ОСОБЛИВА ДУМКА

П´ятниця,
25 травня
2018 року
   Олександр Черненко, народний депутат України - У багатьох штабах технологи вже малюють сітки підкупу "відповідно" до нового закону

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Виборчий кодекс став однією з домінуючих тем цієї весни. Його проект все ще розглядається парламентом. Зараз жорстко зіштовхнулися два підходи: патріархів виборчого законодавства, які кажуть, що кодекс ще не готовий, що його слід пропрацьовувати, дехто взагалі радить змінювати підходи, а члени громадських організацій вимагають якнайшвидшого прийняття, проводять акції з гучним гаслом: «Ні виборам за законом Януковича».
   Ми вирішили обговорити проект Виборчого кодексу з одним із його авторів – народним депутатом, колишнім головою правління Комітету виборців України  Олександром Черненком.

   - Олександре, як по-вашому – готовий кодекс до прийняття чи ні?
   - Може це прозвучить дещо несподівано, бо я є одним із його авторів, але в тому стані, в якому він зараз є – з повною відповідальністю заявляю, що не готовий. І поясню чому. Треба розуміти, що над цим документом працювала в 2008-2009 роках робоча група, куди були зібрані найкращі на той час фахівці й депутати, і громадський склад, міжнародні експерти, і він дійсно був напрацьований, потім його обговорювали в 2010-2012 роках. Це вже третє скликання, куди він кочує, і завжди він відхилявся, тому що не було політичної волі. Потім вже в цьому парламенті депутат Валерій Писаренко вніс свій проект Кодексу й у нас лишилося 15 днів, щоб внести альтернативний.
   Ми за 15 днів доопрацювали його, зокрема додали там же вибори в об'єднані територіальні громади, але більш грунтовних правок у питання, наприклад, реєстру виборців, бар'єру, агітації, голосування внутрішньо переміщених осіб не вносили. І це все зараз ми намагаємося покращити через правки. Правок дуже багато, і хоч там звучать звинувачення про навмисне затягування, я так не вважаю.
   - Вам не здається, що гасло: «Ні виборам за законом Януковича» – чистий популізм. Хіба фактично виборча конституція не вимагає того, щоб бути прийнятою після ґрунтовного розгляду?
   - Я погоджуюсь. Над цим документом працюють і депутати, і громадськість, і мені це подобається. Але політична тріскотня довкола цього питання, чесно кажучи, заважає. Ті, хто сьогодні рвуть на собі сорочки за кодекс чи проти нього, – у більшості своїй його не читали. І в цьому сьогодні є найбільша проблема: йде підміна фаховості гаслами. Чому коли йдеться про кодекс, всі говорять лише про відкриті списки, виборчу систему на парламентських виборах, а забувають про місцеві вибори, про процедури? А за поганої процедури ми за будь-якої виборчої системи нормальні вибори не проведемо.
   Тому моє завдання сьогодні – зробити документ якісним процедурно, а на жаль – ніхто цього чути не хоче. Наприклад, після одного мітингу представники цих громадських організацій прийшли до Парубія, він мене покликав як одного з авторів, і вони кажуть: нам потрібно вже 21 червня внести в зал на розгляд. Я кажу: він не готовий, я особисто за нього голосувати в такому вигляді не буду. У відповідь чую: «Це свідомий саботаж». Я говорю: люди добрі, ми ще навіть не дійшли на робочій групі до частини про президентські вибори. У відповідь чую: давайте з кодекса заберемо частину про президентські вибори. Я кажу: «Друзі, тоді це не буде кодексом, я це навіть чути не можу». І такі дебати дещо заважають, ми дійсно вперше вже в цьому скликанні проголосували в першому читанні й залишається великий шанс його прийняти в цілому, але повторюсь, потрібно прийняти дуже якісний документ.
   - Можна тепер висловити претензії?
   - Давайте.
   - Я читала цей кодекс, ви кажете, що йшли до уніфікації виборчого законодавства, але він збільшив законодавчу виборчу базу – там усього 538 статей. Що будуть робити бідні члени виборчкомів?
   - Членам виборчих комісій не потрібно оці 530 статей читати, їм потрібно читати ті статті, які стосуються повноважень виборчих комісій, які, до речі, у нас багато в чому тут уніфіковані, тому що раніше на президентських виборах був один принцип роботи, на місцевих – інший, на парламентських – третій. І, наприклад, члени комісії, які працювали, мали досвід роботи на одних виборах, вони приходили з цим досвідом на інші вибори, не читаючи закон, по своїй пам'яті робили і щось робили неправильно.
   Сьогодні ця уніфікація дозволяє запровадити практично одні й ті самі процедури, за винятком специфічних питань. Тож комісіям потрібно прочитати ту частину Кодексу, де йдеться про їхні повноваження і ту частину Кодексу, де йдеться саме про ті вибори, які вони проводять, президентські – значить президентські, місцеві – значить місцеві. Тому документ справді важкий, він великий, дуже грунтовний, але треба розуміти, що ми під одною палітуркою зібрали п'ять діючих законів – це закони про президентські, парламентські, місцеві вибори, закон про Центральну виборчу комісію і закон про єдиний державний реєстр виборців.
   Сьогодні це п'ять законів, кодекс – це один закон і він дозволяє приблизно однаково підходити і працювати на різних типах виборів, він більш стабілізує і виборчі комісії, і виборче законодавство взагалі.
   - Один із найбільш поширених моментів критики містить світоглядний момент: виборчий кодекс не дає права на самовисування. А мовляв, без незалежних кандидатів ми перекреслюємо саму свободу виборів. Вам не здається, що тези про диктат партій, обов’язкову вмонтованість кандидатів у політичні партії має логіку?
   - Нам треба розуміти, яку ми робимо систему. Бо у нас перетинаються дві дискусії: одні кажуть, нам слід робити виключно партійне висування, бо немає повноцінних партій, тож слід їх структурувати, інші кажуть – давайте залишимо самовисування, тому що партії у нас погані.
   Але, якщо ми не будемо вводити елемент такої пропорційної системи, у нас ніколи нормальні партії не з'являться. Тут виходить замкнене коло. Тому нам треба визначитися: або ми говоримо про пропорційну партійну систему – на даному етапі я говорю про парламентські вибори (на місцевих там інша історія), щоб структурувати політичний парламент та сприяти формуванню партійного життя, або – ні.
   Нічого поганого у самовисуванцях немає, так само як і в мажоритарці нічого погано нема, але у нас сьогодні, на жаль, самовисуванці стають донорами для певних політичних сил, щоб або увійти в коаліцію, або вийти з неї, виходячи не з ідеологічних, а з якихось меркантильних міркувань.
   Тому якщо ми будуємо повноцінну партійну систему, то погоджуємося на відсутність незалежних кандидатів. Погоджуємося і будемо свідомі того, що це питання політичного консенсусу.
   Ми робимо чисту пропорційку, тому що мажоритарка не сприяє структуризації парламенту. Насправді, я не люблю говорити штампами, немає нічого страшного в мажоритарці, хоча сьогодні є в Україні негативний досвід її застосування в більшості випадків. Але, якщо хтось думає, що ми введемо відкриті списки – і буде чарівна паличка, у нас зникне корупція, гречка, адмінресурс – то не зникне.
   І, на жаль, у цих дискусіях, дуже поверхневих, відкриті списки подаються як панацея, як чарівна пігулка, яка зніме всі проблеми виборів. Ні, пропорційна система не ідеальна, але сьогодні –більш потрібна Україні модель. Це далеко не та модель, яка виправдає завищені очікування. Жодна виборча система не відрегулює присутність чи відсутність підкупу. Поки виборці готові продати свій голос, за будь-якої виборчої системи, – підкуп буде. Відкриті списки передбачають персоналізоване голосування, з одного боку, за партії, з іншого – за конкретного кандидата, а скрізь, де є персоналізоване голосування, там є спокуса підкупу.
   - Коли буде висуватися по десять людей від однієї партії в одному виборчому регіоні, це ж буде фактично та сама мажоритарка?
   - Це буде не та сама мажоритарка, але ті всі проблеми, які на мажоритарці, вони можуть бути. Більше того, оцим мажоритарникам, які сьогодні дуже жорстко виступають проти Виборчого кодексу, треба пояснити, що для них він не такий страшний, для них головне бути висунутим від «прохідної партії». Вони втрачають можливість самовисування, але якщо вони висуваються від прохідної партії, перемогти їм у регіональному списку дуже просто.
   - Це ж нездорова система прихованої мажоритарки, погодьтеся?
   - У половині країн Європи вона працює. Але якщо у нас сьогодні представники однієї партії, вийшовши в регіональний список, почнуть одне одного «метелити», це, звичайно, дискредитуватиме систему.
   Або інша крайність – регіональний список формується партією в такий спосіб: є кілька сильних кандидатів, а інші – для масовки реєструється абихто – і це виходять ті самі закриті списки. Виглядає список так, як сформував голова регіонального осередку.
   Відкриті списки, які мають в ідеалі вбити продаж місць у списках – можуть зробити це при нормальному застосуванні. Коли буде добра воля політичних лідерів: о'кей, ви йдіть всі на округ, конкуруйте між собою чесно, на всіх є один виборчий фонд – і ви працюйте. При неправильному підході на самому етапі формування регіонального списку вони не працюватимуть.
   Сьогодні, коли ми закон прийняли в першому читанні, я знаю, що в багатьох штабах технологи сіли і почали малювати сітки підкупу відповідно до цього закону. Тому не у виборчій системі справа, і на цьому я намагаюся наголосити.
   - Власну аморальність не можна врятувати досконалою виборчою системою, так? А законопроект Авакова про відповідальність за підкуп працюватиме?
   - Так, буде чи не буде прийнятий Кодекс, але цей законопроект про покарання за виборчі злочини потрібно приймати, тому що, знову ж, він не знімає ці проблеми, але певною мірою…
   - Буде ще один батіг?
   - Так, буде ще один батіг. Сьогодні й так наша відповідальність за виборчі злочини – одна з найбільших узагалі в Європі, інша справа – що не працює, тому що окрім закону потрібна якісна робота правоохоронних органів і відповідні рішення суддів.
   Але закон не буде зайвим, він дуже добре деталізує, що таке, наприклад, той же підкуп, дає більше повноважень органам внутрішніх справ у розслідуванні виборчих злочинів,  підвищує відповідальність, хоча вона і так сьогодні висока. Але превентивно, як певне там залякування у хорошому розумінні, цей законопроект повинен бути.
   - Скажіть, а що це вам дорікають, що Виборчий кодекс пропонує прямий перерозподіл не менше 20% мандатів на загальнонаціональному рівні?
   - Тобто, мається на увазі, через компенсаційні мандати?
   - Так.
   - Це залежить від ситуації, це залежить від партії, від їх рейтингу. Дійсно, законопроект передбачає систему компенсаційних мандатів, які дозволяють тим кандидатам, які не показали результат в регіональному списку, зайти в парламент через загальнонаціональний список. Фактично, ті самі закриті списки. Тобто, ідея цих компенсаційних мандатів така, що є певні лідери, певні публічні особи, які, якщо ми їх прив'язуємо до одного регіонального списку, і вони будуть тільки в цьому регіоні вести кампанію, партія їх для себе втрачає. Тобто, ця людина потрібна для того, щоб їздити по всій Україні, агітувати і піднімати рейтинг партії. І, відповідно, якщо вона не буде активно у цей час працювати в своєму регіоні, де вона є в регіональному списку, вона там може, умовно кажучи, не набрати преференції й не пройти. Для цього придуманий механізм компенсаційних мандатів, які дозволяють таким людям, навіть не вигравши в регіональному списку, потрапити в парламент.
   - Цілих 20 відсотків для компенсаційних мандатів, не забагато?
   - 20% – це максимальна кількість, яку можна отримати. Ми робили моделювання, десь 20% мандатів, десь менше, це залежить від результату партії. Але я не виключаю, що ці компенсаційні мандати можуть використати певні одіозні особи, назвемо їх олігархами, спонсорами, які не будуть вести повноцінної кампанії в регіональному списку, тому що вони її не виграють. Але вони будуть в зручному, затишному місці в загальнонаціональному списку і шляхом компенсаційних мандатів вони можуть зайти в Раду. Так, я це бачу, я свідомий цього і, знову ж, я повторюся, що не буде ця виборча система аж такою панацеєю, як про неї кажуть, але в будь-якому разі я говорю про те, що це є певний крок уперед.
   - Запитання про виборчий фонд:  як розділити гроші партії між кандидатами, якщо їх там десять?
   - Питання дискусійне, є два підходи: або кожен із кандидатів від партії має свій виборчий фонд і згідно з цим фондом агітує, але тоді кандидати від однієї партії потрапляють у нерівні умови, бо багатший завжди має преференції. Тому сьогодні зафіксовано другий підхід: є на кожен регіональний список загальний виборчий фонд, який іде на агітацію партії й кожен із представників цієї партії має рівну кількість коштів із виборчого фонду. Але ми теж розуміємо, що є офіційний виборчий фонд, є неофіційний фонд, і, безперечно, кандидати, які мають певні кошти, вони мають переваги. І коли кажуть, що в нас відкриті списки заведуть у парламент нових, непідкупних, чесних, а не грошових мішків, то кажу – це ілюзія.
   Наприклад, теоретично беремо Київську область, звідки я родом, – висуваюсь я і кілька наших потужних мажоритарників. І ми в межах області маємо провести повноцінну виборчу кампанію. То як мені довести, що я кращий, ніж ці ж мої однопартійці? А в моїх однопартійців, в одного – сільськогосподарське підприємство, в іншого – завод, а мені, вибачте, щоб провести агітацію в межах області, якусь суму на бензин потрібно, щоби ту область хоч об'їхати, якісь листівки випустити. А в цих мажоритарників вже є прикормлений електорат, в лапках «прикормлений», такий термін – і я, умовно, ідейний кандидат. Й ідейний кандидат навіть за відкритих списків дуже нормально пролітає, тому що мені важко з ними конкурувати.
   - Мені здається, будь-яка молода людина пролітає, якщо вона не є фаворитом партійного лідера, який поставить його у правильне місце в списку.
   - У межах Києва (а Київ – це окремий виборчий регіон) ще може виграти, тому що, по-перше, Київ компактний, є проникнення інтернету і ми бачимо, що у Києві мажоритарку вигравали – Ємець, Чумак, Білецький – люди, в принципі, без коштів. Чумак у 2012 році протистояв Довгому, Білецький протистояв Столару. Але це Київ.
   - Але ж, фактично, Виборчий кодекс консервує цю ситуацію. Людина, не пов’язана з певною партією, не має коштів, не має можливостей.
   - Для отаких молодих, нових і цікавих політиків найбільше, звичайно, прийнятна, як це дивно не звучить, схема закритих списків, але – лише за умови наявності політичної волі партійних лідерів бачити їх депутатами. Тому що більшість, умовно кажучи, прогресивних, якісно нових депутатів у діючому парламенті, саме пройшли по закритих партійних списках різних партій, але тому, що після Майдану був такий тренд, якщо хочете, мода, залучати в списки таких людей.
   - Просто поталанило.
   - Їм, з одного боку, поталанило, з іншого боку – був створений певний тренд, тому що ці люди давали партії рейтинг. Стало популярно таких людей включати в списки, і я, зокрема, себе до таких людей відношу. Але, чи буде таке на наступних виборах, є питання. Але, знову ж таки, відкриті списки – це не означає соціальний ліфт, далеко до нього, тому тут потрібно шукати певні життєві моделі, щоб таким людям потрапити до парламенту.
   Зміна виборчої системи без зміни загальної політичної культури, без змін у питанні запобігання корупції, не дасть потрібної якості політики. Але вона запрацює, коли одіозним персонажам іти в парламент стане просто не вигідно. Якщо буде обмежена недоторканність, якщо за певні махінації з бюджетом можна буде сісти, то багато тих, хто сьогодні йде в депутати за гроші, просто не підуть. Коли це стане не вигідно, то й мажоритарка в нас нормально запрацює. Тому зміна виборчої системи без більш інституційних змін сама по собі нічого не дасть.
   Ті, хто сьогодні виступають за відкриті списки, зокрема, «Опозиційний блок», «Батьківщина» та інші, вони, насправді, хочуть закриті списки. Вони хочуть пропорційну систему, щоб подвоїти свою присутність у парламенті, в них сьогодні високий рейтинг, відповідно, вони хочуть отримати більше мандатів. Вони обома руками за закриті списки, але це сьогодні не модно, тому вони повторюють: ми за відкриті списки.
   - Як, за вашими спостереженнями, ситуація в партіях міняється, є в них запит не просто на якихось багатеньких, а на харизматичних. Шукають такі?
   - Партії є різні. Безперечно, формування сталої партійної системи, як і формування у ній соціальних ліфтів – це такий довгий і болісний процес. І якщо якісь молоді, цікаві люди в регіонах хочуть стати депутатами, то їм потрібно пройти певний шлях. Їм треба пройти в місцеві ради, їм треба реалізуватися в політиці, в праві, в журналістиці, в бізнесі, чогось досягти, бо якщо ти лише молодий, красивий і чесний – цього не достатньо.
   - А мине ця мода, коли розкручують молодого лідера-пустишку через телебачення?
   - Бачте, тут важко сказати. Дійсно, за умов вільної рівної конкуренції, і за умов відсутності популізму, можливо мине. На жаль, сьогодні, якщо вийти з віртуального світу Фейсбуку, ми бачимо, що маятник хитнувся в бік махрового популізму, не тільки в Україні – це зараз світовий тренд. В Україні воно зумовлено ще й поганою економічною ситуацією, люди втомлені, зневірені, емоційно розбалансовані – і це завжди хороший поживний грунт для популістів, для тих, хто пропонує прості рецепти й прості відповіді на складні питання. Тому, я думаю, що на наступних виборах нам не стільки треба боятися гречки і корупції (на жаль, вона буде і не зникне), скільки боятися, в принципі, отакого оголтєлого популізму. Тут уже виборчий закон нічого не зробить.
   - Кажуть, що Виборчий кодекс катастрофічно ускладнює фінальну стадію голосування?
   - Так, спочатку це ускладнить роботу виборчих комісій на місцях. Тобто там немає нічого складного, якщо йдеться просто про підрахунок – просто буде нове, незвичне і дещо більш розтягнуте в часі, це правда. І перші вибори за новою виборчою системою будуть складні для комісій. Але якщо боятися таких труднощів і нічого не міняти, то це теж не вихід. Тому, слухайте, якщо в наших близьких сусідів – поляків, прибалтів – всі з цим справляються, давайте себе теж так не принижувати. Задача комісій на дільницях – просто правильно розкласти на стовпчики і, умовно кажучи, правильно порахувати в тих стовпчиках. Потім всі цифри вводяться в комп'ютерну систему, і вже там преференції, компенсаційні мандати, виборчі квоти – це математична формула.
   Для комісії головне правильно порахувати і цифри записати в протокол. А вже ті дані, які є в протоколі, вводяться в математичну формулу. Математика – це точна наука. І вже тоді ця формула сама показує – яка виборча квота, хто отримав регіональний мандат, хто отримав мандат за загальнонаціональним списком, все це дуже просто. Раніше чи пізніше ця система прийде, просто давайте до неї готуватися.
Четвер,
24 травня
2018 року
   Геращенко обурена фейком про "платну зустріч" Трампа з Порошенком

