНЕННЯ І НЕПРОЩЕННЯ

   - Деякі оглядачі, коментуючи безвізовий режим, а згодом – автокефалію Української церкви, кажуть, що Путін вже втратив Україну. Погоджуєтеся?
   - Я взагалі таку тезу завжди повторював – хоч і не я її вигадав – що за останні 5 років Путін більше зробив для незалежності України, ніж усі попередні українські президенти. Це справді так. Вже пройшло 5 років, і це немало. А буде, на жаль, більше, бо це не закінчиться на шостому чи навіть сьомому році. Якщо взяти покоління, яке народилося після 1991-го року і виросло у незалежній Україні, і додати півмільйона людей, які пройшли через фронт… Це люди, які вже ніколи не змиряться, не простять Росії те, що вона зробила з Україною, тим більше – абсолютно безпідставно.
   Знаєте, якщо б ми провокували Росію на щось, можна було б ще думати – чи насправді все, як ми думаємо, чи ні? А відбулося те, що відбулося. І сьогодні вже молоді люди – а їх більшість – вони думають зовсім по-іншому. І Томос – це лише частина. Між іншим, думаю і Томосу не було би, якби не події останніх років. Так і жили би далі. Ніхто би не задумувався. Так, були церковні проблеми – але й були б собі. У цьому – головний позитив цієї трагедії – якщо у трагедії бувають позитиви! – що ми сьогодні прокидаємося в абсолютно іншій державі.
   - А ви думаєте, точка неповернення пройдена?
   - Я думаю, що вже пройдена.
   - Бо в історії були випадки, коли Україна виривалася з орбіти Кремля, а потім поверталася до неї.
   - “Точка неповернення” – може, не зовсім правильний термін. Чи пройдена точка неповернення в іншому: ставленні українців до Росії? Чи все ж повернуться до того стану, який був? Я думаю, навіть якщо на сто відсотків вірити тим опитуванням, що все таки 50 відсотків українців люблять Росію, а 50 – ні (хоча я думаю, що це не зовсім так) – нам треба не “любити” чи “не любити”, а просто – розуміти, що відбувається.
   - На завершення, поділіться планами на 2019 рік. Чого хотілося б досягти?
   - Сподіваюся побачити хоч якийсь прогрес у питанні розміщення миротворчої місії в Україні. Звісно, потрібен час і на схвалення рішення, потім щонайменше ще півроку чи рік – поки ми побачимо хоч якісь наслідки і вже конкретне розгортання якихось контингентів. Але все одно, якщо почнеться цей процес, – це саме по собі буде позитивом. Тому що у присутності миротворців ООН вже не будуть продовжуватися кожен день обстріли і провокації, перестануть гинути люди. І це вже саме по собі буде серйозним і позитивним результатом.
   По-друге, хотілося би все-таки, щоби люди більше вірили в силу і значення рішень, які ухвалюються в ООН. При всій критиці цієї організації, і з правом вето Росії, і з тим, що ми не можемо ухвалити рішення Радбезу ООН, – все таки вона потрібна. І той факт, що вона існує, і всі сюди приїжджають і хочуть приймати рішення, каже про те, що ця організація може дати свої результати. Так, не швидко це робиться, на жаль, і для цього треба насамперед працювати дипломатам (що ми й робимо), але хотілося би від людей більше терпіння і розуміння, як все непросто.
   Наступного року ми входимо у цілих п`ять нових органів ООН. Економічна і соціальна рада ЕКОСОР, Комітет ООН з конференцій, ЮНІСТРАЛ (Комісія з міжнародного торговельного права), Комісія соціального розвитку, Виконавча рада Фонду народонаселення ООН і Програми розвитку ООН. Всі ці органи – соціально-економічного спрямування, не політичні, але можуть принести нам чимало користі.
   Пріоритетний напрямок, у якому ми будемо рухатися, – це реінтеграція і відбудова Донбасу. Можливо, це питання не завтрашнього дня, але на перспективу також треба думати. Встановити мир на Донбасі або повернути Крим – це одне, і зовсім інша справа – що робити далі. До цього треба готуватися вже сьогодні, і робота у згаданих органах допоможе нам таку роботу провести.

   
З посиланням на укрінформ
Четвер,
03 січня
2019 року
   Сподівання на «покращення зору»: що змінить для України головування Словаччини в ОБСЄ

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Стартував річний термін головування Словаччини в ОБСЄ, відтак головою організації на цей термін буде словацький міністр закордонних справ Мирослав Лайчак. Ще в грудні Лайчак анонсував, що в якості головуючого здійснить свій перший візит на Донбас.
   В Україні покладають сподівання на нового голову ОБСЄ та розраховують на «ефективну співпрацю та більш активну і амбітну роль СММ ОБСЄ і щодо Донбасу, і щодо Криму, а також акваторії Азовського моря та Керченської протоки». Зокрема, про це сказали і привітали Словаччину і Лайчака Порошенко і Клімкін.
   Проте зазвичай кардинальних змін в роботі ОБСЄ після зміни головуючого в організації не відбувається. Оскільки ОБСЄ є колективним органом, тому і рішення ухвалюються там за методикою, яка добре всім відома – методикою Радбезу ООН. А саме – для ухвалення рішення повинна бути кардинальна більшість, перевага в аргументах, а головне – існує право вето.
   Росія в ОБСЄ дуже часто користується правом вето. Більше того, це правоможе використовуватися не лише щодо ухвалення рішень, але й щодо висловлювання офіційної позиції керівниками ОБСЄ, офіційних заяв керівників місій ОБСЄ тощо.
   В Україні часто обурювалися з приводу певних заяв ОБСЄ, які стосувалися подій на Донбасі, дивувалися їхній сліпоті щодо очевидних речей. Але насправді члени місії усе бачать, але розуміють дві речі.
   Перша – Росія є одним із спонсорів ОБСЄ. Відповідно, якщо вона припинить спонсорувати цю організацію, апарату ОБСЄ доведеться суттєво скоротити свої зарплати та власні витрати.
   Друга – Росія, як і будь-яка інша країна (але інші цим ніколи не зловживали), може дуже просто змусити доповідачів та місії утриматися від жорстких заяв.
   Проте останнє не стосується формальних керівників ОБСЄ – таких, як тепер будуть лідери Словаччини. Однак, слід визнати, що вплив керівника ОБСЄ є достатньо невеликим.
   Тому головування Словаччини в ОБСЄ для України буде вигіднішим хіба що тим, що українській владі буде легше контактувати зі словацькими лідерами і доносити українську позицію в ОБСЄ. Адже Словаччина є достатньо невеликою країною, яка в багатьох питаннях тяжіє до України в силу економічних взаємовідносин і певних власних інтересів. Плюс Словаччина має непогані відносини і контакти з Польщею, а Польща в міжнародних організаціях протегує інтереси України. Тому ми можемо легше донести свою позицію до лідерів Словаччини і очікувати, що вони будуть більш ініціативними у просуванні наших позицій, ніж, скажімо, представники більших держав, де ця процедура занадто ускладнена.
   Але, будьмо свідомі, прямого впливу на ухвалення рішень ОБСЄ все-таки це не матиме, тому що ОБСЄ є колективним органом багатьох держав.
   Що стосується внутрішньої позиції самої Словаччини, то, з одного боку, між Порошенком та президентом Словаччини склалисядосить теплі особисті відносини.
   Але, з іншого боку, є велика проблема – наявність у Словаччині проросійських політиків та великі групи населення, які підтримують такі політичні сили. Так, завдяки цьому спікером словацького парламенту вдалося стати достатньо проросійському політику Андрію Данко. І він не є маргіналом у Словаччині. А проросійські партії у Словаччині мають суттєвих вплив. Та треба віддати належне, парламент Словаччини не ухвалює невигідних для України рішень.Але його керівник досить часто робить неприємні для нас заяви.
   Тому, коли відбуватимуться міжпарламентські контакти ОБСЄ (там існує формат парламентських делегацій), Україні слід бути готовою до того, що голос Словаччини лунатиме для нас, м’яко кажучи, неприємно.
   Але голос формальних керівників ОБСЄ – лідерів словацької держави – на сьогоднішній день для нас буде прийнятним. Та ще раз наголошую, це може бути тільки озвучення української позиції на загальних форумах і більш ініціативна політика щодо просування наших вимог і наших ідей. Можливо, навіть не більш ініціативна, а більш оперативна. Тому що зі Словаччиною у нас простіші і менш формальні відносини, тобто Порошенко або Клімкін можуть просто передзвонити до своїх словацьких колег у будь-який момент і попросити про певну ініціативу на ОБСЄ – і не потрібно буде проходити ланцюжок попередніх домовленостей через посольства та міністерства закордонних справ, а все вирішуватиметься прямими телефонними дзвінками.
    Отже, це дещо спростить контакти між українським та словацьким керівництвом, зросте ініціативність, а от наслідки будуть залежати від загальної позиції ОБСЄ та від вето Росії.
   Чи варто сподіватися на те, що спостерігачі ОБСЄ, які моніторять ситуацію на Донбасі, стануть «більш зрячими»? Спостерігачі ОБСЄ – це зовсім інша структура, яка підкоряється апарату ОБСЄ. А апарат ОБСЄ формується на тривалий термін. Коли спостерігачів ОБСЄ привозять на Донбас, вони раптом трохи починають «прозрівати» і починають виголошувати певні хороші для нас заяви. Але це тому, що вони просто відчувають так себе великими героями через те, що побували на війні, десь там, на відстані 500 метрів від лінії розмежування,у бронежилетах. Пригадайте, коли Австрія головувала в ОБСЄ, Себастьян Курц пробував якимсь чином вплинути на формування місії ОБСЄ, склад спостерігачів, на їхню позицію, але все це не дало жодного результату.
   Тому в суто технічному плані – в плані порозуміння між керівниками ОБСЄ та Україною– на період головування Словаччини нам буде трошки легше. Але в плані результативності – не варто сподіватися на кардинальні зміни в роботі ОБСЄ на користь України.