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Перший заступник Голови ВР Ірина Геращенко розкритикувала стандарти роботи київського офісу телерадіокомпанії BBC і назвала фейком її інформацію про зустріч президентів США та України Дональда Трампа й Петра Порошенка за гроші.
   Про це вона написала у Facebook.
   "Про "стандарти ВВС". Днями на одному дипломатичному прийомі до мене підійшла панянка, сказала що вона представляє київський офіс ВВС й запитала: "Так а ви ще займаєтеся обмінами полонених?". Здивувалася такій "обізнаності" цієї пані (вона, до речі, сказала, що обіймає керівні посади в київському офісі), й підтвердила, що я, як представник в гуманітарній групі, багато часу присвячую питанням звільнення заручників. Вона задала наступне запитання: "Так а коли там наступний обмін?". "Ми вас поінформуємо, коли будуть новини", - відповіла я, але "рівень" запитань мене відверто здивував", - зазначила Геращенко.
   Геращенко також додала, що вчорашній фейк про першу зустріч президентів України і США її "просто обурив".
   "У червні 2017 року відбулася продуктивна і повноцінна зустріч, під час якої сторони обговорили низку запитань, в тому числі питання економіки, двосторонніх відносин, Донбасу, безпеки, заручників (хоч ця тема більш докладніше обговорювалася на зустрічі з віце-президентом Пенсом). І перша телефонна розмова президентів, яка відбулася відразу після інавгурації Трампа, і перша зустріч минулого червня, і наступні зустрічі організовувалися виключно через дипломатичні шляхи і контакти, завдяки великій роботі нашого посольства в США, професійності Валерія Чалого, нашого ключового лобіста в США, наполегливості нашого міністра закордонних справ Павла Клімкіна і зовнішньополітичного радника президента Костянтина Єлісєєва", - зазначила вона.
   За словами Геращенко, візит президента Порошенка до Вашингтона минулого червня був дуже вдалим, і один з результатів візиту - це Javelin, які вже в Україні. Тоді й про них говорили у Білому домі, і в Пентагоні. "Можливо, досить запускати брудні фейки й принижувати двосторонні відносини України і США, й діалог на найвищому рівні? Й дуже хочеться справжніх стандартів в медіа", - зазначила вона.
   В Адміністрації Президента України назвали фейком інформацію ВВС про нібито організацію за гроші зустрічі президентів України і США у червні 2017 року та вимагають її спростування.
   Раніше деякі ЗМІ опублікували інформацію з посиланням на розслідування BBC, підготовлене журналістами в Україні та в США, про те, що особистий адвокат Дональда Трампа Майкл Коен нібито отримав таємний платіж у розмірі 400 тисяч або 600 тисяч доларів за організацію першої зустрічі між Петром Порошенком та Дональдом Трампом у червні минулого року.
Середа,
23 травня
2018 року
   Густав Водічка, письменник - В Україні не існує дна компромату

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Розмови з цікавими людьми завжди наштовхують на цікаві думки, і ти думаєш, справді, в минулі часи еротичної літературою вважався Мопассан, а для того, щоб милуватися оголеною натурою – потрібно було цікавитися живописом Рубенса. Які часи, такі й звичаї.
   Про те, чи повинна сучасна українська література прагнути бути елітарною і тягнути за собою суспільство вгору, або їй дозволено бути явищем маскульту, ми поговорили з письменником-істориком Густавом Водічкою, який вже багато років не тільки пише свої яскраві твори, але й успішно навчає цього інших на авторських курсах письменницької майстерності.
   - Густаве, ви як успішний письменник і гуру письменницької майстерності вважаєте, що сучасна українська література повинна бути елітною, чи потрібно завойовувати читача доступністю і насичувати літературний ринок книгами для народу?
   - Що значить «для народу»? «Вій» Гоголя або «Золоте теля» Ільфа і Петрова – це література для народу чи для аристократів? Я розумію, що «народна» література була в 19-му столітті для селян, яких вчили читати і писати, їм давали тоненькі книжечки з якимись простими оповідками, більш схожі на книги для дітей.
   Але тоді була колосальна інтелектуальна різниця між правлячим дворянським класом і селянським.
   - Тобто ви вважаєте, що інтелектуальна література все-таки повинна переважати над літературою для мас.
   - Література завжди повинна бути елітарною. А еліта як справжній замовник культури повинна підтягувати за собою все суспільство.
   Адже еліта насправді – це ті, хто замовляє культуру, вони її створюють і підтримують. Наприклад, у Стародавньому Єгипті фараон – це той, хто замовляє культуру, він замовляє ритуали, золото, предмети – щось смислоутворююче, на чому зростає все населення.
   Ті самі жерці або лицарі в замках, вони – не лише правлячий клас, вони ще й еліта, вони замовники культури: прапорів, музики, розваг, літератури.
А якщо ми говоримо – а давайте напишемо щось простеньке для народу, то це означає, що ми допускаємо, що ми дали таку освіту, що для нього треба писати, як для дебіла.
   Адже навіть «Колобок» і «Піноккіо» – це елітарна література для дітей, це філософські трактати, майже священні тексти, якщо в них уважно вдивитися.
   Тому література завжди повинна прагнути бути елітарною і тягнути за собою суспільство, підтягувати його, а не опускатися вниз.
   Зараз, на жаль, сумна тенденція. Вона походить від того, що є комерційний інтерес забезпечити якийсь стан спрощеного розуму спрощеною літературою – наприклад, жіночим романом, який пишеться за тиждень.
   - Що відбувається на літературному ринку нашої країни, наші правлячі еліти замовляють дуже просту літературу?
   - У нас елітою є все населення країни, це специфіка України. У Британії правлячий клас – еліта, це видно. І там всі прагнуть брати приклад з правлячого класу, який є елітарним.
   - Чи можемо ми до цього теж прийти з часом?
   - Можна. Але тоді треба вводити монархію. А у нас же зараз погано розуміють, що таке навіть республіка.
   Чим відрізняється еліта від правлячого класу: ось лісник, який доглядає за лісом, здійснює вирубки і годує тварин, він – замовник культури і еліта лісу. Коли туди приходить браконьєр, вбиває лісника, починає відстріл усього тваринного світу та випилює ліс – це правлячий клас. У нас зараз відбувається саме так.
   - Отже, ви песимістично оцінюєте те, що відбулося у 2014 році після Майдану, коли був зміщений попередній правлячий клас?
   - Він не був зміщений. Цим людям просто пощастило, тому що війна відвернула пасіонарні сили, які пішли на фронт відразу ж, замість того, щоб колоти багнетами прямо в ліжках всіх, хто їх вже дістав.
   Цього не сталося. Вони бігали, ховалися, але поки йде війна, піднеслися духом і швидко відновили становище.
   Але якщо чесно, репресії безглузді – заміщати все одно ніким. Маси хочуть їх прибрати лише з однією метою – сісти на їхнє місце, щоб цим місцем скористатися.
   - Це загальнолюдська властивість чи наше ментальне?
   - Це нормальне явище для козацького суспільства. Проста річ: влада не священна, за ваші гроші будь-який каприз.
   - Так все ж таки держава або правлячий клас повинні замовляти літературу і впливати на неї? Наша радянська спадщина надала негативного відтінку поняттю «держзамовлення».
   - У нас же – абсолютна свобода. А абсолютна свобода не може мати замовлення. Що хочу, те і пишу. І тому любити Україну – це моя свобода, ненавидіти Україну – це теж моя свобода. Ніхто не сміє мені розповідати, як треба любити мою батьківщину. Тому що усі «сильні любителі української батьківщини» в певний момент опиняються за кордоном прямо у своїх вишиванках. І розповідають звідти – як треба любити Україну.
   - Така ситуація буде завжди?
   - Ми так живемо вже давно. Завжди був гетьман Правобережний, Лівобережний. Хтось підтримує Заславських, хтось Вишневецьких. Хіба зараз не так? Приватні армії, групи підтримки – нічого не змінилося.
   - Але ж це обурює народ, і він бунтує.
   - Хто такий народ? Ніякого народу не існує.
   - Ми з вами – народ.
   - Ми з вами не народ, ми еліта цієї країни, тому що я письменник, а ви – журналіст.
   Є правлячий клас, є силові структури, є зацікавлені класи, зацікавлені співтовариства. Пенсіонери – це теж співтовариство покинутих, залишених і скривджених людей, у яких свій інтерес. Так хто такий середній народ? Жінка, яка закінчила 2 виші ще у радянські часи, доктор наук, яка торгує ліфчиками на базарі, – вона народ?
   - Так хто ми?
   - Ми – це єдина у світі козацька нація. Ми всі – побратими. Ми всі – еліта. Але у цієї еліти є правлячий клас, який її не гідний. Ну, так виходить, що у нас, що не гетьман, той не прав. А хто такий нинішній президент? Ми його поважаємо? Ні. А президента, який був до цього? Ненавиділи. А того, який до того був? Зневажали і так до нескінченності.
   - Але якщо так було завжди і буде завжди, як ви говорите, так чому ж ми тоді постійно всі обурюємося?
   - Українська свобода завжди у боротьбі і невдоволенні. У нас навіть були «живі газети», які цей загальний стогін розносили, це – кобзарі. Вони йшли і співали пісні: «Як тяжко жити в Україні, скрізь неправда панує...»
   - Виходить, замкнуте коло?
   - Нам треба повертатися туди, звідки ми прийшли - в наше 17-го століття.
   Як історик я вивчав юридичні документи судових процесів, які проходили на Запорізькій Січі. Питання: кому старшина писала в степу складні бюрократичні звіти, адже царя у них не було? Пояснюю. Вони звітували перед рядовими козаками, народом, про який ви говорите. Тому що завтра чиновника будуть міняти – і на кожне рішення треба мати документ, який доведе його невинність. Чиновник боявся розправи. В ті часи відразу кидали на шаблі. А обирали лише на рік.
   А нинішні не бояться нічого, вони бояться тільки інших чиновників, які можуть сісти на їхнє місце.
   - Повернімося до літератури, як ви оцінюєте розвиток нашого книжкового ринку?
   - Я вважаю, що українська літературна думка знаходиться на досить високому рівні на фоні сучасної загальноєвропейської.
   Проблема лише у гарних перекладах і піарі.
   Нещодавно зайшов у найближчий великий книжковий магазин. І здивувався незліченній кількості фентезі та фантастики – просто величезні стелажі. Очевидно, це користується найбільшим попитом.
   - Це зараз модний напрям у літературі.
   - Я не вважаю це літературою. Це такий спосіб писати безвідповідально. Не потрібні історичні або науково-технічні знання, знати взагалі нічого не потрібно. Є езотерика, чаклунство і магія – дракон може курити «Мальборо», все може відбуватися в іншому вимірі або у психіатричній лікарні і все це можуть бути інопланетяни.
   - Я була свідком цікавої дискусії в рамках проекту «Кнігарні Є» - «Діалоги Про» між Оксаною Забужко і Маркіяном Камишом.
   Молодий письменник висловив думку, що «доросле» покоління українських сучасних письменників надто песимістичне, на що Забужко відповіла, що вони у такий спосіб проговорюють біль, який за радянських часів доводилося замовчувати. Натомість каже, ваше «юне» покоління, навпаки, дуже боїться бути серйозним, і більшість 20-30-літніх письменників намагаються писати дуже просто, легко та «прикольнєнько». Ви згодні, що в молодій сучасній літературі спостерігається така тенденція?
   - Забужко права, я б додав до її слів, що насправді вся світова серйозна література – сумна.
   Тільки анекдоти – веселі. І позиція ось цих молодих, про яких ви говорите, швидше за все, наслідки модних тренінгів «Як стати щасливим», «Геть негатив», «Редагувати ваші внутрішні розмови» тощо. А трагізм світу не розсмоктується. Адже нам всім розлучатися – само собою сумно, ми усі смертельно хворі старістю і точно помремо. А в цьому контексті нам кажуть – так ви порадійте якомога більше.
   - Після початку російської агресії ми поступово намагаємося віддалитися від неї, але при цьому все одно Росія активно присутня в нашому інформаційному полі. І інтернет з багатьма ЗМІ нас постійно втягують у це. Цим процесом управляють ззовні? І з якою метою?
   - Ми самі ліземо і самі хочемо знати. Ми цікавимося не тим, чи добре росіянам, ми цікавимося – наскільки їм погано. Нам обов'язково хочеться підняти собі вранці настрій: знайти якесь джерело в Криму або в Росії і дізнатися, що їм погано. Тоді нам добре.
   Нам потрібно знати, що противнику погано. А як про це дізнатися? Наша пропаганда нам буде це розповідати? Пропаганда у вільному суспільстві – це насильство. Ми самі вибираємо, чого ми хочемо. Це український характер і позиція: мені видніше, як мені ставитися до цієї інформації, я її сам буду шукати і оцінювати. Наприклад, деякі спеціально не видаляють «ватників» зі стрічки фейсбука, щоб спостерігати, куди рухається «ватяна» думка.
   - Тобто це нормально?
   - Якщо ми хочемо бути найбільш вільним суспільством у світі, а ми ним хочемо бути і, до речі, майже є – то тільки так.
   - До чергових виборів залишилося вже не так і багато часу, чи є якісь заборонені прийоми в ораторській майстерності під час передвиборчих кампаній?
   - Усе залежить від того, яке завдання ви ставите. Якщо перед вами стоїть завдання, щоб про вас завтра всі дізналися, тоді беріть графин, бийте супротивника по голові і супроводжуйте це своєю промовою, наприклад.
   - Але ж це буде вчинок негативний, компрометуючий?
   - В Україні не існує дна компромату. Що має статися з людиною, щоб вона була скомпрометована?
   - Припустимо, вона порушила закон...
   - А якщо завтра правлячий клас України почне відкрито займатися людожерством. Це буде компромат? Ні. У них же у всіх буде довідка з Печерського суду, що вони цим займаються законно.
   - Як у плані ораторської майстерності публічної промови має поводити себе політик, щоб виграти вибори?
   - Тоді включаються вже інші закони. Головне, щоб людина не перевищувала своєї пафосної стелі. Тобто існують фрази, які вона просто не має права сказати.
   Є певні образи людей. Тому дуже важливо, щоб люди відповідали тому, що вони говорять, тільки тоді це працює. Головне, не говорити того, що тобі не властиво відповідно до образу.
   - Хто з українських політиків свою пафосну стелю перевищував?
   - Наприклад, Юлія Тимошенко перевищила свою пафосну стелю на президентських виборах проти Януковича. Це дуже вплинуло на результат.
   А Януковичу стелю треба було знизити, що він успішно і зробив. І таких прикладів багато.
   - Чи справді якісно впливає на електорат вміння людини правильно говорити?
   - Впливає і дуже сильно. Якби це не впливало, то тоді б у мене клієнтів не було, а так – немає відбою. Дуже великий запит зараз навіть не на оволодіння ораторством, а є така річ, як: «говорити вмію, тільки мені ніхто не вірить». Це вже трошки інша тема.
   - І після вашої методики їм вірять?
   - Так, можна і це подолати. Нюансів багато, це все індивідуально. Гарним оратором може стати будь-хто – залежно від того, які він ставить перед собою завдання, які масштаби аудиторії і який його особистий образ. Хоча особистий образ можна змінити.
   - Тобто крім мови, ви пропонуєте ще і зміну образу?
   - А так буває, що це просто необхідно. Для того, щоб людина сказала «будемо мочити в сортирах», вона має бути схожиою на людину, яка здатна це зробити.
   Тому, відповідно, і такий імідж має бути. Буває, дивишся – схожий на злочинця, який втік у тайзі і їв по дорозі людей, а надіваєш на нього гарні окуляри, військову форму і пілотку – вже американський бойовий генерал. Це ж все технологія.
   З будь-якої сірої миші фахівці-візажисти можуть зробити зірку, красуню, від якої не можна очей відвести. Те саме і тут. Адже що таке публічна промова? Це шоу. Ти хочеш вкрасти серце людини, а людина хоче, щоб у неї вкрали серце. Це взаємний інтерес.
   - Чи є ті, хто не піддається навчанню?
   - Таких немає. Піддаються всі. Важливо, щоб людина ставила перед собою конкретні завдання: щоб тебе боялися, любили або ненавиділи.
   - Ну, напевно, всі хочуть, щоб їх любили.
   - А якщо хочуть, щоб їх любили, то тим більше піддаються! Хоча деякі кажуть навпаки – «ну і що, нехай ненавидять, головне – щоб всі про мене знали». І таких теж чимало.
   - Серед тих, хто до вас звертається, більше чоловіків чи жінок?
   - Я б сказав, що на ораторському курсі це, напевно, 50 на 50. Жінки приходять з бізнес-сфери, чоловіки – з політичної.
   А ось на літературному курсі більшість – жінки. Тому що сучасна жінка прагне керувати смислами. В Україні це абсолютно очевидно.
   - Вашим письменницьким курсам вже майже 15 років, через вас за цей час пройшло багато людей? Є серед них письменники, які відбулися?
   А що означає – «письменник, що відбувся»? Той, який опублікував книгу в паперовому варіанті?
   - Так, я це мала на увазі.
   - Таких досить багато, напевно, сотні. Якщо у людини був намір написати книгу, а вона з якихось причин не наважувалася, то після літературного курсу – все стає на свої місця.
   Якщо говорити про письменників, то блогери теж ними є. Людина, яка кожного дня просто шикарно пише пост у фейсбуці – це письменник? Письменник. Те, що його тексти ще не перейшли в паперову форму, ще не означає, що він не досяг успіхів як письменник.
   Їх читають, у них багато передплатників. Також це стосується людей, які пишуть для радіо, пишуть сценарії або працюють в піарі. Я ж учив їх цілими колективами. Тобто, насправді я вже залишив досить пристойний слід і мені не соромно за цих людей.
   - Ось у вас особисто – скільки є опублікованих і ще не опублікованих книжок?
   - Скажімо так, написано багато. З опублікованого – «Батьківщина Замріяних ангелів» і «Записки спадкоємця». Ось дві. Але є безліч робіт, які були рознесені по різних виданнях, хочу зробити третю книгу – загальну збірнку. Я філософ. Пишу іронічну філософію з будь-якого приводу.
   Також в роботі є кіноповість, яку потім можна буде перетворити на добре, що називається – справжнє українське кіно, ось прямо українська «кітчуха», на кшталт «Трьох Мушкетерів».
   І цього достатньо насправді. Сьогодні можна писати багато томів книг і вважати себе успішним. От тільки чи будуть купувати вашу книгу в подарунок? Я вважаю, що успіх дійсно хорошого автора – коли твою книжку дарують близьким людям на Різдво.
   - Ви вже довго працюєте з політиками, чи не розглядаєте для себе можливість піти в політику?
   - Не можу сказати, що обділений пропозиціями у цьому плані, але, в принципі, у мене якось не складалося: то я не хотів, то мене не хотіли (сміється).
   - Але таку можливість ви все ж таки не відкидаєте?
   - Ні, це ж Україна, тут сьогодні ти історик-письменник, а завтра ти вже президент, як було свого часу з нашим Грушевським.
Понеділок,
21 травня
2018 року
   В ЕС торопят Украину с принятием закона об Антикоррупционном суде