   Тарас Чорновіл, політичний аналітик, експерт із питань міжнародної політики, колишній народний депутат України

   
З посиланням на уніан
Середа,
02 січня
2019 року
   Екс-посол розповів, коли США дадуть Україні ще зброї та введуть більше санкцій проти РФ

   Інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Екс-посол США в Україні, директор "Атлантичної ради" Джон Гербст заявив, що через 2-3 місяці "ми побачимо, що США надають зброю Києву й оголосять про нові санкції проти РФ" у зв'язку з агресією у Керченській протоці.
   Про це він сказав в інтерв'ю "Радіо Свобода".
   "Вже через 2-3 місяці ми побачимо, що США надають зброю Києву й оголосять про нові санкції проти Росії. Думаю, упродовж найближчих восьми-десяти, максимум – дванадцяти тижнів з'явиться ця набагато сильніша відповідь США. І, окрім санкцій, це буде військова допомога Україні. Зараз достатньо аргументів і для надання протикорабельних ракет, і патрульних кораблів, можливо, що й іншого військового обладнання", - підкреслив він.
   На питання, чи йде мова і про летальні озброєння, Гербст відповів: "Немає питань - протикорабельні ракети допомогли б. У США вистачає крилатих ракет "Гарпун", в основі дії яких - технології, розроблені 30 років тому, - і це те, що ми вже зараз можемо надати. А можливо, і набагато сучасніші ракети".
Екс-посол заявив, що підтримка України в Конгресі США зараз дуже сильна. За його прогнозом, "вона залишиться щонайменше такою ж серйозною, а можливо, ще й посилиться".
   Окрім того, на його переконання, "поки що реакція США (на агресію РФ у Керченській протоці - ред.) була слабенька".
   На його думку, найкращою відповіддю із самого початку могли б бути санкції проти найбільшого російського банку або заборона суднам РФ заходити в порти США чи порти ЄС і надання Україні зброї.
   "Україна вже багато зробила, зміцнюючи свою оборону на сході, і повинна тепер подумати над посиленням своєї оборони на півдні. І особливо в районі Азовського моря. Можливо, ще й в районі Одеси", - підкреслив колишній посол США в Україні.

   
З посиланням на укрінформ
©  Україна
     м.Київ
     2015 р. - 2019 р.