   Со ссылкой на сегодня информационно-правовой журнал "СПЕЦИАЛЬНЫЙ КОММЕНТАРИЙ" сообщает:



   Антикоррупционный суд должен начать работать в Украине как можно скорее, заявил в понедельник, 21 мая, глава Представительства Европейского Союза в Украине Хюг Мингарелли.
   "Крайне важно для Украины, чтобы этот новый Антикоррупционный суд начал работать как можно скорее", – подчеркнул посол.
   Дипломат также отметил, что Антикоррупционный суд станет дополнительным элементом к уже существующим органам, которые необходимы для борьбы с коррупцией и утверждении верховенства права.
   "Мы в течение многих недель проводили глубокие дискуссии со всеми украинскими компетентными органами, чтобы наилучшим образом создать этот суд, и мы обсуждали с соответствующими украинскими органами необходимость принятия во внимание рекомендации Венецианской комиссии", – отметил Мингарелли.
   Отметим, секретарь Венецианской комиссии Томас Маркерт осуществит срочный визит в Киев для участия в рассмотрении законопроекта об антикоррупционном суде в профильном комитете Верховной Рады.
  "Поэтому мы убеждены, что власть примет во внимание эти рекомендации как можно скорее, чтобы создать эффективный и независимый Антикоррупционный суд в этой стране", – добавил он.
  Как известно, все ключевые международные партнеры Украины, в том числе страны "Большой семерки", заявляют о несоответствии президентского проекта об антикоррупционном суде требованиям "Венецианки" и настоятельно рекомендуют адаптировать этот законопроект, в том числе – процедуру отбора судей.
   В марте руководство парламента пообещало привлечь Венецианскую комиссию к процессу доработки законопроекта.
   На днях президент Украины Петр Порошенко рассказал, что Антикоррупционный суд в Украине может появиться уже в мае. По его словам, создание этой структуры является одним из условий получения Украиной очередного транша Международного валютного фонда.
П´ятниця,
18 травня
2018 року
   Прислухайтеся до Мінгареллі

   З посиланням на сегодня інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Слова Хюга Мінгареллі про поганий імідж України в ЄС, на жаль, не є перебільшенням. Не  варто шукати негатив та зраду  в оцінці представника Європейської Комісії в Україні, куди більш доцільно виглядає робота над помилками.
   Україна протягом тривалого часу перебувала у затінку Росії та не опікувалася власним іміджем у оточуючому світі. Керівники нашої країни, схоже, щиро вважали, що декларацій про "унікальних людей, унікальне розташування та унікальну країну" достатньо, аби привернути до України загальну увагу. Доки офіційний Київ у цьому питанні тупцював на місці у 90-х роках ХХ століття, наші сусіди (Росія – не виключення) далеко просунулися у створенні інструментів власної зовнішньополітичної привабливості.
   Російська гібридна агресія проти України викликала підвищення інтересу до подій у Криму та на Донбасі, проте симпатія та співчуття до українців складно конвертуються у інвестиції та спільні проекти.  У інформаційному плані наша країна залишається "сірою зоною" для європейського обивателя,  і пропагандистська машина РФ використовує цей факт на повну потужність.
   Можна з ентузіазмом критикувати Хюга Мінгареллі за його оцінки ситуації, нарікати на їх недипломатичність, а можна зробити адекватні висновки з його останніх заяв, адже європейський дипломат зауважив, що Україна наразі не має перспективи стати членом ЄС. Проте куди ефективніше, як видається, зробити висновки з його заяв:
   -  Усвідомити, що імідж жертви російської агресії є зрозумілим для багатьох європейців, проте не завжди знаходить відгук в їхніх серцях.
   -  Сформувати та відстоювати національні інтереси України, підняти їх на недосяжний для впливу політичних суперечок рівень.
   -  Спирати технології просування привабливості України на внутрішніх перетвореннях, без яких обійтися нині важко.
   -  Знаходити зацікавленість наших партнерів у співпраці з Україною, а не розраховувати, що вони стануть піддавати утискам власні інтереси заради українських.
   -  Пам’ятати, що ми живемо у конкурентному світі, і тому маємо з повагою ставитися не лише до власної позиції.
   -  Прагнути перетворити формування позитивного образу України на спільну справу її громадян.
   P.S. Євроінтеграція України наразі виглядає процесом, важливішим за результат. Тому варто відмовитися від завищених очікувань, і зрозуміти, що на нас чекає непростий та тривалий шлях.

   Євген Магда - виконавчий директор Інституту світової політики
Четвер,
17 травня
2018 року
   Торговля органами или спасение жизней: Богомолец объяснила, как будет работать новый закон о трансплантации

   З посиланням на сегодня інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Принятый Верховной Радой новый закон о донорстве в Украине делает невозможной так называемую "черную транпланталогию" – торговлю человеческими органами. Об этом заявила глава парламентского Комитета по вопросам здравоохранения Ольга Богомолец в кулуарах Верховной Рады.
   "Этот закон полностью делает невозможным "черную транспланталогию". Для того, чтобы пересадить орган, он должен быть живой. Из человека, который умер и который не дышит, невозможно извлечь орган и пересадить, потому что орган умер. Для того, чтобы орган был живой, должна быть клиническая смерть мозга, но человек должен быть на аппарате искусственной вентиляции легких, он должен продолжать дышать. Кислород должен циркулировать в крови для того, чтобы органы продолжали жизнь. Поэтому кого-то где-то убить, чтобы извлечь органы и их довезти – это нереально, потому что органы нежизнеспособны", – рассказала Богомолец.
   Депутат подчеркнула, что закон полностью гарантирует презумпцию несогласия.
   "Ни у кого в Украине не имеют право извалечь органы без предварительного согласия. Человек должен дать согласие. Если будут люди, которые не оставили ни согласия, ни несогласия, родственникам первой линии будет предоставлено право на согласие", – объяснила Богомолец.
   Реестры согласившихся на посмертное донорство, по словам Богомолец, будут созданы уже в 2018 году. Эти реестры будут закрытыми – доступ получат лишь специальные координаторы, Минздрав и судмедэксперты. В 2019 году закон, если его подпишут спикер парламента и президент Украины, вступит в силу.
   "Трансплантация – это исключительная прерогатива государства. Это зафиксировано в законе. Никакой коммерции не может быть. ... Это зафиксировано законопроектом. Только государство будет контролировать и реестр доноров и реестры реципиентов. То есть если тебя нет в реестре, то орган не может взяться ниоткуда. Сегодня у нас реестров нет и, по сути, сегодня есть больше возможностей делать" черную трансплантацию", чем будет после принятия этого закона. [Трансплантацию будут делать] в тех клиниках, которые будут аккредитованы центральным органом исполнительной власти, Минздравом", -  подчеркнула Богомолец.
   Богомолец напомнила, что сейчас в Украине в операции по пересадке органов нуждаются пять тысяч пациентов. Народная избранница уверена – потенциальных доноров в стране намного больше.
Середа,
16 травня
2018 року
   Політики так зайняті взаємознищенням, що Україні великої біди від них немає - Олег Покальчук, соціальний психолог

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Наближення виборів традиційно супроводжується надуванням нових і старих політичних "бульбашок" і загостренням конкуренції за увагу майбутніх виборців. Українські політики при цьому не відрізняються особливою креативністю, роблячи ставку на "катастрофізм": "Або я, або все пропало!". Багаторазове повторення цієї тези може змусити декого в неї повірити.
   Що має лякати українського виборця більше – наявний у політичному калейдоскопі вибір чи якість персонажів? Чи є українські партії носіями ідеологій і яке майбутнє має націоналізм в Україні й світі? Як ставитися до пропаганди  "побєдобєсія" в Україні і чи зможемо ми колись звільнитися від впливу північного сусіда?
   З цими та іншими запитаннями Укрінформ звернувся до соціального психолога Олега Покальчука.

   У НАС Є МАЛЕНЬКІ "ПОЖЕЖНІ" СОЦІАЛЬНІ ДРАБИНКИ, ПО ЯКИХ ХТОСЬ ПЕРІОДИЧНО ЛАЗИТЬ ВГОРУ-ВНИЗ

   - Пане Олеже, з огляду на політичні корупційні скандали і рівень викриттів, у вас не виникає враження, що з українськими  елітами відбувається "зворотня еволіція"?
   - Я вважаю, що сам цей термін і дискусії довкола нього мають сильний публіцистичний відтінок, і це дуже заважає раціональному сприйняттю соціальної динаміки.
   Коли ми нарікаємо на певну деградацію панівного класу, то треба розуміти, що в основі такої емоції лежить наше власне розчарування нестрімкістю змін, які ми хотіли б бачити ще за свого життя.
   Під час Майдану і на початку війни ми відчули сильний "гормональний" підйом, який природним чином породив ейфоричні очікування і віру в чудо. Вони трансформувалися в українську квазірелігійну свідомість, а потім ситуація повернулася в свої береги – це як після будь-якого сп'яніння настає похмілля, сильне або не дуже.
   Через це ми як суспільство наразі перебуваємо у дещо депресивно-нарікальній стадії. Але нас надійно убезпечує від помилок ситуація, при якій зовнішні західні чинники – НАТО, Євросоюз, які фактично фінансують бюджет нашої держави, – кажуть, що, власне, нам треба робити, щоб їхні гроші не пропали намарно.
   Тому з приводу різних політичних вибриків нашої панівної верстви не треба сильно переживати, бо нам не дадуть упасти навіть якби ми дуже хотіли.
   - Однак ми сподівалися, що після двох Майданів  в Україні все ж таки будуть створені соціальні ліфти, які підніматимуть нагору кращих. Чому цього не відбулося?
   - В нас є такі маленькі "пожежні" соціальні драбинки, по яких хтось там періодично лазить і вгору, і вниз. А кожний ліфт, якщо продовжувати це образне порівняння, повинен піднімати людей на певний поверх, де щось відбувається, де є така кількість простору, на якій ці люди можуть вміститися і робити щось корисне.
   Тому ілюзія, що можна взяти якусь частину суспільства і просто підняти нагору, в українській версії виглядає так, що їх просто піднімають на дах. Ви хотіли нагору? Ну от, ви на самісінькій горі, тепер робіть тут щось!
   Але в нас наверху в принципі немає потреби в такій кількості людей – ані нових, ані вже наявних фахівців чи бюрократів. Я не політолог, але для всіх давно очевидно, що механізми державного управління, в яких ми живемо, походять з минулого століття.
   Ясно, що бюрократія себе захищає і хоче розвивати цей тип управління, міняючи однострої, колір камуфляжу, вивіски і називаючи це реформами. Але всі розуміють, що це така гра!
   -  Тоді виходить, що результату – якісних змін – через це замкнене коло ми не досягнемо ніколи?
   - Відсутність глибоких змін, які ми хочемо бачити, зовсім не означає, що їх немає взагалі! Я в цьому сенсі аж ніяк не порохобот чи якийсь великий державний оптиміст, але існують об'єктивні реалістичні показники їх наявності.
   Так було, до речі, в усіх країнах, зокрема, у Сполучених Штатах періоду великої депресії, після якої ми бачили апологетику Рузвельта. Але він просто дуже вдало скористався економічними напрацюваннями по виходу з кризи свого попередника Гувера. Річ у тім, що "неполіткоректний" Гувер був таким собі Трампом свого часу, і через це втратив можливість балотуватися – ліві його не пропустили. Але економічні засади виходу США з депресії заклав саме він.
   Тож заходи для стабілізації України все-таки вживаються. Так, вони не такі драматичні, як нам би хотілося, – ніхто нікого не садить у тюрми, на які, до речі, теж треба гроші. Ви ж не посадите нових людей у стару тюрму, це ж не політкоректно! Треба побудувати нові красиві європейські тюрми, тоді вже починати репресії (сміється).
   - Але все ж таки, чому в нас не відбувається якісна зміна еліт, а реформатори, які прийшли у владу, там не тримаються?
   - У людини з громадянського суспільства з наміром реформування є один системний недолік. Річ у тім, що вона має гарну освіту, чітку громадянську позицію, дійсно знає, що і як треба зробити, дає правильні рекомендації, але цей реформатор, який раніше ні дня не був на жодній державній службі, не розуміє, що є певний механізм впровадження його ідеї. Вона повинна "влізти" в існуючу систему державного управління, а виходить як із британською вилкою і європейською розеткою – з вигляду ніби те саме, тільки не лізе!
   Ініціативи громадянського суспільства України дуже часто так виглядають, через це виникає велике роздратування і нерозуміння з обох боків. Але треба трошки зменшити об'єм "вилки", щоб вона підходила до "розетки", тоді буде "струм". А наші громадські активісти кажуть: "Ні, ми цю вилку самі винайшли, вона полита нашою кров'ю, потом і слізьми, ми хочемо, щоб вона була такого розміру!". Хлопці, та вона ж не влізе! "Значить, ви зрадники, розширюйте свою "розетку"! Але ж вона в стіні, яку для цього треба розвалювати! "От і розваліть, бо "вилка" з нашими ідеями краща!"
   Є реформатори, які роблять свою справу без піару і всіх оцих медійних істерик. Я знаю людей із громадянського суспільства, які працюють у системі Служби безпеки України, Збройних Силах, у закритих експертних групах і комісіях в уряді. Вони за посадами не можуть розповідати про свої успіхи і свою діяльність, хоча також зіштовхуються з проблемами і складнощами, як на будь-якій бюрократичній роботі.  
   Я не перебільшую вклад цих людей і, можливо, якусь їхню абсолютну ефективність. Але сам як людина, яка займається абсолютно аналогічними речами, не маю потреби у публічності й медійності – у мене ніяких конфліктів і скандалів з державними службовцями не виникає, а коли з'являються проблеми, ми їх вирішуємо спільно.

   ЯКЩО ВКЛЮЧИТИ У СОЦОПИТУВАННЯ ПАПУ РИМСЬКОГО, В НЬОГО ТЕЖ БУДЕ ВИСОКИЙ РЕЙТИНГ

   -  Ви зараз у нас бачите політичну еліту?
   - Ви маєте на увазі політичні партії? Це принципові речі, тому що ми всі – громадянське суспільство – і є політичною елітою, позаяк робимо свою справу з абсолютною віддачею і прагнемо максимальної ефективності.
   Партійні чинники, які намагаються узурпувати цю тему, – це суто виборчі технології. Так, зараз вони є  стейкхолдерами політичних процесів, але багатьох із них учора ніхто не знав і завтра їх забудуть.
   Зрозуміло, що сьогодні політики щосили надувають щоки і перетягують на себе максимум уваги, але вони так сильно намагаються знищити одне одного, що, власне, великої біди для України від їхнього існування немає. Це як якась комашня для слона, який іде собі своєю дорогою.
   - Проте останні соцопитування засвідчили зростання рейтингів у тих політиків, хто взагалі нічого не робить! Це просто якийсь діагноз суспільству...
   - Я з повагою ставлюся до соціології як до науки і навіть до цих результатів. Але в часи сучасної соціальної динаміки – кажу як фахівець – це тільки один із маркерів ситуації, а їх не можна "витягати" окремо. У цьому сенсі можна провести паралель із медичними показниками стану людського тіла. Якщо ви міряєте тільки температуру і лише на цій підставі ставите діагноз чи робите висновок про захворювання, ви – невіглас і дилетант! І суспільство, на жаль, з "допомогою" медіа поводиться як невіглас і дилетант. У вас підвищилася температура? Можливо, ви просто перегрілися на сонці. Це не означає, що у вас смертельна хвороба, і ви завтра помрете – ви просто отримали тепловий удар.
   - Як на мене, стосовно політиків про "смерть" аж ніяк не йдеться, навпаки, у декого з них це вже друга чи третя реінкарнація.
   -  Ця сфера людської діяльності у кожній країні існує самостійно, і скрізь є маса загального населення, яка навіть не підозрює про їхнє існування, а країна живе.
   Не вбачаймо в політиках якихось сакральних чи демонічних персонажів, які страшенно на щось впливають, – здебільшого їхня діяльність позначається лише на їхньому власному благополуччі. Так, вони нас періодично в більшій чи меншій мірі обкрадають, але, повторюсь, так роблять політики у багатьох країнах світу. Десь це супроводжується більшими скандалами, десь меншими, десь це узаконено, наприклад, як політичний лобізм, а в нас це називається корупція. От і все.
   Під час процесу трансформації, який триватиме довго, у нас буде багато драматичних змін і скандалів, бо ми – поетична нація і дуже любимо все гіперболізувати, така в нас природа і української мови, і ментальності. Тому, якщо розділити все на три, то ми побачимо більш-менш реальну емоційну картину.
   - Як ви сприйняли появу в президентському рейтингу прізвищ Вакарчука і Зеленського?
   - Ніяк! Соцопитування – це така річ, що поставте туди папу римського, у нього теж буде високий рейтинг!
   - Але ж наступного року в нас президентські й парламентські вибори. Чи не чекає на нас катастрофа з подібними суспільним настроями?
   - Та не буде ніяких катастроф! Я повторюсь – це може матиме катастрофічні наслідки для людей, які живуть з політики, для яких вона – єдине джерело фізичного існування, і не більше. А люди, умовно кажучи, в райцентрі, продовжуватимуть жити, як і жили – туди ці політичні хвилі й близько не докотяться! До них через уряд поступово будуть доходити якісь бюджетні зміни, щодо організації територіальних громад, бо така загальна модель реформування і євроінтеграції. Вона буде втілюватися доволі повільно, щоб не нашкодити. А якщо спробувати революціонізувати ситуацію, чого, напевно, і ви, і я особисто хотіли б, – то можна нашкодити.
   Я як фахівець займаюсь ще й оцінкою терористичних ризиків і розумію, що будь-яка драматична зміна навіть на краще активізує і мотивує ворогів, тому треба чітко рахувати. Адже є звичайна арифметика – це коли 5 мінус 2 дорівнює 3, а є терористична, коли 5 мінус 2 дорівнює 15. Тобто якщо ви знищуєте двох ворогів із п'яти, то в тих, що залишилися, є ще родичі – брати, сестри, друзі тощо, які будуть мститися за своїх.
   Тому ми можемо і повинні відстоювати наш напрямок розвитку по євроінтеграції та інтеграції в НАТО, але робити це треба таким чином, щоб зберігати арифметику в рамках звичайної.
   - А як розцінити, що, згідно з даними вже згаданого соцопитування, найбільше українців готові проголосувати за "іншого" кандидата?
    - Феномен "іншої людини" існує в будь-яких умовах, бо вона відповідає тим запитам, на які не дають відповіді політики. У своїх виборчих перегонах вони зводять наратив до кількох ключових моментів – це обумовлено технологічно. А в реальності ситуація, як у старому анекдоті про золоту рибку і три бажання, коли людина перераховує десяток забаганок, а потім каже: "Це по-перше".
   Так само в українців – оце "по-перше" включає двадцать бажань, "по-друге" – ще тридцять, "по-третє" – ще більше.
   Інша людина – це ті 20-30 бажань другого і третього ешелону, які критично важливі. "Де огірочки садити"? Політик не відповідає на ці питання, а це важливо!
   - Чи можна добитися в політиків необхідних людям відповідей?
   - Політики відповідають лише на питання, які змушують людей в них "закохатися", бо основне їхнє завдання – викликати не інтелектуальну, а емоційну реакцію. Чим вона емоційніша, тим ширше охоплення. Тож інтелектуальні люди – це не їхня аудиторія.
   За моїми припущеннями, у межах суспільства інтелектуальні люди наразі становлять приблизно 15 відсотків. Вони  мають раціональний тип мислення, критичне сприйняття, вже визначилися з переконаннями і не дивляться телевізор, а відтак не є цікавими для політиків. На жаль, їх поки що мало – якби їх було більш як 20 відсотків, тоді вони вже впливали б на наше суспільне життя.
   - А боротьба ідей чи якихось принципів в Україні існує чи це все ж таки зіткнення матеріальних інтересів політиків?
   - У нас іде жорстка і абсолютно європейська в цьому сенсі боротьба ідей.
   Якщо говорити про загальну систему координат, ми бачимо, що в Європі й світі здійснюється правоконсервативний поворот. Оскільки Україною довгий час опікувалися західні демократи, вони ж європейські ліберали, то ліво-соціалістичний дискурс тут був домінуючим і видавався за єдино існуючий у майбутньому цивілізаційному розвитку. Тому це змагання, наразі, безумовно, є.
   Інша справа – кваліфікація людей, які обстоюють той самий правий поворот. На жаль, вони здебільшого витягають гасла 20-го сторіччя, які технічно не працюють. Незалежно від того, добре ви до цього ставитеся чи погано, це просто історичний мотлох, місце якого в музеї, і не більше! Воно вже не буде працювати!
   - Я уточню запитання: чи є наші партії носіями якихось ідей чи ідеологій?
   - Я думаю, що комуністичні і націоналістичні партії і організації, безумовно, є носіями ідей. А коли політики "за все хороше проти всього поганого", то ніякої ідеї там немає.
   - Тож на наступних парламентських виборах політики "ліпитимуть" нам умовні "сирники" і тролитимуть  "кондитерів"?
   - Так, бо це більш медійно, а вам як журналістам це простіше цитувати – не треба читати розумні книжки і занурюватися в якісь нетрі.
   Націоналістичний дискурс буде достатньо простий, бо він говорить, що українська нація – це основна цінність і предмет розвитку і захисту, а комуністи казатимуть... Хоча я не знаю, що вони там зараз кажуть.
   - Та вони ж заборонені!
   - Це не важливо, бо формальні заборони забороняють формальну діяльність. Все-одно існують люди з комуністичними переконаннями. Так, це совок: "Раньше было лучше", вони, безумовно, проросійські: "В России лучше, чем в Украине" – отакий підхід. Для мене це все одно комуністи, як би вони не називалися і які прапори не носили б.

   ПОПУЛЯРНІСТЬ НАЦІОНАЛІЗМУ В СВІТІ ЗРОСТАТИМЕ, АЛЕ ПОВЕРНЕННЯ У ХХ СТОРІЧЧЯ НЕ БУДЕ

   - Відгомін нещодавнього російського "побєдобесія" через канал "Інтер" докотився і до нас. Як правильно на це реагувати?
   - Ми живемо у вільній країні, де всі можуть висловлювати свої погляди. Усі ті, що йшли вчора (інтерв'ю записувалося 10 травня. – Авт.) по вулиці, одне одному не подобаються. Це нормально! У нас проводять паради ЛГБТ, націоналісти влаштовують марші, проросійські сили організовують свої акції. Доки вони не порушують Конституцію і закон, вони мають право це робити. Мені суб'єктивно це огидно, але я також не порушуватиму закон, ініціюючи заборону волевиявлень у принципі. Однак я робитиму все від мене залежне, щоби продемонструвати до цього своє ставлення і залучити своїх однодумців до бойкоту цих акцій, оскарження, громадського осуду тощо. І так відбувається у всьому демократичному світі.
   Звісно, є спокуса розправи і помсти, ця енергетика дуже сильна, і суб'єктивно вона мені близька, але ми мусимо дивитися трошки наперед.
   - Тобто ви не бачите ознак якогось повзучого реваншу "проянуковичів"?
   - Ні! Я думаю, що цей процес перебуває в рамках берегів. Більш того, як людина, яка трохи розуміється на оперативному аналізі, скажу, що, випускаючи якесь явище назовні, ви можете побачити його реальну мобілізаційну можливість і зрозуміти, наскільки вона критична. Придушувати результати нерозумно, треба працювати з причинами, але зробити це можна тільки тоді, коли бачиш явище у повному обсязі.
Приміром, коли ми проаналізуємо повний об'єм мовлення певних телеканалів, то зрозуміємо, що вони вороже налаштовані проти України. Вочевидь, кожне слово там має бути відслідковане і з цього приводу прийняті юридичні й політичні рішення або відкриті кримінальні провадження – далі це вже справа законників і, звичайно, громадян.
   Але я не бачу великого негативу в "червоних" акціях, тому що, оцінюючи їхній мобілізаційний масштаб, я дивлюся ще й на контекст, який свідчить, що це явище демографічно-геронтологічне, – молодих людей ви на ці речі не мобілізуєте.
   Порівнюючи багатотисячні марші націоналістів,  де повно молоді, і цю всю "червону" геронтофілію, я розумію, що це питання часу і, очевидно, якогось матеріального заохочення – зрозуміло, що політичної мотивації там не аж так багато. Це люди, які  можуть активно продемонструвати носіння якогось плаката чи прапора, але вони не репрезентують жодних змін.
   - "Промоутером" подібних акцій виступає "Опозиційний блок". Яку мету, на ваш погляд, він при цьому переслідує?
   - Говорячи про "Опозиційний блок, мусимо пам'ятати слова, здається, Клінтона, що справа завжди в грошах. Тобто навіть опозиційні  до української справи сили ніколи не вчинятимуть такого роду демаршів, які матимуть для них економічно збитковий характер. І це є єдине і дуже надійне мірило державного контролю за подібними процесами. Як тільки вони розумітимуть, що втратять нехай не в тактичному, а в стратегічному вимірі свої мільйони, відразу зупиняться.
   - Але ж "опоблоківці", напевно, розраховують не втратити, а виграти.
   - Не обов'язково! Це як у бізнесі – вони щось вкладають і, можливо, не мають прибутку, але й не втрачають, зате тримуються на плаву.
   Тобто інвестування в такого роду проекти, які ми розцінюємо як деструктивні, і вони дійсно дратують проукраїнських громадян, нагадують державі, що суб'єкти цих деструктивних інвестицій є політичними гравцями. "Рахуйтеся з нами, сідайте за стіл переговорів" – це основна вимога. А далі – дайте нам преференції, гроші,  заводи – це вже предмети торгу, результати якого залежать від політичної волі очільників – наскільки вони будуть тверді у своїх переконаннях або, можливо, жадібні.
   - Яким ви бачите майбутнє націоналістичних ідей? Світ розійдеться по "національних квартирах" чи вони якось трансформуються?
   - Я думаю, що підтримка ідей націоналізму в світі наростатиме, як це буває після всякого ліберального перекосу. Але  сучасний націоналізм матиме інший вимір – ніякого повернення у 20-те сторіччя, звісно, не буде, якби нас цим не лякали. Проте повернення до своєї ідентичності, до свого коріння і до точки опертя, безумовно, є критично важливим для людей з точку зору їхньої персональної психології.
   Як це трансформуватиметься у політичних вимірах? Очевидно, радикальні націоналістичні рухи, як це завжди траплялося  в історії, будуть адаптуватися і спрощуватися до все-таки більш поміркованих політичних поглядів. Але вони завжди починають з радикалізму, тож це неминуче – подивіться на Німеччину, Сполучені Штати.
   - А якщо подивитися на наших націоналістів?
   - У нас їх вже з'явилося кілька поколінь, починаючи від посткомсомольців 90-х років, яких я називаю "націоналістами першого призову".
   Мені дещо складно про це говорити, бо я, напевно, націоналіст у четвертому поколінні – швидше, такий націонал-консерватор.
   З політичної точки зору консерватизм – це логічна еволюція націоналізму. Націоналізм – це все-таки рух, а політична позиція – це консерватизм як противага лібералізму і демократизму в тому числі. Тому світ буде рухатися у бік консерватизму.
   -  А куди рухатимуться наші "Свобода", "Національний корпус", праворадикальні організації на кшталт "С14"? Чи можливе, на вашу думку, їх об'єднання?
   - Ні! Чим яскравіша ідея, тим більше варіантів її реалізації, і це нормально.
   - Тобто націоналістичних організацій в Україні може стати ще більше?
   - Не думаю. Я вважаю, що всі ці ніші у нас уже здебільшого зайняті. Націоналістичні сили трошки розрізняються за віком, політичним досвідом, структуруванням, менеджментом – і це нормально. Гіршим варіантом була б якась одна велика політична сила, яку завжди хтось хоче узурпувати, – це, на жаль, уже траплялося  в минулій історії.
   Тому націоналістичний рух якраз тим і добрий, що він різноманітний. А політичні партії, які з нього виходять, хочуть вони цього чи ні, далі вже муситимуть грати за конституційними правилами. Інакше вони не потраплять в управлінський апарат і ні на що не впливатимуть. А впливати лише на вулицю – цього замало!

   УКРАЇНУ МОЖНА ПОРІВНЯТИ З ГІГАНТСЬКОЮ ЧЕРЕПАХОЮ, ЯКА У ВОДІ СТАЄ МОРСЬКИМ ХИЖАКОМ

   - Опозиційні російські політики під час недавніх президентських виборів широко використовували такий шлях донесення інформації до виборців, як персональні ютуб-канали. Чому, на ваш погляд, наші політики цього не роблять, а шукають підтримки власників телеканалів?
   - Росіяни як більш сучасні й гнучкі люди розуміють, що протидіяти величезній тоталітарній державі можна тільки асиметричними методами. Ютуб-канали, інтелектуальний спротив не впливає на державні зміни, але це такий вид сучасного дисидентства 21-го століття.
   - Тобто українські політики ігнорують ютуб, бо в них немає потреби у дисидентстві?
   - Моя відповідь, можливо, буде несподіваною – наші люди більш прагматичні, а інтелектуальне дисидентство впливає тільки на самих дисидентів і їхніх однодумців, ну, й ще на людей, які на них полюють.
   Українці – люди практичні: та ні, який ютуб, коли є телевізор, на який їх усі заманюють. Політики їм там розказуватимуть про сирники-шмирники, будуть показувати  або приховувати якісь частини тіла, і це все буде такий ентертейнмент.
   Люди хочуть розваг, а політика – це їх різновід, нічого серйозного тут немає. Це як рестлінг, знаєте, така циркова боротьба, яка з виду страшенно напружена і люта, а насправді є дитячою забавкою, бо акробати перекидають одне одного без особливих наслідків.
   - Влада в сусідній Росії після президентських виборів залишилася незмінною, а чи змінюватиметься вплив на нас північного сусіда і чи зможемо ми колись від нього дистанціюватися?
   - Ні, не зможемо, Росія на нас весь час впливатиме, як робила це останні 300 років. Вона завжди була і буде нашим політичним ворогом і конкурентом, і від цього треба відштовхуватися, тому всі зачарування і розчарування, сподівання на якісь зміни і покращення марні. Можливо, колись Росія стане іншою країною з іншим урядом та іншим суспільством, але це не означає, що ми не матимемо з ними якихось проблем іншого характеру.
   Подивімося у цьому сенсі на Польщу й Угорщину: їхні уряди  діють в інтересах своїх громадян і роблять це ефективно, тільки іноді за наш рахунок. Ми також бачимо приклад Ізраїлю – високоефективної країни, яка заради своїх інтересів робитиме все, не надто рахуючись з інтересами інших країн, особливо слабких.
   - Чи є в України шанс стати сильною країною?
   - Ми не динамічна, не агресивна, не потужна країна, але й не слабка. Тут таке діло: скажімо, слон є сильною істотою, але він не може конкурувати з левом чи з гепардом у швидкості бігу, це просто інша категорія.
   Я не кажу, що Україна – це такий слон, якого неможливо зіпхнути з місця або звалити, але ми точно не слабкі!
   - А з яким звіром нас можна порівняти?
   - Напевно, з гігантською черепахою з Галапагоських островів, тому що з панцирем у нас все нормально, і як тільки починається якась біда, ми в нього ховаємося і переживаємо абсолютно всі незгоди.
   Звичайно, рухаємося ми повільно, але як тільки галапагоська черепаха потрапляє в океан, вона плаває дуже стрімко і виявляється дуже прудким і ефективним морським хижаком. Нам треба просто добратися до води!
   - Нас мають туди підштовхнути чи ми самі доповземо?
   - Український панівний клас не дуже хоче, щоб наша "черепаха" швидко рухалася у бік мінімізації їхніх прибутків і наших зусиль, тому підштовхувати нас будуть весь час – і ззовні, і ми будемо теж.
   Це як при буксируванні машини, яка загрузла в болоті, – хтось має тягнути, а хтось ще штовхати ззаду. В принципі,  Євросоюз і Сполучені Штати витягують нас із радянського "болота", але й ми мусимо пхати ззаду. А кожен, кому  доводилося це робити, розуміє, що з-під коліс на нього летітиме болото, тож не треба одягатися в чистий одяг.
   У нас болота буде багато, але це неминуча частина нашої роботи.
Вівторок,
15 травня
2018 року
   Дерипаска цілеспрямовано доводив до банкрутства стратегічне українське підприємство - Андрій Балашов, СБУ

   З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Нещодавно у прикарпатському місті Яремча відбулася міжнародна конференція, де було обговорено перспективи розвитку державної системи захисту критичної інфраструктури України. У заході, організованому ОБСЄ, за участі Служби безпеки України та Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, взяли участь представники Консультативної місії Європейського Союзу в Україні, безпекових структур НАТО та ОБСЄ, іноземних дипломатичних представництв та спеціальних служб Польщі, Литви, Румунії та Швеції, Ради бізнес-омбудсмена в Україні, центральних органів виконавчої влади України, вітчизняні науковці.
   У Європі поняття критичної інфраструктури почали вживати у 1998 році через посилення загрози тероризму. Першою про захист системи телекомунікації, банківського та фінансового сектору, водопостачання, енергозбереження та інших систем, які забезпечують життєдіяльність країни й її економічний потенціал, заговорила Великобританія. Після теракту 11 вересня 2001 року про захист національної економічної безпеки почали неухильно дбати у США, до переліку ключових споруд критичної інфраструктури країни віднесли національні культурні пам’ятники, ядерні електростанції, дамби і греблі, урядові й комерційні будівлі й інші місця, де концентрується велика кількість людей.
   Торік про створення власної системи захисту об’єктів критичної інфраструктури заговорили і в Україні. Чи достатньо у нас законодавчої бази для цього, чи готові до створення такої системи наші служби – Укрінформ у перервах під час роботи конференції розпитав першого заступника начальника Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБ України, полковника Андрія Балашова.

   ДОСВІД ЛИТВИ, ПОЛЬЩІ ТА США ВАЖЛИВИЙ ДЛЯ УКРАЇНИ

   - Андрію Вікторовичу, сьогодні, вітаючи учасників міжнародної конференції в Яремчі, ви згадали про трагедію на Чорнобильській АЕС, річницю якої ми відзначали у минулому місяці. Ви зауважили, що тодішнє керівництво СРСР дізналося про вибух лише на другу добу і, відповідно, не змогло оперативно на нього відреагувати, що призвело до людських жертв та масштабної екологічної катастрофи. Чи змінилася ситуація в сучасній Україні? Чи готове нинішнє керівництво держави до подібних викликів?
   - Я спробую говорити лише про свою зону відповідальності, бо розповідати, як усі органи влади реагували б на можливі техногенні аварії, мені, справді, складно. Тут наведу досить сумний приклад позаштатної ситуації, пов’язаної з підривом складів у Вінницькій області. Тоді, у перші години вибухів, злагоджено працювали співробітники Державної служби України з надзвичайних ситуацій, керівництво та працівники уряду.  Голова СБ та керівники інших правоохоронних органів у перші ж години трагедії були в її епіцентрі, безпосередньо на військових складах. Із власного досвіду можу стверджувати, що коли у таких ситуаціях усі працюють злагоджено, керівники підрозділів не впадають у паніку, а з холодним розумом віддають чіткі вказівки, то це додає впевненості й підлеглим, спонукає їх до такої ж роботи.
   - Україна нині вивчає досвід кількох країн у питанні функціонування системи захисту надважливих об’єктів. Досвід якої є найближчим і прийнятним для нас?
   - Насамперед, це досвід наших сусідів: Литви та Польщі. У Литві є набагато менше об’єктів критичної інфраструктури. У цьому плані нам дуже близький досвід Польщі. Досвід США важливий, бо, найперше, це – велика країна, тому в них є багато зовнішніх і внутрішніх загроз для об’єктів критичної інфраструктури. Друге, у США  приділяють велику увагу злагодженому відновленню роботи цих об’єктів після надзвичайних ситуацій. На жаль, там вони відбуваються досить часто.

   В УКРАЇНІ БІЛЬШІСТЬ ОБ’ЄКТІВ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ Є ЗАСТАРІЛИМИ

   - У своєму виступі ваш колега зі США наголосив, що для захисту критичної інфраструктури американські служби мають добре порозуміння з власниками її ключових об’єктів. Чи існує в Україні таке ж розуміння?
   - Більшість об’єктів критичної інфраструктури в Україні побудовані за радянської доби. Тобто, вже понад 25 років радянської держави не існує, а ми досі користуємось цими об’єктами. Більшість із них є морально та технічно застарілими. У період приватизації ці об’єкти змінили форму власності з державної на приватну. На жаль, сьогодні окремі суб’єкти господарювання не приділяють належної уваги формуванню системи захисту. Часто розуміння цієї проблеми у них виникає тоді, коли вона вже з’являється. Власники таких об’єктів не завжди адекватно реагують на рекомендації й приписи компетентних органів. Ситуацію ускладнює ще й чинний мораторій на проведення державними службами перевірок. З одного боку, це добре, коли держава дає сигнал про зменшення тиску на бізнес, але інший бік питання – те, що оператори об’єктів критичної інфраструктури не завжди сумлінно виконують свої обов’язки та не завжди усвідомлюють важливість безпеки. Це суто людський фактор. Тому для нас дуже важливо сформувати таку взаємодію між приватниками та державою, аби суспільство не сприймало наші рекомендації та зауваження як тиск чи перешкоджання господарській діяльності. Ми маємо сьогодні розуміти, що в державному бюджеті неможливо передбачити стільки фінансового ресурсу, щоби всі критичні об’єкти, в тому числі й приватні, утримувати в належному стані.
   - А як можна посилити відповідальність власників цих об’єктів?
   - Найперше, нам необхідно закріпити законодавчу базу і правову відповідальність юридичних осіб за неналежне виконання своїх обов’язків щодо утримання об’єктів критичної інфраструктури. Думаю, тоді отримаємо бодай адекватне реагування на застереження уповноважених органів.

   БІЛЬШІСТЬ ЗАГРОЗ УКРАЇНА ОТРИМУЄ ЗЗОВНІ

   - Чи достатньо сьогодні в Україні законодавчої бази, аби система захисту критичної інфраструктури функціонувала і розвивалась?
   - На жаль, такої законодавчої бази в Україні поки немає. Це не справа одного дня, і ми на шляху розробки відповідного закону. Сподіваюсь, що суспільство та український парламент сприймуть його з розумінням. Наразі триває узгодження відповідного законопроекту, розробленого Міністерством економічного розвитку та торгівлі України у взаємодії з зацікавленими державними органами. Очікуємо як на зауваження, так і на рекомендації до нього. Також сподіваюсь, що цю нормативну базу напрацюють до кінця 2019 року, і проект закону потрапить до парламенту.
   - Не можу не запитати про кібератаки та вірус «Пєтю», який торік заморозив діяльність аеропортів та кількох обленерго в Україні. Чи готові ми тепер до таких викликів?
   - Підрозділи СБ разом з іншими правоохоронними органами постійно працюють з метою фіксації таких загроз та над виробленням механізму протидії їм. Торік у країні відкрили два центри: при РНБО та при СБУ для протидії кіберзагрозам. Крім того, подібні ситуації змушують операторів таких об’єктів адекватно реагувати на наші рекомендації щодо посилення захисту цих об’єктів. Тут ми маємо чимало позитивних прикладів.
   - Які ще загрози існують для критичної інфраструктури України?
   - Значну частку загроз ми все ж таки фіксуємо ззовні. Їх досить багато. Чимало недружньо налаштованих держав мають намір дестабілізувати ситуацію в нашій країні. Вважаємо, що роль та місце Служби безпеки в цій проблемі є досить вагомими.
   - В Україні є об’єкти, власниками яких є росіяни, і вони не надто зацікавлені у злагодженій роботі українських підприємств. Більше того, можна припустити, що вони навмисно можуть вивести свої підприємства з ладу, аби створити чергову загрозу для економічної безпеки України. Як бути з ними?
   - Прикладом такої підривної діяльності російської сторони в Україні є фактичне знищення виробничих потужностей Запорізького виробничого алюмінієвого комбінату – унікального підприємства з повним металургійним циклом виробництва та головного конкурента російської компанії «Русский алюминий» (“РУСАЛ”), підконтрольного сумнозвісному російському олігарху Олегу Дерипасці. Після придбання контрольного пакету акцій з 2006 року представники «РУСАЛ» цілеспрямовано доводили до банкрутства та поетапного знищення виробничих потужностей стратегічно важливе українське підприємство. Паралельно передавались у власність на користь підконтрольних Дерипасці структур сировинні родовища, зокрема, Глухівський кар’єр кварцитів, який належав дочірньому підприємству запорізького комбінату.
   СБУ припинило протиправну діяльність іноземців. На даний час за вказаними фактами розслідується кримінальне провадження, в межах якого оголошено про підозри організаторам протиправних дій, Запорізький алюмінієвий комбінат та унікальне Глухівське родовище повернуті у власність держави, також за нашою ініціативою Указом Президента України застосовано спеціальні обмежувальні заходи стосовно причетних до підривної діяльності осіб і контрольованих ними компаній.

   КІЛЬКІСТЬ СКАРГ НА ДІЇ СБУ СКОРОТИЛАСЬ НА ТРЕТИНУ

   - Наразі у Службі безпеки України відбувається трансформація з метою налагодити роботу відповідно до норм і стандартів ЄС і НАТО. Які пріоритети бачить Служба у своїй подальшій роботі?
   - Головний пріоритет для нас – це забезпечення національної безпеки України. Нині Служба не бере участі у розслідуванні економічних злочинів. Ми лише працюємо з метою протидії загрозам національної безпеки, об’єктам критичної інфраструктури, протидії фінансуванню тероризму та сепаратизму. Якщо ми фіксуємо ознаки економічних правопорушень, то передаємо відповідні матеріали правоохоронним органам, які уповноважені їх розслідувати.
   Зауважу, що Службою безпеки України підписано Меморандум про співпрацю з Радою бізнес-омбудсмена та організовано діяльність спільних робочих груп із розгляду звернень підприємців. За даними цієї організації, у І кварталі 2018 року кількість скарг на дії СБУ скоротилася на третину в порівнянні з попереднім періодом. Позитивну динаміку в цьому питанні також відзначив заступник бізнес-омбудсмена Ярослав Грегірчак, який бере участь у цій міжнародній конференції.
Понеділок,
14 травня
2018 року
   Парубий рассказал, когда Рада начнет рассматривать вопрос о кадровых изменениях в ЦИК

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Председатель Верховной Рады Украины Андрей Парубий не исключает, что в четверг, 17 мая, парламент перейдет к рассмотрению вопроса о кадровых изменениях в Центральной избирательной комиссии.
   Об этом он сказал во время Согласительного совета парламента.
   "Если будут завершены консультации, в четверг мы переходим к вопросу Центральной избирательной комиссии", - сказал спикер и добавил, что рассмотрение этого вопроса займет значительный промежуток времени, поскольку сначала рассматривается вопрос об отзыве действующих членов ЦИК, а затем избираются новые члены ЦИК.
   Парубий отметил, что крайне важно провести консультации по этому вопросу, и, если все фракции дадут положительное заключение, то этот вопрос будет рассматриваться в четверг.
   Также, подчеркнул спикер, во вторник ВР рассмотрит вопросы интеллектуальной собственности, информатизации и назначения отдельных внеочередных местных выборов.
   В среду, кроме вопросов ратификации международных соглашений будет рассматриваться также законопроект о процедуре судебно-медицинской экспертизы. Парубий отметил, что этот законопроект важен для того, чтобы упорядочить вопросы захоронений.
   Также будет рассматриваться законопроект, касающийся трансплантации органов и других анатомических материалов человека.
   Кроме того, предполагается рассмотреть законопроект, касающийся деятельности Государственного бюро расследований.
   Среди прочего будет рассматриваться блок вопросов финансовой и банковской деятельности.
   Президент внес в парламент представление о назначении на должности членов ЦИК Аллы Басалаевой, Натальи Бернацкой, Михаила Вербенского, Андрея Евстигнеева, Ирины Ефремовой, Ольги Желтовой, Олега Конопольского, Светланы Кустовой, Ольги Лотюк, Виталия Плукаря, Евгения Радченко, Татьяны Слипачук, Леонтия Шипилова и Татьяны Юзьковой - всего 14 кандидатур.
   Все 14 кандидатов прошли специальную проверку, по результатам которой получили положительное заключение.
   18 апреля Комитет ВР по правовой политике и правосудия рекомендовал парламенту определиться по каждой из 14 кандидатур.
   Как известно, уже истек 7-летний срок полномочий 13 из 15 членов ЦИК. То есть из 14 кандидатур на должности членов ЦИК парламент должен избрать 13.
   В соответствии с пунктом 21 части первой статьи 85 Конституции Украины, Верховная Рада по представлению президента назначает и увольняет членов ЦИК.

П´ятниця,
11 травня
2018 року
   Луценко: известны имена полковников РФ, которые выдавали Савченко оружие для совершения теракта в Киеве

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Генеральный прокурор Украины Юрий Луценко заявляет, что известны имена полковников вооруженных сил РФ, которые выдавали народному депутату Надежде Савченко оружие для совершения теракта в центре Киева.
   Об этом Луценко сказал во время выступления на тематической платформе "Украинская прокуратура в контексте национальной безопасности Украины" проекта "Острог FORUM-2018" в Национальном университете "Острожская академия" в Остроге Ровенской области.
   По словам Луценко, украинский народ находится ныне в условиях "трех войн". "Первая война очевидна для всего мира - это война с российскими оккупантами и пророссийскими сепартистами на Донбассе. Нам противостоят не только 40 тысяч вооруженных сепаратистов и террористов, не только тысячи офицеров российской армии, которые управляют ими, и я это утверждаю официально", - сказал он.
   Как заявил генпрокурор, хотя бы на примере "запланированного Надеждой Савченко террористического акта мы доказали, что конкретные полковники вооруженных сил Российской Федерации выдавали ей оружие для террористического акта в центре украинской столицы".
   "Мы знаем этих полковников по фамилиям, по их именам прикрытия, их должностным званиям", - заметил Луценко.
   Савченко и руководитель Центра освобождения пленных "Офицерский корпус" Владимир Рубан, задержанный на линии разграничения с арсеналом оружия, являются подозреваемыми в подготовке атак и госпереворота. По данным следствия, Савченко и Рубан планировали обстрелять здания в правительственном квартале Киева и убить руководство государства, а ночью захватить здание Верховной Рады.
   Савченко инкриминируют совершение уголовных правонарушений, предусмотренных семью статьями Уголовного кодекса Украины. 22 марта Верховная Рада предоставила согласие на привлечение Савченко к уголовной ответственности, задержание и арест.
   23 марта Шевченковский райсуд Киева избрал ей меру пресечения в виде содержания под стражей сроком на 59 суток - до 20 мая, без альтернативы внесения залога. Савченко в суде объявила голодовку и заявила, что не собирается бежать из Украины.
Четвер,
10 травня
2018 року
   Джемілєв назвав два варіанти повернення Криму Україні: відхід Путіна або розпад Росії

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Нині є два прийнятних варіанти повернення окупованого Криму до складу України - зміщення президента РФ Володимира Путіна або розпад Росії.
   Таку думку висловив в інтерв'ю виданню "Апостроф" один з лідерів кримських татар, Уповноважений президента України у справах кримськотатарського народу, народний депутат Мустафа Джемілєв.
   «Я не думаю, що те, про що ми говоримо – відхід Путіна або розпад Росії – розтягнеться надовго. Зараз час динамічний, і санкції досить ефективні. Не зовсім достатньо для того, щоб це було швидше. Але вони роблять свою справу і в кінцевому рахунку призведуть до таких результатів», – упевнений Джемілєв.
   При цьому, він вважає, що навіть при величезному бажанні жителів Криму повернутися до складу України, цього не станеться, поки не піде Путін або Росія не розпадеться, оскільки від думки кримчан сьогодні нічого не залежить.
   «Я думаю, що від жителів Криму нічого не залежить. Якщо навіть 100 відсотків вимагатимуть повернення до України, від їх (думки) нічого не залежить. Просто придушать - і все. Ми маємо справу з режимом, який не рахується з думками своїх співвітчизників і громадян інших країн. Тут зовсім інші аргументи. Тому ці розмови, коли у нас буде дуже добре, то жителі Криму самі захочуть повернутися... Та хто буде питати їх бажання – це абсурд якийсь», – зазначив Джемілєв.
   Крім того, за його оцінкою, останні російські вибори, проведені на анексованому півострові, дали позитивний сигнал щодо реального ставлення мешканців до кремлівської влади.
   «До бойкоту президентських виборів приєдналася величезна кількість російськомовних – це вже хороший показник. Вони там розповідають, що голосували 76 або чи не 80 відсотків, а насправді – 42 відсотки. А кримські татари взагалі бойкотували. Змушували (голосувати) лише бюджетників, а потім пішли звільнення і репресії за те, що вони бойкотували вибори», – сказав Джемілєв.
Вівторок,
08 травня
2018 року
   Путін прагне відвоювати Україну та повернути СРСР - Порошенко

   З посиланням на уніан інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



   Президент РФ Володимир Путін прагне відвоювати Україну та повернути СРСР або Російську імперію, заявляє президент України Петро Порошенко.
   Про це він сказав в інтерв’ю телеканалу CBS News, повідомили у прес-службі глави держави.
   На запитання, чого Путін прагне досягнути в Україні і чи хоче слабкої країни на кордоні Росії, Порошенко відповів: «Він хоче повернути Радянський Союз. Він відповів в інтерв’ю на питання, що є найбільшою катастрофою XX століття. Не Друга світова війна, не Хіросіма, не Чорнобиль, а розпад СРСР. Це його мислення».
   За словами Порошенка, російський президент прагне відвоювати Україну: «Так, відвоювати. І повернути СРСР або Російську імперію. Як вам зручніше».
   Глава держави заявив, що Україна має підтверджені дані про перебування на окупованій території Донбасу регулярних російських військ.
   На запитання про кількість російських солдат, які перебувають на сході України, президент відповів: «Ми маємо підтверджені цифри, що в різні періоди їхня кількість була від 10 тис. до 2,5 тис. регулярних російських військ на окупованій території. Плюс вони мають майже 50 тис. військ так званих «російських волонтерів», які були набрані через російську мобілізаційну систему і направлені туди. Однак вони вдають, що вони не солдати регулярної армії. Але вони росіяни, вони за національністю росіяни, вони російські солдати. Вони використовують російську зброю та амуніцію. І це - росіяни».
   Як наголосив Порошенко, за даними української сторони, до 50% тих, хто зараз воює на Донбасі, є громадянами Росії.
   «Росія хоче дестабілізувати Україну. Вони прагнуть дискредитувати досягнення Революції гідності, які ми мали останні 4 роки», - сказав Порошенко.
   Як додав президент, це звучить як «нова холодна війна», однак Україна зараз є «лінією фронту холодної війни». «Але ми маємо гарячу війну зараз», - наголосив Порошенко.
Понеділок,
07 травня
2018 року
   Сытник: Для Украины не принципиально, кто станет следующим президентом

   Со ссылкой на сегодня информационно-правовой журнал "СПЕЦИАЛЬНЫЙ КОММЕНТАРИЙ" сообщает:



   Глава НАБУ объяснил, почему раньше правоохранители не занимались топ-коррупционерами
Сейчас не важно, кто станет следующим президентом Украины, так как антикоррупционным органам удалось пошатнуть касту неприкасаемых в стране и теперь элита, замешанная в коррупции, не сможет чувствовать себя спокойно.
   Об этом рассказал в интервью РБК-Украина глава Национального антикоррупционного бюро Артем Сытник.
   По его словам, его ведомству удалось воплотить в жизнь одну из главных задач – изменить правила игры в целом.
   "Мы качнули касту неприкосновенных в Украине. Она формировалась не за последние четыре года, она формировалась десятилетиями, после обретения независимости Украины. Я считаю, что для Украины сейчас не имеет принципиального значения, кто будет следующим президентом, кто выиграет парламентские выборы. Важно, чтобы и элита, у которой будет власть следующие несколько лет, поняла, что неприкосновенных в Украине нет", – сказал Сытник.
   Он отметил, что ранее правоохранительные органы не занимались топ-коррупционерами из-за своей чрезвычайной политизированности.
   "Давайте откровенно: 25 лет были правоохранительные органы, у которых была вся полнота полномочий для борьбы с коррупцией, в том числе на топ-уровне. Но этого не делалось, потому что, к сожалению, правоохранительные органы были очень политизированными. Сейчас те производства, которые мы расследуем последние три года, доказывают, что то, ради чего создавали НАБУ, выполняется. По моему мнению, тактическим успехом антикоррупционной реформы является то, что сейчас ни одно должностное лицо в государстве себя не чувствует комфортно, если оно занимается коррупцией. Это как раз и есть механизм, который приведет к изменению правил игры. Но я называю это тактическим успехом, потому что он будет стратегическим только тогда, когда эти дела пройдут стадию судебного расследования", – подчеркнул главный антикоррупционер страны.
   Глава НАБУ пообещал, что под "горячую руку" антикоррупционеров попадут топ-чиновники и политики. По его словам, доказательства по "элитным коррупционерам" в большинстве уже собраны.
П´ятниця,
04 травня
2018 року
Міятович заявляє про необхідність посилення безпеки журналістів

З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:


Комісар з прав людини Ради Європи Дуня Міятович опублікувала статтю, в якій звернула увагу європейських держав на проблему із безпекою журналістів, від розв’язання якої залежить майбутнє демократій.
Про це повідомляє Нацрада України з питань телебачення і радіомовлення.

"Статистика свідчить про те, що за останні 12 місяців були вбиті 6 журналістів, три злочини скоєні на території Європейського Союзу. З 1992 року на європейському континенті вбито понад 150 журналістів. Деякі з них висвітлювали війни, але більшість були позбавлені життя через їхні спроби пролити світло на темні справи, в яких сплелися корупція, злочинність і політика", - йдеться у повідомленні.

Окрім убивства, як крайнього і найбільш очевидного способу змусити журналістів мовчати, є й інші загрози, що обмежують свободу і безпеку журналістів у Європі. Це ув’язнення, напади, переслідування, залякування. Багато журналістів вдаються до самоцензури для того, щоб уникнути проблем.

"Якщо журналісти не можуть працювати вільно і безпечно, то стає важче виявляти порушення прав людини, корупцію або зловживання владою. Громадськість отримує менше інформації, необхідної для її активності, участі в суспільному житті і прийняття рішень, тоді як антидемократичні сили зміцнюються", – йдеться у статті Міятович.

Вона зазначає, якщо держави дорожать демократією і верховенством права, то повинні зайняти більш серйозну позицію щодо дотримання стандартів прав людини, які взяли на себе в контексті безпеки представників ЗМІ.

Комісар з прав людини Ради Європи окреслює три заходи, які, на її думку, можуть вжити держави у короткотерміновій перспективі.

Перше – забезпечити захист журналістів. Співробітники поліції і правоохоронних органів не повинні ігнорувати погрози на адресу журналістів і їхні прохання про захист. Країни, що мають хороший досвід забезпечення захисту журналістів поліцією, мають ним ділитися з іншими державами. Зміцнити потенціал держав із захисту журналістів на ранній стадії допомогло б розширення співпраці з міжнародними організаціями, організаціями журналістів і незалежними обсерваторіями.

Друге – треба покласти край безкарності, тобто поліція і судова система повинні мати можливість розслідувати усі випадки насильства щодо журналістів і проводити розслідування щодо осіб, які вчиняють такі злочини.

Третє – необхідні зміни до законодавства мають створити таке правове поле, яке захищало б журналістів і не давало можливості чинити на них необгрунтований тиск. Дифамацію і наклеп необхідно вивести з-під дії кримінального права.

Для реалізації цих кроків, зауважує Міятович, потрібна передусім політична воля. Вороже ставлення політиків до журналістів має припинитися, вони зобов’язані захищати свободу преси. Адже часто вбивства журналістів радше пов’язані зі структурними порушеннями в державних інституціях, покликаних захищати журналістів. А такий стан створює загрозу для демократії в цілому.
Четвер,
03 травня
2018 року
Україна завжди відчуває надійне плече Литви і Польщі - Парубій

З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:



Голова Верховної Ради Андрій Парубій наголошує на тому, що Польща і Литва залишаються найбільшими і надійними партнерами України.
Про це він сказав  під час свого виступу на урочистому засіданні Сейму Литовської Республіки у Вільнюсі з нагоди відзначення річниці Конституції, повідомляє прес-служба Ради.

«Я переконаний, що у своїй боротьбі, яку веде Україна, ми отримаємо перемогу. Імперія не може бути сильнішою від прагнення народів до свободи і гідності. Впевнений, що у цій боротьбі будемо поряд завжди відчувати надійне плече Литви і Польщі. Непереможні ми тоді, коли разом. І успішні тоді, коли разом. І вільні тоді, коли разом», - підкреслив Голова Верховної Ради України.

За його словами, Литва і Польща залишаються найбільшими і надійними союзниками, «оскільки розуміють, що українські воїни захищають не лише Україну, а весь європейський простір».

«Якщо не втримається Україна, наступний удар буде нанесений по будь-якій іншій країні... Коли ми разом, між нами немає непорозумінь, ми забезпечуємо безпеку не лише регіонального простору - ми забезпечуємо безпеку і усього європейського континенту», - підкреслив голова ВРУ.

Як повідомлялося, Голова Верховної Ради Андрій Парубій 2-4 травня перебуває з офіційним візитом у Литві для участі в урочистих заходах з нагоди відзначення 227-ї річниці підписання Конституції 3 травня 1791 року.

Конституція 3 травня 1791 року (Ustawa Rzadova) була ухвалена Сеймом як спроба реформувати державу в умовах загострення внутрішньо- та зовнішньополітичної кризи Речі Посполитої.
Середа,
02 травня
2018 року
Чалий прокоментував, який меседж несуть Javelin для України

З посиланням на укрінформ інформаційно-правовий  журнал "СПЕЦІАЛЬНИЙ КОМЕНТАР" інформує:


Посол України в США Валерій Чалий пояснив, що надання американських протитанкових ракетних комплексів "Джавелін" Україні є чітким "стримуючим" меседжем для агресора, а також вагомим внеском для поновлення миру.
Про це він написав на офіційній сторінці Facebook, коментуючи повідомлення Президента України про отримання американських ПТРК.

"Доручення Президента і народу України виконане. Протитанкові ракетні комплекси "Джавелін" посилять бойову спроможність Збройних сил України, які протидіють російській агресії, дозволять зберегти життя українських воїнів", - зауважив український дипломат.

Він також підкреслив, що головне в цих поставках – "чіткий сигнал від стратегічного партнера України – США, який стане ще одним стримуючим фактором на шляху подальшої агресії та ескалації конфлікту на сході нашої країни та вагомим внеском у відновлення миру".

Як повідомляв Укрінформ, у понеділок Державний департамент США підтвердив доставку протиракетних комплексів "Джавелін" (Javelin) в Україну. Пізніше президент Петро Порошенко, зі свого боку, подякував президенту США за це рішення, а також привітав "жвавий інтерес" до зміцнення обороноздатності України як всередині держави, так і за кордоном.
©  Україна
     м.Київ
     2015 р. - 2018 р.